З історії миргородської міської бібліотеки (кінець)

Людмила Розсоха, заслужений працівник культури України, краєзнавець

Початок   Кінець

Не стояли осторонь цієї справи й молоді сини А.Ф.Зубковського. У 80-х роках правління Миргородської громадської бібліотеки було колегіальним. У 1882 році завідувачами бібліотеки перебували водночас три особи: Никандр Семенович Кашинський та брати Іван Андрійович і Микола Андрійович Зубковські. Іван Зубковський на той час працював на посаді земського лікаря у місті, а Микола Зубковський служив секретарем Миргородської земської повітової управи. У 1907 році Іван Андрійович був почесним членом дирекції громадської бібліотеки.

28 травня 1884 року помер Никандр Семенович Кашинський. Це була велика втрата для Миргорода. Але водночас ця сумна подія спонукала миргородців до дій, які поставили бібліотечну справу в місті на новий, вищий щабель.

Перша Миргородська бібліотека сприяла розвиткові в місті засад громадськості. Якщо спочатку її діяльність будувалася на принципах добровільності внесків і пожертв, то згодом було вироблено статут бібліотеки, який уладнував стосунки в цьому закладі. Кістяк бібліотеки становили її передплатники (вони ж читачі й господарі бібліотеки), які порядкували на засадах громадського самоуправ­ління: щороку з-поміж себе вони обирали дирекцію бібліотеки й ревізійну комісію, які раз на рік на загальних зборах членів-перед-платників звітували про роботу й витрачені кошти. Як зазначає Іван Зубковський, найбільше число передплатників дали письменні селяни з близьких до Миргорода сіл.

Справляння плати за послуги бібліотеки було диференційоване: у 1907 році, наприклад, для передплатників першого розряду встановлювалася плата в сумі 60 копійок на місяць за одну книжку, другого розряду — 30 копійок, третього — 15 копійок.

У 1907 році бібліотека переживала не найкращі часи, число її передплатників зменшилося до 20 осіб. Дошкуляла матеріальна скрута. Щоправда, в ці роки громадській книгозбірні допомагав Комітет народної тверезості, надавши їй безоплатно приміщення.

Згідно зі статутом бібліотека могла сприяти своїм членам-передплатникам у досягненні просвітницьких завдань: влаштування публічних лекцій, аматорських вистав, відкриття книжкового складу тощо. Миргородська громадська бібліотека діяла під гаслом: "Кожен працює для всіх, усі — для кожного".

На базі громадської бібліотеки велася помітна видавнича робота: друкувалися каталоги, а також щорічні короткі звідомлення про діяльність цієї фундації.

Проте не все було так уже й безхмарне. Царський режим від часів Свидницького й до початку XX століття вбачав у бібліотеці свого ворога — як потенційного розсадника вільнодумства серед населення. Довелося бібліотеці зазнати й таких ганебних дій влади як заарештування друкованого каталогу й конфіскація книжок та журналів небажаного для можновладців змісту й вирізування статей із часописів.

У 70-х роках місцевий справник Ясошевський дав дозвіл на друкування каталога, укладеного братами Зубківськими і Ксьонзенками. Але Петербурзький цензурний комітет наказав його конфіскувати, бо до видання потрапили статті М.Чернишевського, М.Драгоманова та інших заборонених тоді авторів. Ентузіасти громадської бібліотеки змушені були переробляти каталог і передруковувати його.

У Миргородському краєзнавчому музеї збереглася рідкісна брошура; "Каталог книг и журналов, находящихся в Миргородской Общественной Библиотеке. — Издание 3-е. — Лубны: Типография И.Л.Ицкович и К°. - 1908. - 40с."

Це видання дає можливість скласти уявлення про Миргородську громадську бібліотеку початку XX століття. Каталог має сім відділів:

Відділ І (65 книжок). Богослов’я. Логіка. Психологія. Філософія.

Відділ II (508 книжок). Словесність. Зібрання творів російських та іноземних авторів, романи, повісті, оповідання, драматичні й ін. твори.

Відділ II український (55 книжок).

Відділ III (69 книжок). Критика. Бібліографія. Історія літератури и мистецтва.

Відділ IV (142 книжки). Історія. Біографія й археологія.

Відділ V (70 книжок). Географія, етнографія й подорожі.

Відділ VI (132 книжки). Політичні, юридичні й соціальні науки, публіцистика й статистика.

Відділ VII (145 книжок). Природознавство, медицина, ветеринарія, математика, технологія й сільське господарство.

Усього в бібліотеці налічувалося 1211 назв видань. Але фактично книжок було значно більше, бо часто за одним інвентарним нуме­ром числились багатотомні й серійні видання, в яких налічувалося по кілька томів чи брошур. Так, наприклад, під одним інвентарним нумером 509 ("Жизнь замечательных людей", санктпетербурзьке видання Павленкова) було зареєстровано 61 біографічний твір.

У бібліотеці зберігалися твори авторів від античних часів до сучасних, видання XVIII-XIX та початку XX століть, літературні збір­ники й альманахи. Значною була бібліотечна "Гоголіана": це видан­ня творів нашого великого земляка різних років, твори В.Авенаріуса "Гоголь гімназист" і "Гоголь студент", "Материалы для биографии Гоголя" В.Шенрока в 4 томах, "Гоголь" Д.Овсянико-Куликовського, "Записки про життя М.В.Гоголя" (СПб., 1856) та інші видання.

Миргородці мали змогу читати "Гетьмана Мазепу" Ф.Уманця, твори істориків В.Антоновича, М.Аркаса, М.Грушевського, О.Єфименко, М.Карамзіна, М.Костомарова, О.Михайловського-Данилевського, С.Соловйова та інших. Зберігалась підбірка краєзнавчої літератури, твори письменників—миргородців із походження Панаса Мирного, Володимира Самійленка, Івана Рудченка, унікальне (як на сьогоднішній день) видання — історико-етнографічний нарис учителя з Миргородського повіту Тимофія Устименка "Село Зуевцы, Мир­городського уезда" (Полтава, 1894).

Із часом надбання першої миргородської книгозбірні розпоро­шилися: одні зносилися й були списані як уже непридатні для ко­ристування, деякі потрапили до Миргородського краєзнавчого музею, а звідти — й до інших музеїв Полтавщини. Наприклад, у Полтавському літературно-меморіальному музеї І.П.Котляревського збереглися примірники журналу "Основа" за 1861 рік, на яких стоять помітки колишньої Миргородської громадської бібліотеки20.

На початку XX століття у Миргороді зростає кількість бібліотек.

З'являється бібліотека Комітету народної тверезості, сільсько­господарська, приватні бібліотеки, якими користувалися миргородці. У приватному зібранні книжок міщанина Міхеля Мойсейовича Бравого налічувалося 250 одиниць, до його послуг удавалися 35 передплатників при платі 15 копійок у місяць за одну книжку. Проте Миргородська громадська бібліотека мала незмінний успіх серед читачів.

Але доля її була нелегкою. Вона довго поневірялася по найманих помешканнях, тісних і незручних. Гостро постало питання про будів­ництво спеціального приміщення для бібліотеки, якій виповнилося уже понад 40 літ.

Близько 1909 — 1914-років у складі дирекції Громадської бібліо­теки були відомі в той час миргородські діячі й небайдужі люди І.А.Зубківський, М.І.Єлагін, О.Ф.Єлагіна, С.С.Рубцов, Й.К.Шот, Фрейдин. Лікар Іван Андрійович Зубковський завжди стояв на чолі всіх куль­турно-просвітницьких починань у місті. Микола Іванович Єлагін (народився близько 1872 року), дворянин за походженням, інженер, технік Миргородського повітового земства, який жив у Миргороді в будинку Зубківського, теж входив до міського активу, був пові­товим гласним; у 1902-1904 роках за його технічного керівництва велось спорудження нової міської лікарні. О.Ф.Єлагіна — це, треба думати, його дружина.

Іван Іванович Рубцов (бл.1868—1930), випускник Київського університету, талановитий хірург, який із 1899 року працював лікарем Миргородської міської лікарні й очолював цей заклад, високо ціну­вав літературу, мистецтво. Через те йому були близькими проблеми міської бібліотеки.

Йосип Казимирович Шот (Шотт) теж чимало зробив для розвитку книжкової справи у Миргороді. Він був ветеринарним лікарем Пол­тавського губернського земства, аз 1899 року, як і Рубцов, приїхав до Миргорода, де завідував ветеринарною амбулаторією. Він здійс­нював значну громадську роботу, був повітовим гласним. Йосип Казимирович уходив до складу дирекції Миргородської громадської бібліотеки, а в 1909 році був головою дирекції22. У 1914 році, з початком першої світової війни, ветеринарний лікар Й.К.Шот був призваний на військову службу. Подальша його доля нам не відома.

Дирекція бібліотеки вбачала своє щонайважливіше завдання у будівництві нового приміщення саме для громадської книгозбірні. Міська дума виділила землю під будівництво. Кам'яницю почали споруджувати за проектом, розробленим інженером М.І.Єлагіним. Будували всією громадою. Допомогло коштами (1000 карбованців) Миргородське повітове земство, Полтавське губерніальне земство забезпечило черепицею для даху. Один із прогресивних поміщиків — Борис Лук'янович, власник цегельні, виділив на будівництво цеглу. Багатий купець Ліпа Маневич Виноградов, власник великого-млина у Миргороді (нині комбінат хлібопродуктів №1) запоміг грошима. Не стояли осторонь і кооперативні товариства — ощадно-позичкове та товариство взаємного кредиту. Річну платню від передплатників бібліотеки (400 карбованців) теж було повернуто на будівництво.

І.Зубковський згадував: "Вибудували дім у швейцарському стилі в кращій і здоровішій частині міста, де містяться всякі школи", 23 — тобто у правобережній частині міста, неподалік від чоловічої гімназії (сьогодні це середня школа №1). Одним боком будинок бібліотеки виходив на вулицю Гімназичну. Це була досить велика двоповерхова кам'яниця, яка, на жаль, не збереглася до сьогодні. Будівництво її затяглося на довгі роки: бракувало коштів, завадила перша світова війна, потім бурхливі події 1917-1921 років; навіть у другій половині 20-х років приміщення бібліотеки все ще не було добудоване, а бібліотечні надбання тулилися в трьох сяк-так облаштованих кімнатах.

Близько 1908-1923 років бібліотекаркою громадської книгозбірні працювала Євдокія Варфоломіївна Гиренко, вчителька за освітою, випускниця Полтавського єпархіального училища, родина якої приятелювала з Зубковськими.

У другій половині XIX — на початку XX століть своєрідним центром духовного й мистецького життя Миргорода була правобережна частина міста. Саме тут, "на Пісках", на досить невеликій території від Мочара до Довгоселівки (нині це район вулиць Грекова, Гоголя, Шевченка і Троїцької) розміщалися й Миргородська громадська бібліотека, й повітове та жіноче училища, і недільна школа, і чоловіча гімназія, дворянське зібрання, Народний дім. Саме тут стояла хата козака Коробки, в якій у різні роки жили Тарас Шевченко й Анатолій Свидницький. Саме на правобережжі розміщалися садиби й квартири щонайвідоміших діячів Миргорода — це Кашинські, Кривулі,  Шершевицькі, Рудченки, Шоти, Зубківські, Сластьони, Єлагіни, Вірські, Маковецькі, Верхацькі, Пищимухи, Панащатенки, Лапи-Данилевські, Рубцови, Горянови, Гиренки, Фон-Ерн та інші. Саме тут жили поети, що вийшли з простого народу, — Яків Доленко й Христина Литвиненко, дружина письменника Степана Васильченка Килина Дубина, художники Михайло Химочка, Василь Хитько й Олександр Стельмах, родина малярів і різьбярів Кучеренків, багато миргородських кобзарів і бандуристів, співаків.

Миргородська інтелігентна громада жваво відгукувалася на всі події суспільно-політичного й культурно-просвітницького значення не лише Миргорода, а й усієї України. Одним із діячів, які, завдяки своїм зв'язкам, виводили наше місто на всеукраїнські обшири, був Опанас Георгійович Сластьон (1855—1933), художник, мистецтво­знавець, етнограф, знавець української архітектури й старовини. Протягом деякого часу він жив у флігелі в садибі І.Зубковського.

Завдяки О.Сластьону миргородці не залишалися байдужими до справ, що мали загальноукраїнський резонанс. Так у 1911 році жителі міста, в тому числі й працівники та активісти Миргородської громадської бібліотеки, взяли участь у зборі коштів на спорудження пам'ятника Тарасові Шевченкові в Києві. 15 травня 1911 року в Миргороді в Народному домі (нині — Школа естетичного виховання) було влаштовано великий літературно-вокально-музичний вечір, кошти від якого пішли на спорудження пам'ятника улюбленому Кобзареві. Розпорядниками цього вечора були Марія Іванівна Сластьонова, дружина Опанаса Георгійовича, і В.Г.Вірський, представник інтелігентної дворянської миргородської родини (Вірські жили в будинку, що нині по вулиці Троїцькій, №180).

Марія Іванівна Сластьонова доводилась далекою родичкою Гого­лям — вона походила з роду Лизогубів і була внучатою племінницею Марії Іванівни Гоголь; Сластьони навіть протягом певного часу жили в Яновщині. У 1908 році вона була членом Опікунства Мирго­родської земської богадільні, вела іншу громадську роботу.

Іван Андрійович Зубковський доклав чимало зусиль, щоб у Мир­городі було належним чином ушановано пам'ять А.П.Свидницького. У 1918 році лікар Зубковський, який тоді був міським гласним і міським головою, домігся того, що Миргородська дума перей­менувала вулицю Дворянську на вулицю А.Свидницького. І в пізніші роки невгамовний громадський діяч порушував питання про присвоєння імені цього українського письменника міській бібліотеці, якій поклав початок А.Свидницький.

У 20-х роках міська бібліотека називалася центральною, нею керував А.Васоркин, ентузіаст книжкової справи. У місцевій пресі досить часто з'являлися його невеликі замітки про бібліотеку, які викликали цікавість читачів. Але по смерті Васоркина й ця інфор­маційно-просвітницька робота занепала. Насувалися часи сталін­ських репресій проти української інтелігенції, просвітницьких діячів.

Як згадував І.Зубківський, у 1927 році в Миргороді було написано два портрети Свидницького, один із яких став власністю Мирго­родського краєзнавчого музею/а інший зберігався у громадській бібліотеці.

Року 1929 бібліотеку було переведено з її власного приміщення до будинку Миргородського краєзнавчого музею (колишнього будинку Івашини-Надтоки), що стояв на вулиці Гоголя при самому березі річки Хоролу — на тому місці, де згодом, у 50-х роках XX століття, спорудили кінотеатр "Комсомолець", а нині це — кіно­концертна зала "Молодість".

У приміщенні музею для громадської бібліотеки виділили усього лише дві невеликих кімнати. Всі книжки там, звичайно ж, не поміс­тилися, і решту було складено в дворі музею, у прибудові, яка не опалювалася. Книжки псувалися, тому бібліотеку знову повернули до її власного будинку, в дві кімнати. Проте на цьому її поневіряння не закінчилися. В 1930 році книгозбірню знову перевезли — цього разу до будинку на розі вулиць Сорочинської й Свидницького, за тодішньою адресою — вулиця Сорочинська, 2. Будинок той стояв навпроти нинішньої міської бібліотеки імені Д.Гурамішвілі — на місцині між сучасним кафе "Смак" (у 80-х роках XX століття ка­фе називалося "Горна Оряховиця") і сьогоднішнім новим примі­щенням краєзнавчого музею. З 1934 по 1941 рік завідувачкою бібліотеки, яка тоді мала назву районної, працювала Лідія Василівна Кирпосенко (1902-1986). Вона дружила з миргородською поетесою Христиною Дмитрівною Литвиненко.

Під час німецько-фашистської окупації бібліотека припинила свою діяльність. Лідія Василівна, розуміючи, що бібліотечним фондам загрожує знищення, намагалася врятувати їх. Вона перенесла щонайцінніші й рідкісні дожовтневі видання до бібліотеки середньої школи № 1, де на той час працювала бібліотекаркою ". Ще й сьогодні кілька десятків книжок із тієї давньої книгозбірні збереглися у книжковому фонді школи як окрема колекція.

Дії завбачливої Лідії Кирпосєнко були дуже вчасними, адже при відступі з Миргорода в вересні 1943 року німці спалили дерев'яний будинок бібліотеки по вулиці Сорочинській, 2.

Одразу по звільненні міста від окупантів Миргородська бібліотека відновила свою роботу в приміщенні, що було розташоване по правому боці вулиці Шевченка — навпроти міського парку й дому лікаря Горянова. В одному будинку з бібліотекою діяли ще й район­ний відділ народної освіти й райком комсомолуг. Згодом бібліотеку було переведено на лівобережну частину вулиці Гоголя: на тому місці, де нині будинок міського й районного суду (вулиця Гоголя, 133), стояло старе цегляне приміщення, в якому тулилися готель і бібліотека. Цей будинок іще зберігався на початку 70-их років. Бібліотека працювала там до 1955 року, коли спорудили новий будинок спеціально для. книгозбірні, в якому вона перебуває й нині по вулиці Незалежності, №1.

З 1943 року до середини 50-х років завідувачкою бібліотеки працювала Галина Василівна Балінська (вона згодом виїхала з Миргорода), абонементним відділом завідувала Олена Олександрівна Курганова, нині пенсіонерка.

За радянських часів, а надто за сталінщини, з бібліотеки було вилучено цінні рідкісні видання дожовтневих років. Частина з них потрапила до різних музеїв Полтавщини, але більшість була просто списана і знищена. З наказу влади у виданнях попередніх років, у підручниках замальовували чорною фарбою прізвища заборонених, репресованих або небажаних комуністичному режимові діячів. Планомірно знищувався цілий пласт української культури. Натомість фонди бібліотеки форсованими темпами поповнювалися тисячами примірників "ідеологічно правильної", так званої "виховної" літера­тури однобокого, політичне заангажованого, комуністичного спряму­вання, томами "праць класиків марксизму-ленінізму", рішеннями партійних з'їздів і пленумів тощо.

У чорні роки, коли винищувався цвіт української інтелігенції, для бібліотеки настали тяжкі часи, коли небезпечно було вголос говорити про любов до України, коли кожен, запідозрений у симпатіях до українства, міг бути знищений фізично. Так, наприклад, у кінці 30-х років, відчувши завислий над собою "каральний меч революції", з Миргорода змушений був виїхати відданий патріот України Семен Бакало, завідувач міської книгарні, згодом він був репресований.

Проте, незважаючи на всі ці переслідування, навколо мирго­родської бібліотеки продовжувала групуватися інтелігенція міста, дошукуючись у книжках відповідей на болючі питання свого непростого часу.

Отже, миргородська бібліотека постала на ґрунті незламного прагнення Миргородців до світла, знань, науки. Заснована як громадська книгозбірня, вона пройшла шлях через труднощі, заборони, утиски, нехтування з боку влади потреб культури.

Вогник, засвічений у Миргороді понад 150 років тому А. Свидницьким, не згасав ніколи. Він тьмянів, коли насувалися задушливі грозові хмари, але знову ясно розгорався, коли надходила нова хвиля озону. Той вогник світив багатьом поколінням миргородців. Він і сьогодні вабить до себе літніх і молодих вічним і незнищенним теплом та світлом.

Початок  &