Головна » 2014 » Листопад » 7 » До сторіччя перебування Надії Кибальчич на Миргородщині
23:24
До сторіччя перебування Надії Кибальчич на Миргородщині

Комишня

Комишнянський слід у житті Наталки Полтавки

До сторіччя перебування Надії Кибальчич на Миргородщині

З 1910 по 1914 рік у Комишні скромно вчителювала така собі Надія Матвіївна Кибальчич. І звичайно, не кожному було відомо, що вона має ще одне ім’я – Наталка Полтавка. Саме так письменниця підписувала свої твори: п’єси, оповідання, мемуари. На театральній сцені була відомою її мелодрама «Катерина Чайківна», що 1893 року одержала першу премію на літературному конкурсі Руського театру у Львові. Оповідання письменниці охоче друкували львівські журнали «Зоря», «Літературно-науковий вісник», «Дзвінок». Критика відзначала популярність таких її оповідань, як «Самовродок», «Драма у хаті», «Кому яке діло», «Чайка». В 90-х роках Надія Матвіївна друкувалась також у журналі «Киевская старина». Зустрічаємо її твори і в альманасі «З потоку життя» (1905). Крім оригінальних творів, вона займалася також перекладами.

Надія Матвіївна з дитинства зберігала пам’ять про гостювання Тараса Шевченка в її родині. Опубліковані нею «Споминки» про «дядька Кобзаря» мають беззаперечне наукове значення.

Крім всього іншого, Надія Кибальчич була представницею славного в Україні роду, - її батьком був знаний етнограф, фольклорист і письменник Матвій Номис (М.Т.Симонов). Її мати - Надія Білозерська-Забіло, - відома діячка петербурзького кола української інтелігенції, засновниця української друкарні, магазину українських мод і вишивок у Петербурзі та ряду інших ініціатив. Надія Матвіївна доводилась пле­мінницею письменниці Ганні Барвінок та Пантелеймону Кулішу, - автору першого україномовного історичного роману «Чорна рада». Сама ж Надія Кибальчич стала матір’ю відомій поетесі — Надії Костянтинівни Кибальчич. Недарма П.Й.Капельгородський назвав її «останньою галузкою з старого літературного дерева Кулішево-Білозерського, трісочкою шевченківсько-кулішівського часу».

Що ж привело письменницю до нас на Миргородщину? Спробуємо дати відповідь.

Народилася Надія Матвіївна Симонова у вересні 1857р. у селі Заріг поблизу Оржиці. Після закінчення Лубенської жіночої гімназії вона вийшла заміж за волинського поміщика Костя Івановича Кибальчича. Певний час сім’я мешкала в Петербурзі, а потім у містечку Ясногородці на Волині. Зрештою, чоловік покинув родину, і Надія Матвіївна повернулась у Заріг. Жила вона з дочкою на відсотки від чоловікових грошей (6000 крб) і з власного посагу (2000 крб).

Але період спокою не був для них тривалим –  дочка Надії Матвіївни, - вже згадана нами поетка Надія Костянтинівна - вирішила вийти заміж без благословення матері. Її обранцем був оржицький лікар і український діяч Козловський – хворий на сухоти. Подружжя поринуло у політичну боротьбу. Участь у подіях Першої російської революції 1905-07рр. привела лікаря і поетку за грати херсонської в’язниці, що звичайно, вкінець підірвало здоровۥя Козловського. Щоб дати йому шанс на виживання, подружжя перебралось в Італію, де вони прожили, незважаючи на безгрошів’я, 5 років. Поєднання прекрасної природи півдня з особистою життєвою трагедією і гострим відчуттям політичної поразки, породжували у серці Надії химерно-яскраві поезії. Але зрештою, сталося те, що повинно було статися – чоловік Надії Костянтинівни помер. Тема смерті стане панівною у творчості останніх років життя поетки.

Сумне заміжжя єдиної дочки парадоксальним чином вплинуло на матір, - у 1910 році у 53-літньої Надії Матвіївни трапився химерний роман. Їй припав до вподоби набагато молодший за віком лікар Богданович, якого тільки-но призначили до Комишного. Отож Надія Матвіївна, навантаживши на підводи скриньки з речами, книгами і кошиками з котами, подалася слідом за ним до Комишні, де і прожила з 1910 до 1914 року; потім переїхала до Лубен, де також вчителювала. Ми не маємо достатньо інформації про цей період її життя, але відомо, що 1914-й став особливо трагічним для Надії Матвіївни. На початку вересня вона отримала жахливу звістку про смерть дочки Надії, - відома того часу поетка, не витримавши безнадійної журби за чоловіком, вкоротила собі віку. Перед тим у неї уже було два замахи на самогубство.

У тому-таки вересні 1914-го розпочиналась Перша світова війна. Інфляція воєнного часу швидко з’їла невеликий особистий капітал письменниці, тож цей рік став для Надії Матвіївни роком початку не лише самотності, але і жахливої бідності. 4 грудня 1918р. життєвий шлях письменниці закінчився. На столі у неї було знайдено дивовижну записку: «все моє майно заповідаю котам». Що це було – властива українцям самоіронія, остання насмішка над власною бідністю, чи саркастичний  підсумок життєвого шляху? А може щось зовсім інше (і гірше)? Душа людська – таємниця…

Рід Надії Матвіївни припинився, але її «майно» спадкують все-таки не коти. Ми спадкоємці! Нам усім належить скарб пам’яті письменниці, багатство її творчості і капітал її безсумнівної великої любові до Вітчизни. Згадай Боже у царстві своєму про р.б. Надію. Нехай знайде її душа спокій у вічності, як не могла його знайти на шляху короткого земного життя.

Москаленко Я.В. Комишнянський слід у житті Наталки Полтавки. До сторіччя перебування письменниці на Миргородщині // Прапор перемоги № 44, 31.10.2014, с.7.

 

Спогад Надії Кибальчич. 24 січня 1847 р.

Наталка Полтавка. Споминки про Т. Шевченка (початок);  Ликера (продовження)

Переглядів: 586 | Додав: Yarko | Теги: Надія Кибальчич, Комишня | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: