Головна » 2016 » Вересень » 2 » Спогади Шаповалової Анастасії Іванівни
20:31
Спогади Шаповалової Анастасії Іванівни

Свідчення про Голодомор у Миргородському районі

Спогади Шаповалової Анастасії Іванівни, 1916 року народження

Селище Комишня, вулиця Комсомольська 20

Згадує, що вони жили дружною сім’єю у батьків було троє дітей. Родина мала більше 8 десятин землі, корову, 2 коня, вівці. У 1923 році вони вступили до колгоспу «Бідняцька перемога», бо на них наклали дуже високі податки, які заплатить було неможливо. Деякі люди відмовлялись вступати – таких забирали і невідомо де тримали доки ті записувались в колгосп. У цей час брат учився у Хомутці, а вона з сестрою і батьком стали працювати у колгоспі.

Урожай 1933 року був досить непоганий. І їм спершу видали зерно, а потім наклали великі податки на домашнє господарство і згодом все забрали назад.

Батько побачивши, що зовсім настала біда, завербувався у Середню Азію на заробітки, де працював 3 роки. Присилав посилки з сухарями, сухофруктами, що дуже допомагало.

Їх сусідами були «активісти», які ходили по хатах і забирали все, що можна. Заможних селян, яких вони оголошували куркулями і засилали на роботи на Соловки, в Сибір та Казахстан. Серед «активістів» були і свої – комишняни, було і багато приїзжих, здебільшого комсомольці, серед них було багато жінок.

Корову не здали у колгосп, а продали, про це довідалися і прийшли по гроші, їх було троє: Степанов, Косанько, третій незнайомий. Поводилися дуже нахабно, штовхали матір, обзивали. Забрали все, що тільки можна – і квасолю, і квас із погреба, одяг. Тут же одягали на себе те, що їм подобалося – поводились як справжні мародери.

Анастасія Іванівна говорить, що вони убили її брата, але обставин убивства не називає.

Мати їздила до Білорусії міняти одяг, який ще залишився після батька і брата – на зерно і картоплю. Дуже бідувала, а зрештою захворіла і померла. Залишилися вони у двох і вижили за рахунок того, що іще літом почали сушити листя, зелень, заготовлювати кору дерев, і взимку все те варили з водою і їли.

Розповідає, що тоді вважали їстівним практично все – слимаків, пацюків, трупи коней, кору дерев. Була дуже велика смертність.

Були спеціальні поховальники яким ніхто не платив за роботу, вони самі були дуже слабі і ховали тіла аби як і будь-де: по дворах, по погребах. Серед місць масового поховання жертв Голодомору у Комишні називає старий цвинтар у Прогресі, біля СУ – 25, старий кар’єр, де 60-ті роки знаходили багато скелетів закопаних зовсім неглибоко, біля хати Момота Івана у саду копали могили і накидали тілами ледве не доверху.

Серед «активістів» називає Пилипа Милівського – голову сільради, його сина, Килимник Палажку, Анатолія Косанько, Степанова.

Під час голоду відбувались великомасштабні репресії – багатьох оголошували куркулями і відправляли на заслання. Серед репресованих називає родину Горобців, які були куркулями. Тож їх виселили і подальша доля їх невідома. А на «Горобцевому» розмістилась якась військова частина – якраз біля Спаської церкви стояли солдати, гармати, кавалерія. Введені ті війська були після хлібного бунту. Справа в тому, що хоч який страшний був голод, а у складах на базарному майдані було повно хліба. І люди спершу терпіли. Розповідають,  що розпочав усе Горобець Іван. Він, буцімто, піднявся на дзвіницю Іллінської церкви і почав дзвонити – це був такий сигнал. Люди відразу кинулися на базарну площу і почали грабувати комори. Була велика давка, хто був сильніший той міг винести більше зерна. Отож його з усією сім’єю репресували. Чи покарали ще когось  у хлібному бунті – Анастасії Іванівні невідомо. Більше хлібних заворушень у селі не було, бо люди були дуже слабі.

Під час Голодомору був оголошений ворогом народу якийсь Пилипашко – його подальша доля теж невідома. Репресовані були також Нипенки – Андрій, Олексій та їх мати (вони жили на Прогресі). Забрали також бабу Робочу та двох її дітей – вона проживала на вулиці Червоноармійській, її заарештували за те, що вона з’їла  дитину.

Люди намагалися збирати колоски на полі – їх дуже били об’їзники. Відомі випадки відправки у Сибір за збір колосків (був такий закон про три колоски). Серед репресованих за збір колосків називає Ємця Василя.

Період Голодомору співпав із переслідуванням церкви. Анастасія Іванівна згадує серед жертв Голодомору родину Силок, родину Ладанчат, отця Федора. Коли він помер і тіло його принесли ховати, то виявилося, що люди вже доверху закидали яму трупами. (Люди були дуже слабі і не могли самі копати могили і ховати своїх рідних). Тож для нього довелося могильщикам копати нову яму.

Після смерті отця Федора у церкві появилися якісь стрижені священники, яких називали  катафалістами.

Про своє особисте життя Анастасія Іванівна розповідає, що в кінці 1933 року вона вийшла заміж за Чернетка Андрія і виїхала до нього в Сенчу (він робив діжки у заготконторі). Через рік вона повернулася у Комишню де працювала у колгоспі 60 років.

Що таке «Тогрсін» їй відомо. ЇЇ родина не ходила до цього закладу, бо в них золота не було.

Про голод 1947 року згадує, що було дощове літо і неврожай. Люди збирали мерзлу картоплю, їли бур’ян. Смертні випадки їй невідомі. Вони мали картки на хліб, але були по тих картках дуже великі черги. Першу зарплату отримала у 1949 році.

http://slavia.do.am/Djerela/Science_works/golodomor_na_mirgorodshhini.pdf

Переглядів: 18 | Додав: Yarko | Теги: спогади, Шаповалова, репресії, хлібний бунт, Комишня, голодомор, Анастасія Іванівна | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: