Верхня Будаківка

Яворницький (Еварницький) Дмитро Іванович 

( 6.11.1855 с. Сонцівка — 5.06.1940 Дніпропетровськ) 

Український історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, дослідник історії українського козацтва, дійсний член НТШ (1914) і ВУАН (1929).

Дмитро Яворницький родом із села Сонцівка (тепер у межах с. Борисівка Харківського району Харківської області), син дяка. 1881 року по закінченні історико-філологічного факультету Харківського університету Яворницький був залишений для підготови до професури, однак захоплення історією Запоріжжя викликало невдоволення університетського керівництва, і його було звільнено з роботи. 

1886 — 91 Яворницький викладав історію в гімназії й на педагогічних курсах у Петербурзі. Як політично неблагонадійного його 1892 вислано під нагляд поліції до Ташкенту, із забороною викладати в гімназіях. Тут він продовжував досліди у галузі історії й археології, склавши «Путеводитель по Средней Азии от Баку до Ташкента в археологическом и историческом отношениях» (1893). 1901 Яворницький захистив маґістерську дисертацію («История запорожских казаков», 2 тт.) в Казанському університеті; 1897 — 1902 працював як приват-доцент на кафедрі історії Росії Московського університету. Паралельно з педагогічною роботою Яворницький продовжував досліди над історією Запорозької Січі, організуючи археологічні розкопки на Запоріжжі та відвідуючи архіви Москви, Варшави, Києва, Соловецького монастиря.

1902 земська управа і наукове товариство міста Катеринослава запросили Яворницького на посаду директора крайового історичного музею ім. О. Поля, в якому він працював до 1932, придбавши для нього цінні рукописи, портрети історичних діячів, мистецькі картини, одяг запорожців, нумізматичні колекції й ін. 1920 — 33 Яворницький був викладачем Катеринославського Інституту народної освіти, в якому 1925 — 29 очолював н.-д. катедру українознавства. 1925 його обрано членом-кореспондентом ВУАН. У 1927 — 32 pp. його призначено відповідальним керівником археологічного нагляду над розкопами на території будівництва Дніпрельстану.

Як археолог-дослідник запорізької старовини, Яворницький написав розвідки: «Запорожская печера над Днепром»),«Раскопка Кургана „Мухина гора"»,«Раскопка Кургана в д. Вороной» .

Готуючись до археологічного з'їзду 1905, що відбувся у Катеринославі, він розкопав близько 200 могил; завдяки його старанням створено колекцію матеріальних пам'яток — 75 000 експонатів, зв'язаних з Запоріжжям і Півднем України, які зберігаються в Дніпропетровському державному історичному музеї.

Яворницький досліджував старі церкви: «Церковные памятники Запорожья» (1893), «Церковное устройство у запорожских казаков» (1890), і зібрав понад 600 експонатів церковної старовини, переважно з XVIII ст.

В історичних дослідах основну увагу Яворницький присвятив історії Запорізької Січі, серед них: «История запорожских казаков», т. 1 (загальний огляд території запорожців, їхнього устрою і побуту, 1892, 2 вид. 1900), т. 2 — історія до 1686 (1895), т. 3 — історія до 1734 (1897);«Очерки по истории запорожских казаков и Новороссийского края» (1889), «Вольности запорожских казаков» (1898),«Иван Дмитриевич Сирко, славный кошевой атаман запорожских низовых казаков» (1894). Багато матеріалів про Запоріжжя Яворницький зібрав і розмістив у «К. Ст.»: «Жизнь запорожских казаков по рассказу современника-очевидца» (1883), «Топографический очерк Запорожья» (1884), «Число и порядок Запорожских Сечей» (1884), «Остров Хортица на реке Днепре» (1886), «Архивные материалы для истории Запорожья» (1886), «Последний кошевой атаман П. И. Калнышевский» (1887); «Главнейшие моменты из истории запорожского казачества» (в «Русской Мысли» 1897), «Гетман Петр Конашевич Сагайдачный» (1913), «Кошовий отаман Осип Михайлович Гладкий» (1928), «Дніпрові пороги» (1928).

Цінні фактичними даними збірки Яворницького: «Сборник материалов для истории запорожских казаков» (1888), «Источники для истории запорожских казаков», т. І — II (1903), «До історії Степової України» (1929).

Значення Яворницького як історика полягає насамперед у зібранні й упорядкуванні джерельних матеріалів, бо в монографічних працях він не завжди додержувався об'єктивної методи та систематичного викладу розвитку української історії.

Яворницький зібрав багатий етнографічний і фольклорний матеріал; ще за студентських pоків він записав понад 1 000 пісень і близько 500 оповідань; серед праць на ці теми варті згадки:«Запорожье в остатках старины и преданиях народа», т. І — II (1888), в якому вміщено 55 малюнків і 7 планів місцевостей (деякі малюнки виконав І. Рєпін); «По следам запорожцев» (1898), де зафіксовано зустрічі і розмови з нащадками запорожців, подано пісні про Запоріжжя, описи ігор, народних танців, матеріалів народної медицини тощо;«Древнейшие обыватели Южной России» (1899), «Малороссийские народные песни, собранные в 1878 — 1905 гг.» (1906), де зібрано 30 пісень, колядок, щедрівок, веснянок, переважно записаних з голосу; «Рибальчі заводи на низу Дніпра» (1927).

У 1906 — 36 Яворницький зібрав 2 302 пісні, з них 255 з нотами, які, однак, лишилися в рукописі.

У сфері лексикографії Яворницький склав «Словник української мови» (т. І, А — К, 1920). Частину лексичного матеріалу, зібраного ним, використано в словнику Б. Грінченка.

Яворницький також був автором низки літературних творів: збірки поезій «Вечірні зорі» (1910), повістей і оповідань «Наша доля — Божа воля» (1901 і 1905), «У бурсу!» (1908), «Поміж панами» (1911), «Драний хутір» (1911), «Русалчине озеро» (1911), «Де люди — там і лихо» (1911), «Три несподівані стрічі» (1912); роман «За чужий гріх» (1907).

Яворницький підтримував творчі зв'язки з сучасними йому українськими культурними діячами, служив порадами Іллі Репіну до виконання картини «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» і позував до образу писаря. Журнал «Жовтень» у Львові з ч. 4, 1988, друкує «Історію запорізьких козаків» Яворницького.

Згадуючи Дмитра Яворницького - як вчений

Дмитро Яворницький як доброчинець

Перебування Дмитра Яворницького на Миргородщині