1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18

 

5. Соціально-економічне становище на Миргородщині

2 пол. XVII 1 пол. XVIII ст.

 У другій половині XVII - першій половині XVIII століття одним з найбільших полків на Україні був Миргородський. Щодо його території то вона поширювалася на кілька районів теперішньої Полтавщини та ближніх сусідів. Про це свідчить склад сотенних містечок полку: Багачка, Балаклія, Глинськ, Говтва, Костянтинівка, Кременчук, Лохвиця, Лубни, Ромни, Сенча, Сміла, Хорол, Шишаки тощо. Звичайно, територія полку не була сталою. Часто сотні відходили до інших полків, потім знову поверталися. За реєстром 1649-1650 pp. у полку було 16 сотень, а за даними перепису 1723 року -15. Посаду полковника обіймали почергово 14 чоловік. Найдовше полковницький уряд тримала сім'я Апостолів (Павло-Данило-Павло) та Василь Капніст.

У соціальному відношенні населення полку було неоднорідним. Про це свідчить його склад: виборних козаків було 17664, підпомічників - 11361, різночинців, посполитих та інших - 41378 чоловік. У Миргороді жило понад 5 тисяч чоловік. Це головним чином козаки, ремісники, купці. У місті діяв магістрат - орган міського станового управління. Очолював його війт, у розпорядженні якого були бурмістри, райці/радники/, лавники /засідателі/. Місто будувалося навколо фортеці, що знаходилась у завороті річки Хорол.

П’ятигектарна фортеця була обнесена земляним валом та глибоким ровом. Фортеця мала кілька воріт. У центрі - соборна площа, церква, торговий ряд. Поблизу воріт селилися ремісники, а далі - посад. Межі міста поступово розширювалися. З'явилися райони: Личанка, Медведівка, Приліпка, Лісок, Портянки, Пожежа.

Усі будинки в Миргороді були дерев’яними, церкви теж споруджували з дерева. Біднота жила у глиняних мазанках. Над містом піднімалися три церкви: Успенська /головна/, Воскресінська та Троїцька. Чи не про останню клопотався Миргородський полковник Матвій Гладкий? У листі до Посольського приказу він просив дозволу на придбання матеріалів для прикраси церкви, що будується у Миргороді, замість тієї, що згоріла.

Економічне становище міста того часу, кількість населення показують "Переписные книги 1666 года", складені при гетьмані Брюховецькому. Мета перепису - закріпачення міщан і селян. Тоді в Миргороді царськими воєводами було описано 199 міщанських дворів, три млини, три "толчеї", три пивоварні і три солодовні. У місті розвивалися ремесла. Своїми виробами славилися чинбарі, гончарі, шевці, бублейники. Із 359 ремісників, що жили в Миргороді в 1735 році, два походили з поміщиків, 199 з козаків, 158-3 селян. Рід заняття людей закріплювався за їхніми прізвищами і прізвиськами: Гаврило Різник, Іван Пічник, Осип Ткач, Альфер Швець, Афанасій Гончар, Яків Селітрин та інші.

Миргород був відомий і веселими ярмарками, на які приїжджали люди з далеких міст, їх щороку проводилося чотири: весняний, літній, осінній та зимовий. Ярмарки тривали два-три тижні. Товарів навозилося багато. З Чернігова - мед, з Таврії - сіль, з Дону - риба, з Харківщини - "красні товари". З Правобережної України доставляли дьоготь. Миргородці пропонували вироби з шкіри, сукна, заліза. Навколишні села постачали ярмарок продуктами землеробства та тваринництва. Торгували ремісничими виробами. У селах тоді розвивалося гребінництво, гончарство, бондарство, ткацтво тощо. Миргородські купці торгували з іншими країнами. Так, у червні 1724 року жителі Ізюмського та Миргородського полків відправили до Шльонська 1200 волів. Миргородські купці торгували з Данцігом, Лейпцігом, Берліном, Нюрнбергом. Та основою залишалося сільське господарство.

У цей період зростає феодально-земельна власність, що була основою жорстокої експлуатації селян. Збільшується землеволодіння козацької старшини. Це відбувається за рахунок пограбування селян. Царський уряд щедро роздавав землі з селянами козацькій старшині. У 1690 році миргородський осавул Григорій Зарудний одержав дарчу грамоту на довічне і спадкове володіння Слобідкою. Подібну грамоту в 1736 році одержує бунчужний П.Кулябко. Отже, старшина забирала землю, збільшувала побори, зростав національний і соціальний гніт.

Це призвело до загострення стосунків між селянами і феодалами, а потім і до відкритої боротьби. Наказ царських воєвод брати з міщан і селян в казну грошовий оброк і хлібний податок викликав рішучий опір простого люду. У 1668 році миргородці прогнали воєводу, збирачів податків, заявивши при цьому, що вони "...денег, хлеба... в казну государству не дают и впредь давать не хочут". Рятуючись від закріпачення, селяни і міщани записувалися в козаки. Та недовго вони козакували. Старшинська рада у 1688 році заборонила приймати селян до козацьких полків, а на початку 1690 року за наказом гетьмана почалася ревізія козацьких списків та масове виключення селян з охотницьких полків. У зв’язку з цим у травні 1690 року вибухнуло селянське заворушення в Миргородському полку. Його підтримала козацька біднота.

Поширеною формою протесту тоді була втеча на вільні землі та на Січ. Після смерті Хмельницького на Україні розпочалася боротьба між феодалами, які орієнтувалися на Польщу (їх очолив гетьман Іван Виговський), і тими, хто орієнтувався на Росію. Частина миргородської козацької старшини на чолі з полковником Григорієм Лісницьким підтримала гетьмана, решта виступила проти задумів Виговського. Тоді він жорстоко розправився з повсталими. Як свідчить літописець «...даде на розграбленное пленение Миргород, Обухов, Сороченцы, Багачку». Татари спалили центральну частину міста. І до наших днів цей район називають «Пожежею».

У травні-червні 1666 року знову миргородцям довелося братися за зброю. Цього разу до міста підступив гетьман Правобережної України Петро Дорошенко з татарами та німцями. Часто Миргородський полк брав участь у війнах, які тоді вело Московське царство. Відзначилися хоробрістю наші козаки в азовських походах, у битвах Північної війни під Ерестфером та Юр’євим Литовським. Протягом 1708-1709 років у Миргороді була штаб-квартира фельдмаршала російської армії Б.П.Шереметьева та генерал-майора Г.Волконського. 27 червня 1709 року відбулася Полтавська битва. У ній російські війська, у складі яких був і Миргородський полк, повністю розгромили шведську армію.

Обмежуючи автономію України, царський уряд скасував гетьманство. Протягом 1722-1727 pp. на території України діяла Малоросійська колегія. Уряд Петра пішов назустріч українській старшині і дав дозвіл на вибори гетьмана. М.Грушевський пише, що кандидата на гетьманство уряд мав вже готового - в особі престарілого і досить мудрого полковника миргородського Данила Апостола. 1 жовтня 1727 року він одноголосно був вибраний гетьманом. Його правління продовжувалося до 1734 року. Після смерті 17 січня в Глухові тіло покійного гетьмана було перевезено до Сорочинець і так поховано в новозбудованій церкві, фундатором якої він був сам.

Резиденція Миргородського полку в часи Данила Апостола була у Великих Сорочинцях. З метою зміцнення гетьманської влади, освячення її авторитетом церкви, Д.Апостол замовляє київським архітекторам величний храм, який був би не лише головним храмом козацького полку, а й родовою усипальницею. Будівничим цього храму став колишній кріпак Києво-Печерської лаври Степан Дем'янович Ковнір. Приміщення Преображенської церкви збереглося до нашого часу. Ця споруда і сьогодні є кращім зразком гармонії і краси народного витвору. На сьогодні вона відреставрована і діюча. В серпні 1999 р. її відвідав Президент України Л.Д.Кучма та подарував декілька цінних ікон, які в січні 2000 р. були викрадені невстановленими зловмисниками. Для деяких людців немає нічого святого за душею. Але за вчинений гріх прийдеться відповідати, якщо не на Землі, так на небі.

Миргородським полковником з 1734 року був син Данила Апостола - Павло. Він і повів миргородців у похід проти турків у період російсько-турецької війни 1735-1739 pp. Під час штурму Гезлева /тепер Євпаторія/ був смертельно поранений. Полк очолив Василь Петрович Капніст. Російський уряд укріпляв південні кордони своєї держави, переселяючи туди своїх людей з інших районів. Сюди переселялися і селяни та козаки Миргородського полку, які в 1740 році за наказом російського уряду збудували фортецю для оборони від турецько-татарської агресії. Вона була названа Новомиргородом , - тепер місто Кіровоградської області. У нашого міста появився молодший побратим.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18