Велика Обухівка 

Велика Обухівка — село, центр сільської ради в Миргородському районі Полтавської області. Розташована на правому березі річки Псла, за 45 км на північний схід від районного центру. 

Заснування села припадає на початок першої половини XVII століття. Тут поселялись козаки та міщани, що прибували з-за Дніпра (Обухів, Канів), де особливо лютувала польська шляхта¹. 

Велика Обухівка належала до т. зв. «селітрової держави» польського короля з центром у м. Миргороді². Про це свідчать також рештки слідів селітрових заводів на території цього села, які залишились досі. 

За актом «Тарифу подимної податі» Київського воєводства (1631 р.) село спочатку мало назву Бухалівка і сплачувало польському комірникові Б. Обалковському подимний податок у сумі 9 злотих³. На карті відомого французького інженера Гійома Боплана село значилось під назвою Хобітовка⁴. Наприкінці 50-х pp. XVII століття воно іменується Обуховим⁵. То був час масового переселення правобережного козацтва на Лівобережжя Дніпра в зв’язку з утисками, що їх чинили польські магнати. Цілком можливо, що третя назва села походить від села Обухова на Київщині, мешканці якого переселялись сюди. 

Під час боротьби гетьмана Івана Виговського з полтавським полковником Мартином Пушкарем у 1658 році село перебувало у сфері воєнних дій і після загибелі Пушкаря було віддане Виговським «татарам на ясир і пограбування»⁵.

У 1709 році під час Північної війни, за наказом Петра І, князь Долгорукий з чотирма полками, що йшли від Сорочинець по Пслу аж до Савинець і Обухівки, перегородив шлях шведам, які відступали на захід після розгрому під Полтавою. В районі Обухівки були сутички між російським і шведським військом. ¹⁶

B XVIII - ХІX ст. мало назву Обухівка. B XVIII ст. входило до Сорочинської сотні Миргородського полку. Отаманом 1723 р. був Степан Яценко, найзаможнішими козаками - Степан Черкасенко, Федір Ільченко, Грицько Нечипоренко. Посполиті села належали до Сорочинської городової ратуші. Найзаможнішими посполитими були Федір і Ганна Горковські, Павло і Федір Кривенки, Іван Катренко, Лаврін Мельник, Дмитро Ткач, удова Марія Балиха та інші. 1723 р. діяла Покровська церква, в якій священиком служив Петро Евфиміевич, паламарем - Гнат Яковенко. При церкві була школа, де викладання велося дяком. ¹⁶

По «Генеральному следствию о маєтностях Миргородського полка 1729—30 гг.» Обухівка, що мала 116 дворів, серед вільних сіл належала до Сорочинської сотні. ¹⁶

У 1743 році на володіння Обухівкою та іншими землями на Україні одержав царську грамоту миргородський полковник, а потім бригадир російського війська В.П.Капніст, що походив з роду італійського шляхтича. Цими землями його нагородила цариця Єлизавета Петрівна «яко иностранного человека, за выезд из отечества его»⁶. З того часу село стало постійним місцем проживання сім’ї Капністів, тут розміщалась і їхня садиба.

1761 р. була споруджена нова Покровська церква. 1787 р. в селі проживали 814 душ, серед яких - козаки, «казенні люди» й піддані поміщиків Капністів. ¹⁶

23 лютого 1758 року в Обухівці народився письменник В.В.Капніст, автор антикріпосницького твору «Оди на рабство», відомої сатиричної комедії «Ябеда». Дитячі роки поет провів в Обухівці, в оточенні селян і козаків із слобідських полків, які раніш були у війську під командуванням його батька.

Під час служби поета в Петербурзі і в Києві його сім’я жила в Обухівці. Маєтком управляла його мати С.А.Дуніна-Борковська. Дружина поета часто скаржилась в листах до В.В.Капніста на скупість його матері, на безладдя в маєтку, на погане харчування селян, які тікали з села⁷. Протестуючи проти указу Катерини II від 3 травня 1783 року про закріпачення українського селянства, Капніст подав у відставку з військової служби, залишив столицю і виїхав на Полтавщину.

Тут він був затверджений генеральним суддею Полтавської губернії, вважався на службі в департаменті народної освіти, був почесним членом ряду літературних товариств. Та Капніст надавав перевагу вільному життю в любимій Обухівці, де написав чимало творів, працював над комедією «Ябеда». Поет дуже любив рідне село і присвятив йому один з кращих віршів — елегію «Обухівка». 

     О как сие мне место мило, 
     Когда во всей красе своей, 
     Приходит спутница ночей 
     Сливать с мечтой души унылой 
     Воспоминанье светлых дней...⁸ 

Протягом останніх років життя Капніст працював в Обухівці над підготовкою повного зібрання своїх творів, але здійснити це видання йому не вдалося.

1823 року В.В.Капніст помер, його поховано на родинному кладовищі в Обухівці. Труну, як він того забажав, зроблено з дерева, що його оспівав він у віршах «Обухівка» і «Память про береста». На могилі встановлено гранітну плиту з висіченим написом з «Обухівки»: 

     Капнист сей глыбою покрылся, 
     Друг муз, друг Родины он был; 
     Отраду в том лишь находил, 
     Что ей, как мог служа, трудился, 
     И только здесь он опочил... 

Після розподілу маєтку між братами Обухівка дісталася наймолодшому - Олексіеві Васильовичу Капністу. На початку ХІХ ст. Обуківка протягом нетривалого часу входила до складу Гадяцького повіту, згодом — Миргородського. 3 1833 р. в селі діяло початкове народне училище. В час скасування кріпацтва в селі була винокурня, овечий завод, селітряний завод. ¹⁶

Тимчасом економічне становище селянства щодалі дужче погіршувалось. Не врятувала його і горезвісна реформа 1861 року. Напередодні цієї реформи у Великій Обухівці було вже 200 дворів і 1172 жителі⁹. Поміщикові належало 1400 десятин землі¹⁰, млини на р. Пслі, горілчаний і овечий заводи¹¹, а також 70 дворів, в яких проживало 195 ревізьких душ і 4 дворових. Двоє селян не мали своєї садиби — один жив у панському дворі, другий — у шинку. У селян було всього 768 десятин 81 кв. сажень землі.

Внаслідок реформи а 1861 року поміщик відрізав у селян 240 десятин 81 кв, сажень землі. За решту—528 десятин—селяни повинні були щорічно виплачувати поміщикові 1393 крб. 17 коп. оброчних платежів. Крім того, в уставній грамоті записано: «Рибні ловлі у водах р.Псла, його затоках, озерах, протоках..., що прилягають до земель вотчинника Капніста, залишаються у безпосередньому розпорядженні вотчинника і з збереженням при цьому за ним на основі закону берегового права¹². Не погоджуючись з умовами уставної грамоти, селяни відмовились її підписати. 

На викуп селяни перейшли 1864 року. За 528 десятин вони повинні були щорічно на протязі 49 років платити державі 1114 крб. 55 коп. викупних платежів. Крім того, вони повинні були заплатити поміщикові 4643 крб. 95 коп. Землю селяни одержали черезсмужно. Так, селянин П.С.Олійник одержав 6 десятин 271 кв. сажень землі в десяти місцях, Т.Е.Комишан — 4 десятини 1473 сажні в одинадцяти місцях. 

Після реформи 1861 року посилюється процес соціальної диференціації селянства. Згідно даних господарської статистики Полтавської губернії за 1884 рік у Великій Обухівці було 165 козацьких господарств і 96 господарств селян-власників, населення — 1358 чол. Орної землі селяни мали 1160 десятин, причому 38 господарств — мали лише садибу, 8 господарств — до 1 десятини землі, 59 господарств — від 1 до 3 десятин. Серед селян навіть прислів ’я були поширені: «скільки хати, стільки й поля», «як вийдеш з хати, то за порогом ноги на чужому». 

Безземелля примушувало орендувати поміщицьку землю. До 1881 року землі економії графа П.О.Капніста орендував гадяцький лихвар по 4 крб. за десятину, а селянам давав сінокіс по 12 крб., орну землю по 10—12 крб. за десятину. 

1881 року селянам Великої і Малої Обухівок вдалося взяти в оренду в пана 685 десятин орної землі, 105 десятин луків і 80 десятин болотяних озер по 6 крб. 50 коп. Це була одна з небагатьох у Миргородському повіті громадських оренд. Та брали в ній участь лише куркулі, заможні селяни, що мали робочу худобу. Селяни безкінних, безземельних і малоземельних господарств, а їх у Великій Обухівці було понад сто, змушені були йти на заробітки та в найми. 

1883 р. село належало до Савинської волості, за 36 верст від Миргорода, за 7 верст від с.Савинців; 1303 душі обох статей, 257 хат (із них: 154 двори козацькі, 91 селян-власників), 9 родин бездомних. 1889 р. збудовано нову муровану Покровську церкву замість старої. 1910 р. в Савинцях налічувалося 267 господарств (із них 146 козацьких, 115 селянських), 1490 душ. Неземлеробськими занячтями займалися: 11 теслярів, 5 кравців, 5 шевців, 2 ковалі, 5 ткачів, 1 візнин, 30 подеиників, 5 осіб інтелігентних занять. ¹⁶

За матеріалами подвірного перепису 1900 року 289 селянських господарств Великої Обухівки і хутора Кошового володіли 1579 десятинами землі, тоді як поміщик і чотири великих куркулі мали 1475 десятин. 106 господарств селян-власників, які одержали від поміщика за реформою 509 десятин землі, змушені були виплачувати викупних платежів 672 крб. У рік, крім того, інших податків і різних зборів — близько 685 карбованців¹³. 

Кількість безземельних і малоземельних господарств, а також господарств, які не мали робочої худоби, не зменшувалась, а зростала. На далекі заробітки, зокрема до Таврії, кожного року йшли чоловіки і жінки з 55 бідняцьких господарств села. 

У Великій Обухівці добре знали про повстання селян у Великих Сорочинцях взимку 1905 року. Свідком і учасником тих подій був обухівський селянин К.Ф.Шупляк. Переляканий поміщик викликав загін козаків, які цілий тиждень перебували в панському маєтку і сікли різками кожного селянина, хто розповідав про події у В. Сорочинцях. Та правди було не сховати, великообухівські селяни були солідарні з великосорочинськими бідняками, що повстали проти утисків поміщиків і жандармів, за землю і волю. 

За 50 років після земельної реформи село зросло на 67 дворів, населення збільшилось на 318 чоловік. Процес класового розшарування селянства щодалі зростав і загострювався. Він призвів до того, що в 1910 році 65 господарств зовсім не мали орної землі, 60 мали від 1 до 3 десятин, 62 — від 3 до 6 десятин. В той же час 9 господарств володіли від 15 до 25 десятин землі і 9 куркульських мали від 25 до 50 та більше десятин. 

Земля оброблялася примітивними знаряддями праці. На все село було 96 плугів, з яких 2 — дерев’яні; 3 сівалки і 3 кінні молотарки. Возів з залізними осями — лише 20, з дерев’яними осями — 314. 52 господарства були без худоби, 20 господарств мали лише овець та свиней. В багатьох господарствах як робочу худобу використовували корів. 

З 82 господарств селяни відходили на заробітки¹⁴. Невелика частина селян, переважно безземельних, займалась ремісництвом. В селі було 11 теслярів, 5 кравців, 5 чоботарів, 2 ковалі, 5 ткачів, 1 чинбар¹⁵. 

Дуже поширеним було так зване щетинництво. Селяни взимку одержували кредит у лихварів, закуповували галантерею тощо, везли те все до Катеринославської та інших губерній і міняли на свинячу та кінську щетину, яку потім здавали рашівським лихварям. Цей промисел інколи доводив селян до повного розорення, бо щетину доводилось віддавати за копійки. Так, селянин Л.Г.Шульга «дощетиникувався» до того, що його майно за борги конфіскували, а самого вигнали з хати і двору. 

Наживався на експлуатації селян і німецький колоніст Грунфельд, який 1914 року взяв в оренду на 10 років панські водяні млини на річці Пслі. 

В селі ширились пошесті, епідемічні захворювання, не було жодного лікаря чи фельдшера. Найближча лікарня була у с. Великих Сорочинцях. 

1836 року було створено парафіальну школу, 1879 року її перетворено в початкову земську. Та вчилось у ній дуже мало дітей. У 1884 році в селі було письменних: чоловіків 32, жінок — жодної. На 1 січня 1906 року в школі було 70 учнів, а закінчило її лише 4 учні. Решта вибула через матеріальні нестатки — відсутність одягу і взуття в одних, необхідність іти «на роботу». Багатьом відмовляли в прийомі до школи через «тісноту приміщення». Так, наприклад, у 1913 році з цих останніх причин відмовлено у прийомі 13 учням. 

Ще 1898 року при земській початковій школі створено першу в селі загальну бібліотеку, в 1913 році вона мала 258 книг. Та видачі книжок у ній майже не було «за відсутністю» книг, які відповідали б назрілій потребі учнів». 

1912 р. діяла земська школа й однокласна змішана церковнопарафіяльна школа. У селі був маеток графа Олексія Капнісга. 1918 р. було дві початкових школи. Наприкінці серпня 1920 р. Велика Обухівка потрапила до зони дії повстанського селянського загону Леонтія Христового з м-ка Лютеньки; рейдовий загін (1000 піхотинців, 50 кіннотників) на чолі з отаманом Степовим влаштував у селі мітинг із закликом протистояти більшовицькому теророві. ¹⁶

З 1923 р. село входило до Великосорочинського (згодом Нероновицького) району Лубенської округи. 1926 р. у В.Обухівці було 390 дворів, 2078 жителів. 1928 р. на території Великообухівської сільської ради створено Товариство зі спільного обробітку землі (ТСОЗ) «Червоний посьолок» (першим головою був І.М.Гаврилевський), а навесні 1930 р. — артіль «Незаможник» (головами були В.С.Шмиговський та Г.Й.Мартиненко); 1932 р. вони об'єдналися в колгосп «Незаможник» (голова М.С.Лагода). ¹⁶

У 20-х - 30-х рр. зазнали репресій обухівські родини Галенків, Гасух, Нечипоренків, Петрашевських, Ростовських, Якименків та ін. У 40- х рр. у селі діяв колгосп «7-й з'їзд Рад» (голова Д.Г.Колісник), а в 40- 50-х рр. - колгосп імені Кірова. ¹⁶

1993 р. у В. Обухівці налічувалось 383 двори, 801 житель, 2006 р. - 284 двори, 591 житель. ¹⁶

1   Журн. «Киевская старина», т. VII, 1883, грудень, стор. 564, 566. 
2   М. Г. Астряб. Старая Полтавщина. Полтава, 1912, стор. 12—13. 
3   Архив Юго-Западной России, ч. VII, т. 1, стор. 356—413. 
4   Л. В. Падалка. Прошлое Полтавской территории и ее заселение. Полтава, 1914, стор. 184. 
5   Летопись Самовидца. К., 1878, стор. 253. 
6   В. Л. Модзалевский. Малороссийский родословник. Т. П., К. 1910, стор. 283. 
7   Воспоминания и рассказы деятелей тайных обществ 1820-х гг., М. 1931 г., стор. 305. 
8   В. Капнист. Сочинения. 1959. Передмова Д. Благого, стор. 9. 
9   6. П. Кирилюк. Тарас Шевченко. Життя і творчість. К. 1964, стор. 133. 
10 Списки населенных мест Российской империи по сведениям 1859 г., т. XXXIII, Полтавская губерния. СПб, 1862, стор. 448. 
11 Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. VII, Малороссия. СПб, 1903, стор. 389. 
12 ЦДІАЛ, ф. 577, оп. 30, спр. 1256, арк. 15. 
13 Материалы подворной переписи Полтавской губернии за 1900 г. Миргородский уезд. Полтава, 1905, стор. 50—51. 
14 Третья подворно-хозяйственная земская перепись в Полтавской губернии 1910 г. Миргородский уезд, Полтава, 1913, стор. 66—81. 
15 Список населенных мест Полтавской губернии за 1910 г., Полтава, 1913, стор. 16. 

16 Розсоха Л. Села і хутори Миргородщини с.17-18