Головна » 2019 » Вересень » 9 » Від учителя до отамана (життєвий шлях Дмитра Пищалки)
11:24
Від учителя до отамана (життєвий шлях Дмитра Пищалки)

Від учителя до отамана (життєвий шлях Дмитра Пищалки)

Ірина Тарасу

У березні 2017 р. виповнилось 100 років від початку Української революції 1917 – 1921 років – одного з найважливіших і найскладніших періодів в історії Українського народу ХХ ст. Ця доба була вершиною національно-визвольної боротьби, відродження української нації. Сформована тоді ідея державної незалежності стала визначальною для українського визвольного руху, встановлення соборної України.

Протягом тривалого часу в історіографії України, окремих її регіонах, залишалися теми, які були практично недоступними для дослідників минулого, оскільки пов’язані з ними документи зберігалися в різноманітних «спецархівах». Лише сьогодні, в умовах побудови гуманної, правової держави ми маємо змогу підняти щільну завісу відомчих таємниць та сказати всю до останку правду про трагедію кількох поколінь наших співвітчизників.

Полтавським краєзнавчим музеєм імені Василя Кричевського спільно із Державним архівом Полтавської області та Полтавським національним педагогічним університетом імені В. Г Короленка розроблено орієнтовний перелік видатних поборників державної незалежності України – учасників подій Української революції 1917 – 1921 років, життя і діяльність яких пов’язані з історією Полтавщини.

Одним із таких був Дмитро Федорович Пищалка, відомий ватажок протибільшовицького повстанського руху на Лубенщині й Миргородщині. Народився він 1890 р. у селі Попівка Миргородського повіту в сім′ї селянина-бідняка [1, с. 64]. Освіту мав середню, був одружений і виховував трьох дітей. У діда Дмитра було 50 десятин землі. Батько Федір Тимофійович Пищалко, ще молодим, підпалив свій власний будинок, щоб отримати страховку, за що у 1902 р. був засланий на Сахалін і отримав 13 років каторжних робіт [3, арк. 1 – 110]. У 1907 р.

У сімнадцятирічному віці Дмитро поїхав за ним у Тобольську губернію, де й проживав до 1914 р. Наймитував і був переписувачем при волості. Освіту отримав у репетитора, а в Сибіру екстерном закінчив гімназію й отримав атестат зрілості. Працював учителем у початкових класах. У 1914 р. мобілізований до царської армії, служив телеграфістом у 8-му Сибірському саперному батальйоні. У 1917 р. був на фронті. На початку 1918 р. по демобілізації прибув до с. Попівки, до свого вітчима Тимона Прокопа Івановича. Політичні переконання Дмитра Пищалки, за визначенням радянського карального апарату, на той час були «національно-шовіністичними», він був противником радянської влади. Восени 1918 р. Україна окупована німцями, в той час перебував при владі гетьман Павло Скоропадський [3, арк. 1 – 110]. Саме тоді Дмитро Пищалка вступив до української партії боротьбистів і разом з Іваном Гімоном з Попівки та Іваном Бойком з Хомутця створили підпільну антигетьманську організацію, шо носила «петлюрівський» характер. Основним її завданням було вигнання німців і гетьмана, встановлення влади самостійної України. Невдовзі вони зв’язалися з «петлюрівським» загоном П’явки, який базувався у Попівських лісах, і стали на шлях збройної боротьби з режимом гетьмана Павла Скоропадського [1, с. 64].

Загін Д. Пищалки не мав певного політичного забарвлення і займався грабежами поміщиків та заможних селян-хуторян, які привели гетьмана до влади. На залізничному перегоні Ромодан – Сенча повстанці періодично зупиняли потяги і грабували заможних пасажирів, а награбоване ділили між собою. У кінці 1918 р., іще до приходу Червоної Армії, повстанці захопили Миргород і П’явка призначив Дмитра Пищалку комендантом Дібрівського кінного заводу, для охорони якого від грабежів і мародерства виділив 12 козаків. Виступаючи перед жителями села Дібрівки у приміщенні школи, Д. Пищалка закликав їх підтримати свій український уряд – Директорію УНР [2, с. 108].

Після невдалого повстання 1 – 4 квітня 1919 р. в місті Миргород Д. Пищалку із загоном викликали до міста, обеззброїли і заарештували, але через тиждень звільнили. Участь у вилученні зброї брали громадянин села Березова Лука – Криворучко і Зайшлий, із села Попівка [3, арк. 1 – 110]. Пізнавши справжню суть більшовизму, Д. Пищалка зібрав повстанський загін і разом із отаманом В. Наливайком упродовж літа 1919 р. боровся з червоними окупантами. Під час одного з нападів на село Попівку вони вбили кількох червоноармійців і бійця караульної роти Дмитра Пригоду, пограбували касу кредитного товариства і магазин споживчої кооперації, а в селі Хомутець напали на російський продзагін, який грабував українських селян. Продармійці встигли заховатися у приміщенні сільського виконкому і відбитися [2, с. 108 – 109].

Радянська влада в селах Миргородщини існувала лише формально. Її представники, побоюючись розправи, часто боялися ночувати вдома і переховувалися по болотах. Повстанці Д. Пищалки спали разом із документами в приміщенні Хомутецького волвиконкому і хотіли розправитися з місцевим «активістом» радянської влади І. Галяном, але він вискочив з хати у вікно і зник [1, с. 64 – 65].

Коли прийшли денікінці на Полтавщину, Д. Пищалку мобілізували до Добровольчої армії. Прослуживши в ній близько місяця, він дезертирував, зібрав загін із 30 повстанців, об’єднався з отаманом Комишанського «петлюрівського» загону Донченком, та отаманами антибільшовицьких формувнь Радченком і Нехворостним – разом почали боротьбу проти білогвардійців. У кінці 1919 р. їхні загони вступили до міста Миргород, але незабаром підійшла Червона Армія і обеззброїла українських повстанців. Після цього Д. Пищалка остаточно порвав із більшовизмом. Частково розпустив свій загін, а сам повернувся до Попівки, де прожив до весни 1920 р. [3, арк. 1 – 110].

У квітні 1920 р. для організації повстанської боротьби на Миргородщині та Лубенщині від уряду УНР до Дмитра Пищалки прибув сотник Андрій Калениченко. Разом із старшиною армії УНР Григорієм Мильченком вони створили повстанський загін чисельністю більше 70 бійців. Спершу влилися до загону Ярового-Яценка, а потім діяли самостійно. У травні 1920 р. повстанці отамана Пищалки, за сприяння вчителя, а згодом повстанця Левка Охріменка схопили секретаря Комишнянського осередку КП(б)У Бориса Лопандіна й одного з міліціонерів, який не встиг заховатися, і задушили їх, а в Комишнянському лісі розстріляли двох комсомольців [1, с. 65].

Влітку цього ж року під час жнив повстанці вчинили кілька нападів на села Почапці, Комишню та деякі інші населені пункти Миргородського повіту. Під час рейду отамана Л. Христового селами Миргородщини Пищалка приєднався до його загону і в бою з «червоними» під селом Хомутець вбили чотирьох вояків «загону по боротьбі з бандитизмом»: Й. Орловського, Ф. Кузьменка, В. Лучка і В. Шестуна [1, с. 65].

Після невдалого бою з регулярними військами самому отаманові вдалося врятуватися, але подальше перебування на Миргородщині стало для нього неможливим. Зазнала переслідувань від чекістів і його родина. Відомо, що письменник В. Г. Короленко рішуче виступив проти дій Полтавської губернської ЧК, яка після оголошеної 1919 р. амністії учасникам дубчаківського повстання через рік знову заходилася судити тих самих осіб. До гурту переслідуваних потрапила і неповнолітня сестра Пищалки – Євдокія. Лише завдяки втручанню письменника, який звертався з листами-протестами до голови Полтавського губвиконкому Порайка, голови Раднаркому України Х. Г. Раковського та до голови ВУЦВК Г. І. Петровського, 15-ти річну дівчину вдалося врятувати від розстрілу [3, арк. 1 – 110].

У серпні 1920 р. отаман Пищалка розпустив свій загін. Але не всі були згідні з його рішенням. Більшість повстанців бажала продовжувати боротьбу з червоними окупантами. Тому громадяни Т. Виборний і А. Калениченко відібрали у нього зброю. Пізніше Д. Пищалка пристав до Лубенського підпілля. Після арешту його першого комітету з листопада 1920 р. деякий час переховувався у селі Хомутець в Уляни Гавриш, де отримав у свого двоюрідного брата (вбитого загоном Н. Махна) документи на ім′я Сивашина Дмитра Федоровича. У 1920 – 1921 рр., із фальшивими документами працював учителем у селі Максимівка Градизького району Кременчуцького округу, а влітку 1921 р. поїхав у місто Бершадь Вінницького округу, де служив помічником уповноваженого Ольгопільського політбюро. Службу проходив під прізвищем Сивашенко Дмитро Федорович, прослуживши близько двох місяців, покинув роботу чекіста, бо не захотів бути катом свого народу, і повернувся знову до педагогічної роботи. Із 1922 по 1925 рр. вчителював у селі Велика Кохнівка Кременчуцького округу, а з 1926 р. перейшов у село Комишне. За цей період Дмитро Сивашенко-Пищалка змінив свої політичні погляди і став лояльним до Радянської влади [3, арк. 1 – 110].

Життя під чужим прізвищем пригнічувало Д. Пищалку і в серпні 1926 р. він з’явився до Харківського ДПУ і «розкаявся» у вчинених проти радянської влади злочинах, приховавши більшість із них. Репресій не зазнав, повернувся до села Рокитного і продовжував учителювати протягом 1927 – 1928 рр.

Під час суцільної колективізації сільського господарства не міг змиритися з наругою комуністів над українським селянством і очолив антиколгоспний виступ у своєму селі, за що був заарештований і згідно з вироком Надзвичайної Сесії Лубенського окружного суду від 18 травня 1929 р. розстріляний із конфіскацією особистого майна [2, с. 110].

Справу по Сивашенку-Пищалці Дмитру Федоровичу за №-16607-О розпочато 29 квітня і закінчено 18 травня 1929 р. У ній представлені різні документи: 1. Постанова про утримання під вартою Д. Пищалки, звинувачення його у скоєнні злочинів, знаходження в цей час підозрюваного Сивашенко-Пищалки на волі може відобразитись в ході слідства і є підстави підозрювати, що він може переховуватись від слідства і суду і тому на основі ст. 143 ч. 2 КПК і керуючись ст. 145 і 156 КПК постановлено утримувати Сивашенко-Пищалку під вартою у Лубенському ДОПРі №-7 (будинок примусових робіт); 2. Постанова: «Місто Лубни 1929 року 8-го дня. Начальник СОО Лубенського відділу ДПУ УРСР Чумаченко розглянув матеріали про злочинну діяльність громадянина Сивашенко-Пищалки Дмитра Федоровича й прийняв до уваги, що на громадянина Сивашенко-Пищалку Д. Ф. падає підозра в тому, що він служив у петлюрівських повстанських організаціях, очолював банду, являвся отаманом. Активно боровся проти радянської влади з листопада 1920 року. Приховувався під чужим прізвищем Сивашенко Дмитро Федорович і вів антирадянську агітацію направлену на привітання шовіністичних тенденцій серед селянства»; 3. Витяг з протоколу №-10 засідання Центральної Розпорядчої Наради в справах Надзвичайної Сесії з 21/ІІІ-29 р. про те, що було ухвалено, щоб справу для за слухання направити до Надзвичайної Сесії Лубенського Округу; 4. Список свідків, яким належить виплатити винагороди по справі по звинуваченню Пищалки Дмитра Федоровича за 54 п. п. 2 №-8 10 арт.; 5. Звернення до колегії захисників: «Надзвичайна Сесія Лубенського округу пропонує негайно призначити захисника для написання касскарги та прохання про помилування засудженого за ст. 54 п. п. 2 №-8 10 арт. КК Пищалку-Сивашенка Дмитра Федоровича – до розстрілу», про що свідчить документ з архівної справи: «18 травня 19 годин 15 хвилин Пищалка він же Сивашенко Дмитро Хведорович 39 років навчитель керівник петлюрівських банд проводивший в останній час контрреволюційну діяльність Надзвичайною Сесією засуджений 54 пункт 28 до розстрілу» [3, арк. 1 – 110].

Отже, ідеологія, що тоді постала, справила визначальний вплив на розвиток українського національно-визвольного руху. Метою протибільшовицьких повстанських загонів було повалення більшовицького окупаційного режиму і встановлення влади самостійної України. Українці довели свою державотворчість, розбудувавши УНР – Українську Державу, Західно-Українську Народну Республіку. 

Джерела та література

1. Ревегук В. Я. Полтавщина. Протибільшовицький Рух опору 20 – 30-х років ХХ століття: нариси історії / В. Я. Ревегук. – Полтава: Полтавський літератор, 2016. – 306 с.

2. Ревегук В. Я. Полтавці-поборники державної незалежності України / В. Я. Ревегук. – Полтава, 2015. – 348 с.

3. Справа по обвинуваченню Пищалку-Сивашенка Дмитра Федоровича за ст. 54 п. 2, 8 і 10 арт. КК. // Архів управління СБУ в Полтавській області. – Спр. 16607-О. – 110 арк.

4. Турченко Ф. Г. Новітня історія України. – Частина перша: 1914 – 1939 / Турченко Ф. Г. – К.: Генеза, 2002. – 352 с.: іл.

http://ecopsy.com.ua/rating/txt/g2/2026.pdf

Переглядів: 73 | Додав: xCosmick | Теги: Попівка, Українська революція, повстанці, Хомутець, Дмитро Пищалка, отаман, загони, репресовані, петлюра | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: