Головна » 2016 » Лютий » 16 » Свідчення Сергієнко Марії Степанівни село Єрки
23:00
Свідчення Сергієнко Марії Степанівни село Єрки

Свідчення про Голодомор у Миргородському районі

Свідчення Сергієнко Марії Степанівни  1923 р.н., село Єрки

(пряма мова).              

У 32 годі був голод, но невеликий, їздили люди і батько мій  у Гомель і звідтіля хліба привозив. І так можна було за серги, за перстень вимінять. Торгсін був у Миргороді.

А в 33 уже не було нічого. Ходили по хатах. Де в кого буде пригоршня чого їсти, зерна і те заберуть.

Був дідусь, лежав уже при смерті, і в головах у нього відер двоє було одходів. Так вони і те забрали, повезли те у сільську раду, а воно ж негодне там сам бур’ян. Дідусь помер у началі березня, бабуся вмерла в квітні, а батько вмер у червні у 1933 р. А я та сестра з матір’ю осталися.

Активісти шарили скрізь. І по хатах, і на гору скрізь, шукають де зерно. Не найдуть – то ти заховав і батька засудили, ще були, за те, що хліба не везе.  А його ж не було. І купить нема де і нізащо. Засудили 15 січня 33 року. Три місяці побув батько, та й випустили.

У Кибинцях гуральня була, спирт гнали. Туди ходили із глечиками по брагу. Й оте їли.

Ми на хуторі жили, в мене сусідка була. В неї троє дітей: хлопець більший, дівчина з 24 году була, а одна із 26 году. А чоловіка засудили, він украв корову. Так вона попросилась, щоб дітей здать в приют на Личанці біля церкви (Миргород). Були дітки там довго, поки стало жито поспівать, вона жита пом’яла, на жорна змолола. А жорна були в сусіда в погрібі, бо жорна ховали, шоб не побили їх. Налагодила хліба посадила в піч. Прийшла до нас, та й хвалиться матері. А мати лежить і не встає вже. А сусідка каже, давай я твоїх дітей відведу в приют. Мати не дала. Каже: „Хай хоть помрем, так усі разом”. Вернулася сусідка додому, а з сільради прийшли, витягли хліб із печі, та й забрали. Вона погодя вдруге налагодила. Напекла хліба, пішла в приют забирати дітей, а їх там нема. Чи померли, чи відвезли куди. Не найшли дітей. А ми вижили. Бур’яном вижили.

Як цвіла акація, квітки їли, потім клівер. А вже як стало зерно набираться, то було колосків вирвеш, та по зернині видовбуєш. А вже дужче поспіло, то бува наріжу колосків, намну, та у сусіда жорна були у погрібі. Та покручу. Вийде якась жменька, чи дві того борошна, так заколочу, зварю. Немащене.

Мати ходила пішки, то підуть на базар щось продадуть: сорочку чи платок. Куплять хліба, кусочків три,  порізані.  А як мати злягла,  то ніхто не ходив.

Як батько вмер, то чоловік їздив збирав мертвяків. У рядно вмотали, на віз поклали, поїхали і ми з сестрою. Викопана яма, там уже були люди. Туди вкинули і не загортав яму. Поїхав знову збирать. Отаке було. На кладовищі

Вже люди, як оговталися, та хліба наїлися, то в кого рідні осталися, то ставили хрести. І ми ставили тільки не знаємо на кому поставили. Бо нам з сестрою мало років було. А поки мати одужала, там не можна було найти. Не доводь Господи, такого доживать.

Записала:  Самохіна Лариса Олександрівна                  

http://ruhmirgorod.ucoz.com/index/svidchennja_sergienko_mariji_stepanivni/0-88

Переглядів: 48 | Додав: Yarko | Теги: Єрки, Кибинці, Марія Степанівна, Миргород, Сергієнко, голодомор, Личанка | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: