3. Гончарі-братчики у Хомутці

Перші братства і ремісничі цехи на Україні появились ще в XV столітті. Особливого розвитку вони набули у XVII та XVIII століттях і стали центрами захисту не тільки професійних, але й національно-релігійних, духовних інтересів українців. Нікому невідомо, коли започаткували свій цех гончарі-братчики у Хомутці. За багато літ в братстві гончарного цеху склалися свої традиції і неписані закони, яких його члени суворо дотримувались. Так, той, хто вступав до цеху, не повинен убивати тварин, не здирати шкіру із загиблої худоби, інакше його «витруть з бумаги», тобто викреслять із списку. Цехове братство мало свій хрест із зображенням розп’ятого Христа і святого Миколи, який був їх покровителем. Хрест і скринька, в якій зберігалися гроші, списки гончарів-братчиків та прибутково-видаткова книга цеху знаходились в хаті цехмістра. Тут слід сказати і про таку деталь. Скринька замикалась на два замки, а ключі знаходились у цехмістра і ключника. Нічого не скажеш -подвійний контроль.

Всі питання, що стосувались братства, обговорювались на загальних зборах цеху. Братчики офірували на храм не тільки гроші, а й речі, зокрема, хоругви, ризи, кіоти. При перебудові містечкової церкви і відновленні іконостасу братчики пожертвували цехових дві тисячі карбованців, котрі «ще предки заслужили».

Окрім загальних зборів членів цеху, які відбувались виключно в святкові дні, впродовж року проходили і термінові сходи, на яких до братства приймали нових членів чи були випадки крадіжки в того чи іншого гончара. Тут вдавались і до такої кари, як ставити винуватця на гострі дрібненькі камінці, щоб не водився красти чужу глину. Також винуватці платили штраф в розмірі 1-2 карбованці.

З глибокої давнини братчики мали у своїй власності 8 десятин горбистої місцини, де залягала добра гончарна глина. Вона знаходилась за цехом містечка Хомутець та попівським товариством. На цьому масиві, що був завжди в зразковому стані, рижо-бурими зіницями дивились на світ Божий десятки глинищ.

Кожен господар мав своє місце, де брав глину. У центрі глинянок височів великий дерев'яний пофарбований хрест, обнесений огорожею. Коли гончарі приходили заготовляти глину, то перш за все вони ішли до хреста, молилися Богу і тільки після цього приступали до роботи. Через кожні два роки під час хрестового походу братчики запрошували священика, щоб той відправив молебень і водосвяття, а також освятив глинища.

Тутешні гончарі дуже дорожили своїм ремеслом, своєю причетністю до братства. Ретельно обговорювали кожну нову кандидатуру, коли приймали нового члена до братства. Цеховики ревниво дбали, щоб ніколи не обривався рід гончарів, привертаючи до цього найдревнішого ремесла своїх дітей і внуків. Якщо помирав глава сім’ї, то найпочесніші члени братства добровільно брали на себе обов’язки навчити сиріт гончарній справі. Коли кінчалась наука, учитель - хазяїн приводив свого учня до цехмістра і доповідав йому про здібності і поведінку свого підопічного. При позитивній характеристиці парубійка-сироту приймали до цеху.

Капіталізація економіки, масова поява заводів і фабрик звели нанівець ремісничі цехи. Зникло і братство.

1 2 3 4 5