23:24 До сторіччя перебування Надії Кибальчич на Миргородщині | |
Комишнянський слід у житті Наталки Полтавки До сторіччя перебування Надії Кибальчич на Миргородщині
Надія Матвіївна з дитинства зберігала пам’ять про гостювання Тараса Шевченка в її родині. Опубліковані нею «Споминки» про «дядька Кобзаря» мають беззаперечне наукове значення. Крім всього іншого, Надія Кибальчич була представницею славного в Україні роду, - її батьком був знаний етнограф, фольклорист і письменник Матвій Номис (М.Т.Симонов). Її мати - Надія Білозерська-Забіло, - відома діячка петербурзького кола української інтелігенції, засновниця української друкарні, магазину українських мод і вишивок у Петербурзі та ряду інших ініціатив. Надія Матвіївна доводилась племінницею письменниці Ганні Барвінок та Пантелеймону Кулішу, - автору першого україномовного історичного роману «Чорна рада». Сама ж Надія Кибальчич стала матір’ю відомій поетесі — Надії Костянтинівни Кибальчич. Недарма П.Й.Капельгородський назвав її «останньою галузкою з старого літературного дерева Кулішево-Білозерського, трісочкою шевченківсько-кулішівського часу». Що ж привело письменницю до нас на Миргородщину? Спробуємо дати відповідь. Народилася Надія Матвіївна Симонова у вересні 1857р. у селі Заріг поблизу Оржиці. Після закінчення Лубенської жіночої гімназії вона вийшла заміж за волинського поміщика Костя Івановича Кибальчича. Певний час сім’я мешкала в Петербурзі, а потім у містечку Ясногородці на Волині. Зрештою, чоловік покинув родину, і Надія Матвіївна повернулась у Заріг. Жила вона з дочкою на відсотки від чоловікових грошей (6000 крб) і з власного посагу (2000 крб).
Сумне заміжжя єдиної дочки парадоксальним чином вплинуло на матір, - у 1910 році у 53-літньої Надії Матвіївни трапився химерний роман. Їй припав до вподоби набагато молодший за віком лікар Богданович, якого тільки-но призначили до Комишного. Отож Надія Матвіївна, навантаживши на підводи скриньки з речами, книгами і кошиками з котами, подалася слідом за ним до Комишні, де і прожила з 1910 до 1914 року; потім переїхала до Лубен, де також вчителювала. Ми не маємо достатньо інформації про цей період її життя, але відомо, що 1914-й став особливо трагічним для Надії Матвіївни. На початку вересня вона отримала жахливу звістку про смерть дочки Надії, - відома того часу поетка, не витримавши безнадійної журби за чоловіком, вкоротила собі віку. Перед тим у неї уже було два замахи на самогубство. У тому-таки вересні 1914-го розпочиналась Перша світова війна. Інфляція воєнного часу швидко з’їла невеликий особистий капітал письменниці, тож цей рік став для Надії Матвіївни роком початку не лише самотності, але і жахливої бідності. 4 грудня 1918р. життєвий шлях письменниці закінчився. На столі у неї було знайдено дивовижну записку: «все моє майно заповідаю котам». Що це було – властива українцям самоіронія, остання насмішка над власною бідністю, чи саркастичний підсумок життєвого шляху? А може щось зовсім інше (і гірше)? Душа людська – таємниця… Рід Надії Матвіївни припинився, але її «майно» спадкують все-таки не коти. Ми спадкоємці! Нам усім належить скарб пам’яті письменниці, багатство її творчості і капітал її безсумнівної великої любові до Вітчизни. Згадай Боже у царстві своєму про р.б. Надію. Нехай знайде її душа спокій у вічності, як не могла його знайти на шляху короткого земного життя.
Спогад Надії Кибальчич. 24 січня 1847 р.Наталка Полтавка. Споминки про Т. Шевченка (початок); Ликера (продовження) | |
|
Всього коментарів: 0 | |