Кибинці. Відомі люди

Письменниця із роду кибинських козаків

Цього року виповнилося 150 літ від часу народження нашої землячки, української письменниці із села Кибинців Марії Проскурівни (1863-1945). Проскурівна - це і її літературний псевдонім, і батьківське прізвище, у шлюбі ж вона - Марія Степанівна Семенко.

Проскури належали до старовинного козацько-шляхетського роду, який згадується ще з XVII століття. Близько 1646 року український шляхтич Іван Проскура-Сущинський втримав привілей польського короля на «добра» - угіддя в містечку Багачці на Пслі. Відтоді й розпросторився великий рід Проскур на території Миргородського полку. Роман Проскура 1711 року був багацьким сотником. Яким Проскуренко, житель Кибинців, 1723 року належав до розряду «Товариство можнійшие з діда і отця козаки». Були в родові Проскур значкові й військові товариші, полкові канцеляристи й сотенні писарі. За переписом 1900 року, у Кибинській волості налічувалося аж три хутори Проскурів. Здавна це був міцний освічений рід, який, либонь, мав схильність до письменства.

Тож і донька кибинського козака Степана Проскури Марія відчула потяг до українського слова. Дані про народження Марії Степанівни суперечливі: за одними джерелами, вона народилася 15 червня 1863 року, за іншими 15 лютого, а ще інші називають 1860 рік. Основи грамоти вона здобувала вдома і в початковій сільській школі, яка тоді називалася училищем. Під упливом старшого брата Івана, освіченого унтер-офіцера, який на-початку XX століття був головою Кибинського сільськогосподарського товариства, Марія виявила велике прагнення до знань і літератури. Родина Проскур була досить заможною, і Марія мала можливість ознайомитися з творчістю українських і російських класиків красного письменства.

Сама почала писати рано, але друком її твори вперше вийшли тільки напередодні війни 1914 року, коли авторка сягнула вже за полудень свого віку. Це три її книжки - повість «Уляся» та оповідання «Пані писарка» й «Од сіна до соломи», а також оповідання «Маруся-Московка», які були досить схвально зустрінуті критикою. В її домашньому архіві-скрині зберігалося ще чимало рукописних прозових творів - оповідань, повістей, навіть романів, однак не все було опубліковане: завадила Перша світова війна, грозові події Української революції 1917 – 1921 років. А ось із середини 20-их років ім'я напівзабутої письменниці знову виринає на літературному видноколі, її оповідання охоче друкують часописи «Рідний край», «Червоний шлях», «Глобус», «Всесвіт» та інші.

Творчість М.Проскурівни має, здебільшого, соціальне, морально-етичне та побутово-етнографічне спрямування. У оповіданнях «Святий дух», «Опорок», наприклад, вона порушує тему людської жорстокості. Оповідання «Клопітна річечка і опорні береги» розкриває нещасливі й трагічну долю селянина-бідняка. Протягом останніх років письменниця зверталася до сучасної їй тематики радянської доби.

Багато творів Марії Проскурівни написані на автобіографічному матеріалі, відображують життєві реалії й побут рідного села Кибинців. Угадуються й кибинські пейзажі - з долиною й панським маєтком, фігурують місцеві кибинські прізвища. Оповідання «Пані писарка» теж багате на особисті життйві враження, адже Марія Степанівна й сама була «пані писаркою». Її чоловік Василь Леонтійович Семенко служив волосним писарем у Кибинцях, а в 1912 - 1913 роках писарем повітової земської управи в м.Хоролі, де подружжя мало власний будинок на вулиці Кладовищенській.

Жінка з простою селянською зовнішністю, Марія Проскурівна була плоть від плоті народу. Вона добре знала життя людей, про яких писала. Для її творів властиві елементи романтичної оповіді, де відчувається вплив Панаса Мирного й Марка Вовчка. Письменниця досить удало компонує сюжет, її мова, стилістика, інтонації дуже близькі до народних.

Марія Степанівна й Василь Леонтійович Семенки мали трьох синів і доньку Олександру. Діти успадкували творчу натуру матері. Найстарший із синів Михайло Васильович Семенко (1892 - 1937), відомий український поет-урбаніст, засновник течії кверофутуризму в українській літературі (про цього поета миргородці добре знають), був репресований за сталінщини.

Середульший син Василь (1895 - 1915) став художником, який започаткував кубізм в українському образотворчому мистецтві. За світоглядом митець був дуже схожий із братом Михайлом. У його малярстві відчутна близькість до урбаністів - це картини «Місто», «Залізниця» та інші. Василь Семенко загинув на фронті під час Першої світової війни.

Наймолодший із синів Марії Проскурівни Олександр Семенко (народився близько 1900 року) навчався в Миргородській художньо-промисловій школі, згодом працював інженером у Києві. Там, у родині сина, й доживала віку Марія Степанівна, у Києві вона й померла 19 жовтня 1945 року.

Рідня письменниці за батьківською лінією - Проскури - теж залишила помітний слід у історії Миргородщини. Михайло Проскура, член Української партії соціалістів-революціонерів (боротьбистів), у 1918 - 1919 роках був миргородським повітовим комісаром, комісаром земельної управи, обирався депутатом Трудового конгресу України від селянства Миргородського повіту. Він підтримував Директорію УНР, у квітні 1919 року схвалював миргородське повстання під проводом Сергія Дубчака проти засилля чекістів.

Ще один представник роду - Андріян Степанович Проскура (1889 - 1938) став співзасновником парафії Української Автокефальної Православної церкви в Кибинцях. За часів сталінських репресій він був замучений і розстріляний у лубенській тюрмі.

Розсоха Людмила. Письменниця із роду кибинських козаків // Прапор перемоги № 34, 23.06.2013р., с.7