Головна » 2017 » Січень » 7 » Розстріл сотні мирних жителів села Великі Сорочинці біля Спасо-Преображенської церкви 11.11.1941
22:28
Розстріл сотні мирних жителів села Великі Сорочинці біля Спасо-Преображенської церкви 11.11.1941

Історія Великих Сорочинець

Розстріл сотні мирних жителів села Великі Сорочинці біля Спасо-Преображенської церкви 11.11.1941 

Teпep у селі немає на той час дорослих свідків трагедії, про яку відомий український письменник і публіцист Дмитро Прилюк у книзі «Сорочинські ранки» (Київ, видавництво «Дніпро», 1987) так і написав: «День 11 листопада 1941 року для Сорочинців залишається ще кривавішим ніж грудневий день 1905 року».

Пам'ятаю, як і самому довелося відкласти геть підручники і замість очікуваного навчання у п'ятому класі з батогом іти в рільничу бригаду названого громадським двором колгоспу. В'їзд на бригадне подвір'я був саме там, де нині стоїть пам'ятник колгоспній ланковій і партизанці Ользі Бондаренко. Це поруч із магістральною, на тай час грунтовою, дорогою з Миргорода через Великі Сорочинці і далі в напрямку Зінькова.

Багато біженців із західних областей цією дорогою переважно гужовим транспортом рухалися на Схід. Часу на випасання та напування коней у них було обмаль. Не всі коні витримували навантаження. Біженці хапали у бригаді першу-ліпшу коняку, яка здатна була везти їхню хуру далі, а залишені напризволяще коні блукали по довколишніх полях у пошуку їжі та води. Ми з хлопцями таких коней відловлювали, шукали для них оберемок сіна-соломи, напували і ставили у спорожнілу стайню. Ветерани бригади Федот Поколота, Михайло Омельченко, Антін Варченко, Федот Добряк та інші не мобілізовані за віком до війська дядьки так і говорили, що ніхто інший, крім нас самих, орати чи сіяти, оробляти присадибні ділянки не буде.

Від стайні до дороги з боку Миргорода, як говорять, рукою подати. Хто і куди їде видно, як на долоні. Того по-осінньому погожого дня близько обідньої пори у село проїхав автомобіль із солдатами в касках і при зброї, два мотоцикли, в яких на колясках були прилаштовані кулемети. А через якийсь час до нас з боку села долинули звуки кулеметних черг, поодиноких пострілів.

І понині пам'ятаю, що тим, хто був у бригаді, підсвідомо не хотілося вірити, що стрілянину затіяли ті німці, які недавно проїхали мимо нас. На жаль, то було сумною правдою. Наступного ранку у бригаді зібралося багато схвильованих жінок. Декотрі з них самі бачили, хто з поліцаїв і кого з жителів села конвоював до церкви, називали імена розстріляних.

А було так. З повеління німців поліцаї склали список комуністів, активістів, «партизанів», колишніх командирів Червоної армії, евреїв... Навіть «нехрещені» діти потрапили в їхні списки. В обумовлений день більше півсотні «неблагонадійних» арештували і закрили у Спасо-Преображенській церкві. З Миргорода прибув каральний загін (ото карателі і їхали мимо нашої бригади). Поліцаї оточили місце страти. Приречених вишикували на крутому березі Псла. Підрулили спеціально обладнані для масавих розстрілів людей мотоцикли. Скошені кулеметними чергами жертви падали з кручі у річку, або на вузьку прибережну смужку глини. Сільський активіст Іван Лісовий сам кинувся з високого берега у холодну воду Псла.

Хто подавав ознаки життя – дострілювали окремо. Трагічна доля тоді пораненої колгоспної ланкової Ольги Бондаренко, яку розстрілювали три рази, відома. Менше знаємо про підсобного робітника споживчої кооперації Михайла Зінченка. Коли настала рання осіння ніч, він затиснув рукою рану, виповз з-під залитих кров'ю тіл тих, хто при розстрілі стояв поруч. Крадькома пробрався до хати родичів. Але й це не врятувало неборака. Поліцаї кілька діб не дозволяли родичам розстріляних забирати їхні тіла для поховання. Лакеї нацистів продовжували розстрілювати та вішати односельців. Біля церкви розстріляли вчителів Сергія Чугyя, Івана Сідельника, лікаря Любов Лангман з неповнолітньою донькою, засryпника директора Великосорочинської МТС Калістрата Величка, голову колгоспу ім. Шевченка Максима Тенянка, завідуючого пекарнею споживчого товариства Якова Отришка, комірника Архипа Теряника, названих пapтизанами конюха сільської ради Петра Мишаченка, колгоспників Олександра Дашка, Михайла Дмитренка, сім'ю Абрама Гіхта в повному складі, до немовляти включно.

Всього в складених невдовзі після війни списках страчених біля церкви 85 прізвищ.

Тепер уже не варто шукати крайніх, з чиєї байдужості трагічна сторінка в історії села почала забуватися. А то ж неповага не тільки до розстріляних односельців, а і до всіх жертв тієї страшної війни. Так вирішив поважний пенсіонер В'ячеслав Підошва. Він розшукав у приватних архівах оригінали списків жертв в окупованому фашистами селі. За погодженням із сільською радою створив громадський комітет по вшануванню пам'яті односельців. Благородну справу підтримали на той час депутати Полтавської обласної ради: директор АОПП «Велико-сорочинське» Михайло Харченко та начальник обласного управління лісового і мисливського господарства Юрій Тараненко, а також керівник проекту «Сорочинський ярмарок» Світлана Свищева, ветеран ракетно-космічної галузі України Володимир Жук. Жоден із уродженців чи жителів Великих Сорочинців не відмовив у допомозі встановити на місці розстрілу мирних жителів у листопаді 1941 року пам'ятний знак з іменами жертв. Встановити пам'ятний знак і благоустроїти довкілля допомогли будівельники під керівництвом Андрія Жеребківського.

У по-осінньому погожий день 18 листопада на відкриття пам'ятного знаку з квітами і своїми спогадами прийшли односельці, в їх числі і родичі розстріляних, ветерани і школярі, громадські активісти. Мітинг пам'яті відкрив сільський голова Павпо Полеков. Пам'ятний знак освятив священик Іван Сидор. Краезнавець Юрій Гмиря нагадав людям про події того трагічного дня. Спогадами про власну долю поділився ініціатор події В'ячеслав Підошва. Про обов'язок ветеранів берегти і передати правду про історію села нащадкам тих, кому зобов'язані хоч і не легко, зате вільно жити в незалежній Україні, говорив голова Миргородської еврейської громади Михайло Рутгайзер. Віднині хвилююча сторінка про історію Великосорочинського Бабиного Яру відкрита для односельців та численних екскурсантів популярного тyристичного маршруry «По гоголівських місцях», гостям Сорочинського ярмарку і всім, кому дорога правда про героїчну і трагічну історію України.

Ніколаєнко Леонард. У кожному селі був свій Бабин Яр // Прапор перемоги № 49, 02.12.2016, с.5.

Переглядів: 518 | Додав: Yarko | Теги: Преображенська церква, нацисти, Великі Сорочинці, Друга світова війна, розстріл, євреї | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: