Головна » 2014 » Червень » 21 » ТРОЩИНСЬКИЙ Дмитро Прокопович
00:49
ТРОЩИНСЬКИЙ Дмитро Прокопович

Кибинці. Відомі люди

Дмитро Прокопович Трощинський

(1754 — 1829)

Державний діяч Російської імперії і меценат української культури. 

Народився у Яреськах, Миргородського 

повіту, Полтавської губернії. Правнук племінника Івана Мазепи, гадяцького полковника Степана Трощинського. Батько його був військовим товаришем у війску Гетьманщини.

Розпочав службу у миргородському полку, але скоро зайняв місце секретаря у князя Миколи Репніна. Через якийсь-то час перейшов на таку ж посаду до О.Безбородька.

Вихованець Київ. Академії, з 1774 — при штабі ген. кн. М. Рєпніна, 1775 — 76 його секретар (як рос. посла в Константинополі). 1779 разом з ним брав участь у Тешенському Конгресі. Як правитель канцелярії графа О. Безбородька (з 1784) здобув собі впливове становище при царському дворі; 1793 — статс-секретар Катерини II і пізніше Павла І й Олександра І; за Павла І — сенатор і гол. Поштового Управління імперії. 1800 був звільнений з усіх посад і взяв участь у змові проти Павла І; після перевороту 1801 був поновлений на всіх посадах і призначений чл. Держ. Ради. 1802 — 06 — мін. уділів, а в 1814 — 17 — юстиції; 1812 — 14 полтавський губ. маршал шляхетства. 1817, маючи великі володіння на Полтавщині, Київщині, Поділлі й Вороніжчині (близько 70 000 десятин та понад 6 000 душ селян), подався до димісії. Останні роки Т. прожив у своєму миргородському маєтку у с.Кибинцях, який став тоді визначним осередком укр. нац.-політ. й культурного руху (сучасники називали його «Українськими. Атенами»), лідером якого він був. Т. був близьким приятелем і однодумцем багатьох укр. автономістів, зокрема В.Капніста, П.Коропчевського, М.Миклашевського та ін. Т. був щедрим меценатом української культури: науки (Я.Маркевич, В.Ломиковський), літератури (В.Капніст, Василь Гоголь та ін.), театру (В.Гоголь), малярства (В.Боровиковський), музики (А.Ведель). Через свого приятеля Осипа Каменецького Т. був одним з ініціаторів першого видання «Енеїди» Івана Котляревського (1798). У Кибинцях Т. мав домашній театр, яким від 1812 керував з допомогою В. Капніста Василь Гоголь-Яновський.

Новітні дослідження стверджують, що Т. був лідером конспіративного кола укр. автономістів кін. 18 — поч. 19 вв., мав зв'язки в колах військової опозиції (через свого родича ген. П. Білуху-Кохановського, братів Ф. і В.Лукашевичів та ін., які брали участь у т. зв. Смоленській змові 1798) і надавав великого значення організації укр. військ. сили (коз. проект В. Капніста 1788, коз. ополчення на Лівобережній Україні 1812).

Благодійність

Трощинський допомагав бідним козацьким родинам, удовам, сиротам. Саме за це Микола Гоголь назвав його «благодійником України». Біограф Трощинського Олександр Салій пише, що він «сприяв у вихованні і матеріальному забезпеченні ряду молодих діячів, які згодом яскраво виявили себе на теренах розвитку держави, права, науки, літератури, мистецтва». Серед них – і той же М.Гоголь, якому Трощинський допоміг вступити до Ніжинської гімназії, і художник В.Боровиковський, і вчений, засновник Харківського університету В.Каразін, і керівник кодифікації Основних державних законів Російської імперії М.Сперанський.

Трощинський, крім усього, збудував власним коштом церкви у рідних Кибинцях на Полтавщині і в Кагарлику під Києвом. Тут він залишив по собі ще й чудову пам’ятку – парковий ансамбль під назвою «Земна куля в мініатюрі» (його офіційно відкрито 1811 р.). Хто побуває там, буде щиро вражений цією красою. У Кагарлицькому парку до цього часу збереглися й дерева, посаджені за його життя.

Дмитро Прокопович був одним із лідерів українських консервативних автономістів, членом гуртка О.Безбородька. Туди входили також Степан Ширай, Михайло Миклашевський, Василь Капніст. І сам Безбородько, і його однодумці, будучи українськими патріотами, вірили, що їхня діяльність, зокрема щодо об’єднання українських земель, нехай і в складі Російської імперії, цілком відповідає національним інтересам України. Козацько-старшинські шляхетські сім’ї, невдоволені політикою Росії щодо України, у ХІІ – XIX ст. досить часто поріднювалися. У таких сім’ях з покоління в покоління передавався волелюбний дух нашого народу, вони берегли пам’ять про велич і звичаї своїх козацьких предків. Та внаслідок зросійщення, якого зазнало українське суспільство з середини XIX ст., українське шляхетство перестало бути елітним провідником національних інтересів українського народу й почало зливатися з російським дворянством. Носіями національної ідеї залишилися лише поодинокі з них.

Перебуваючи на міністерських посадах, Трощинський пропагував українське питання. Він належав до тих державних мужів, котрі наполягали на необхідності скасування кріпосного права й утвердження гуманних правових норм життя тогочасного суспільства, вимагав надійного захисту прав кожного громадянина. Впродовж усього свого перебування на вершинах влади відстоював не тільки автономію України, а й відновлення її правової системи.

Джерело: http://uk.wikipedia.org

ТРОЩИНСЬКИЙ Дмитро Прокопович

(26.10.1754, м­-ко Яреськи Миргородського полку, тепер Шишацького р­-ну Полтавської обл. – 1829, с. Кибинці Лубенського пов. Полтавської губ., тепер Миргородського р­-ну Полтавської обл.) – державний діяч, меценат і покровитель мистецтва.
Нащадок козацького роду, відомого з 16 ст., внук свояка гетьмана І. Мазепи, родич Гого­лів­Яновських. Закінчив Києво-Могилянську академію. Військовий товариш Миргородського полку (1771), управитель канцелярії Малоросійського ген.-губернатора графа П.Румянцева (1774), статс­сек­ретар Катерини ІІ (1793), сенатор (1796), член Державної ради, гол. директор пошт (1801–1802), міністр уділів (1802–1806), міністр юстиції і фінансів (1814–1817). Власник с.Кибинці на Миргородщині, де дожив віку. Мав садибу – двоповерховий палац у стилі класицизму, парк і сад, муровану Михайлівську церкву (1781), де похований. Для храму ікони намалював В.Боровиковський, серед них – образ св. Дмитрія Мировоточивого (патрона Т.). Свій маєток Т. перетворив на значний осередок української культури, Кибинці навіть називали «малоросійськими Афінами». Т. тримав у Кибинцях власний театр, оркестр, картинну галерею, збірку мистецьких речей (давні меблі, медалі, дорогоцінні павлинки, порцеляна, бронза, зброя), унікальну б­ку. Панораму Кибинців із садибою і церквою відтворив аквареллю О. Кунавін (поч. 19 ст., НХМ України), фотохуд. Й. Хмелевський (альбом «Гоголь на родине». – К., 1902).
Портрети Т. роботи пензля Д. Левицького (1799, ДРМ) і В. Боровиковського (етюд 1816, ДТГ, 1819, НХМ України і Сумський ХМ), гіпсове погруддя Т. зберігалося у Церковно­археологічному музеї при Київській духовній академії.

Джерело: http://history-poltava.org.ua/?p=6641

 

Родовід Трощинського

Трощинський Дмитро Прокопович (1754-1829 рр.) — визначний державний діяч Російської імперії. Походив з українського старшинського роду Трощинських. Син військового товариша Прокопія Трощинського. Займав міністерські пости, був вхожий в кабінет царя. Службу ніс добросовісно. Якось Дмитро Прокопович написав рідним на Полтавщину: "Не жалійте мене, не нарікайте на мене, якщо не відповідатиму на листи, в моєму мовчанні знаходьте ту радість, що зайнятий я по службі і на користь гноблених, голос яких тривожить мою душу...”

Дмитро Прокопович відомий як визначний меценат української культури. Зокрема, завдяки фінансовій підтримці Трощинського, у Ніжинському ліцеї навчався М.Гоголь. Д.П. Трощинський був шанувальником української старовини. У рідних Кибинцях (Полтавська область) заснував приватний театр, кілька творів для якого написав Гоголь-Яновський, — батько М.Гоголя. Трощинський надавав підтримку діячам української науки, літератури та мистецтва. Серед таких Я.Маркович, В.Ломиковський, В.Капніст, В.Гоголь, В.Боровиковський… Дмитро Прокопович став одним з ініціаторів видання у 1798 році "Енеїди” І.Котляревського.


Сучасні довідники, енциклопедії стверджують, що рід Трощинських пов'язаний з родиною Гетьмана Мазепи. У довідковій літературі читаємо: зятем гетьмана Мазепи був отаман Матвєй Трощинський. В іншому джерелі — У Мазепи був племінник Степан Трощинський, полковник гадяцький, який там керував козаками протягом 1704-1708 років. З приводу "зятя” процитуємо інформацію з Вікіпедії: "… Десь 1668-1669 р. Мазепа одружився в Корсуні з удовою (трохи старше від нього віку) Ганною Фридрикевич. Ми дуже мало знаємо про гетьманову Ганну. Невідомо також, чи мала вона дітей від Мазепи; якщо вони й були, то померли в ранньому дитинстві. Здається, мала доньку, яка померла в дитинстві ("Historische Remargues», 22.I. 1704, Humburg sub dato 27.Xl.1703, Москва, Мацьків, 116).”. Іншими словами, "зятя” у Мазепи не було…

Щодо племінника Мазепи Степана Трощинського, як засновника роду. Дата народження невідома. У 1690-1697 рр. він — гетьманський дворянин і господар Гадяцького замку. Помер у в’язниці у 1708 році. Дмитро Прокопович Трощинський народився у 1754 році в батьковому маєтку Кибинці поряд Миргорода на Полтавщині. 

Тепер виникає запитання: яким чином Степан Трощинський мав маєток на Полтавщині, і яким чином набув майнових прав на маєток Прокіп – батько Дмитра Трощинського? І чи зміг би Прокіп "мирно” жити на Полтавщині, яка була під володінням Росії, якщо його батько був заарештований за службу Мазепі? Відповідь може бути тільки однією: Дмитро Прокопович Трощинський має інші родові корені, ніяк не пов’язані з гетьманом Мазепою. І рід його не з Білоцерківщини…

Тому поглянемо на питання з іншого боку.
З історії відомо: цілісну державу Київську Русь утворили кілька сусідніх східнослов’янських племен. 

Звичайно, що ще до свого об’єднання, князі гостили один в одного. При зустрічах вирішували нагальні питання добросусідства. І, ясна річ, везли з собою гостинці. При цьому не забували і про сусідську дітвору. А та частка гостинця, яка була призначена для малечі, називалася "троща”. Пізніше слово "пом’якшилося” у вимові і стало "троска”; у множині — "троски”. Останнє звучання Фасмер заніс до свого "Этимологического русскоязычного словаря”, об’єднавши його з польським словом "troska”, що перекладається як "турбота”. Фасмер також називає і чеське слово "troska”, що означає "частина цілого”. Як бачимо, обидва слова близькі за змістом до давньоруського "троща” та до теперішнього українського "трошки” (небагато).

Цю невелику філологічну розвідку я провів задля того, аби хоча б приблизно означити назву древнього "града” Троща. Зараз це — невелике село Трощин (жителів — до 100 осіб) Канівського району. Та ще гуртом з читачем дійти думки про те, що шляхетсько-старшинський рід Трощинських має корені не в Білоцерківському краї, як стверджують численні довідники, а на Канівщині.

Для цього припускаємо таку гіпотезу. Виникнення назви "града” Троща могло означати наступне. Територія теперішньої Пшеничницької сільської ради з тодішніми поселеннями, які дійшли до сучасності назвами сіл Бучак, Іваньків, Глинча, була передана (подарована) для господарювання якійсь родині, що мала заслуги перед князем. На цій території "трішки” перепало і малолітньому члену сім’ї.

До речі. У 19-му столітті Трощин був не селом, а чималим містечком. Адже тут у 1824 році був збудований перший цукровий завод в тодішній Малоросії. 

Тож варто пошукати започаткування роду Трощинських на Канівщині. Для цього відкриємо "Реєстр всього війська Запорізького 1649 року”. У складі Канівського полку зустрічаємо: Тросчынский Остапъ (сотня Гунина), Трощын Степанъ (сотня Андреева). У складі Корсунського полку: Бакумъ Трощынський 

Усі три козаки за реєстрацією "географічно” близькі до Трощина. Заразом можна припустити, що з Трощина на Запорізьку Січ молодики (так козаки називали новобранців) вниз по Дніпру відправлялися набагато раніше до складання Реєстру. 

Тому і можна зробити висновок: біографія гетьмана Мазепи, яка викладена в сучасник біографічних довідниках, енциклопедіях, — з лінією роду Д.П. Трощинського не пов’язана. Родичався з Мазепою інший Трощинський. І, найвірогідніше, він отримав свій родовід від одного з молодиків родом з "града” Трощин.

Джерело: http://spil.ucoz.ua/blog/troshhinskij_zvidki_rodovid/2010-01-03-128

Переглядів: 553 | Додав: Yarko | Теги: Кибинці, Трощинський Дмитро | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: