Партизанський рух на Миргородщині 

В.Ю.Вертелецький, голова ради Миргородської міської організації ветеранів України

На знімку: 1942 рік. Партизанський загін «Перемога», який базувався у Шишацькому лісі. Командир І.Й.Копьонкін та комісар Г.О.Іващенко сидять у третьому ряду справа наліво, сьомий - Іващенко, восьмий - Копьонкін.

Із початком Радянсько-німецької війни виникла негайна потреба перебудови всього життя країни на воєнний лад. Уже у перший день війни вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про воєнний стан», яким встановлювалася, що у місцевостях, оголошених на воєнному стані, всі функції органів державної влади в галузі оборони, забезпечення громадського порядку і державної безпеки належать військовим радам фронтів, армій, військовим округам; а там, де немає військових рад, - вищому командуванню військових з’єднань.

18 липня 1941 року ЦК ВКП (б) і Раднарком СРСР прийняли спільну постанову «Про організацію боротьби в тилу німецьких військ». Для керівництва партизанським рухом і антифашистським підпіллям у системі НКВС було утворене 4-е Головне управління.

30 травня 1942 року при Ставці Верховного Головнокомандування було створено Центральний штаб партизанського руху. Через місяць формується Український штаб партизанського руху на чолі з Д.С.Коротченком та Т.А.Строкачем.

На виконання постанови Раднаркому СРСР, від 24 червня 1941 року, в місті Миргороді був створений винищувальний батальйон у кількості 157 осіб та Комишнянський винищувальний батальйон у кількості 171 особи, які боролися з ворожими десантниками і охороняли народне добро. У грізному 1941 році миргородська земля прийняла відступаючих, висна­жених тяжкими боями, воїнів Червоної Армії, які мужньо, ціною власного життя і здоров’я стримували просування ворога на схід.

Із 10 по 13 вересня 1941 року Миргородський винищувальний батальйон разом із частинами Радянської Армії тримав оборону в районі сіл Єрки та Ярмаки. 14 вересня батальйон зняли з оборони і відправили в село Великі Сорочинці, де формувався партизанський загін. Майже всі члени батальйону були зараховані до партизанського загону.

Для керівництва партизанським рухом в області Полтавський обком КП(б) залишив 135 секретарів міськкомів і райкомів партії та 150 політичних комісарів. Було створено підпільний обком КП(б) на чолі зі Степаном Федоровичем Кондратенком та Григорієм Федоровичем Яценком. 44 підпільні райкоми і таку ж кількість партизанських загонів було підібрано для такої роботи (всього 2900 осіб).

Однак визначені підпільні райкоми, а також партизанські загони і первинні партійні організації з ряду причин до роботи приступили не всі. Реально в Полтавській області у боротьбу включилися з вересня 1941 року по 1943 рік: 1 підпільний центр, 10 підпільних райкомів партії, 39 партизанських загонів та 70 підпільних груп. Вони об’єднали понад 10 тисяч наших земляків.

У цей час, із червня по вересень 1941 року, під артилерійським обстрілом і бомбардуваннями миргородці вивозили в тил техніку, майно, худобу. Вдень і вночі шляхами Полтавщини рухались на схід автомобілі, підводи, череди худоби та колони дітей, а також мирних людей.

Незважаючи на героїзм воїнів і мирних жителів, ворог уперто просувався в глиб нашої країни. 14 вересня 1941 року у другій половині дня німці захопили Миргород. Із цього часу в місті та в районі встановлюється окупаційний режим, або «новий порядок», як його називали самі німці. Продовжувався він 734 дні.

Із вересня 1941 року по вересень 1943 року окупована миргородська територія була включена до складу так званого рейхскомісаріату з центром в м.Рівне. Округ, до складу якого входили райони: Миргородський, Великобагачанський, Комишнянський, Шишацький, був підпорядкований генеральному округу, центр якого знаходився у місті Києві.

Було створено два Комишнянські партизанські загони під керівництвом першого секретаря райкому партії Д.М.Гончаренка і голови райвиконкому В.А.Базилевича. Ці загони базувалися в Остапівському та Зуївському лісах. Мали достатню кількість зброї і боєприпасів.

У жовтні 1941 року частина партизан перейшла лінію фронту і приєдналася до Червоної Армії.

Одночасно з Комишнянським партизанським загоном у Бакумівці був сформований окремий загін, командувати яким було призначено Д.Ю.Безпалька. Основним завданням партизанів стала організація допомоги бійцям Південно-Західного фронту, які виходили з оточення. На човнах у трьох селах (Бакумівка, Черевки і Хомутець) партизани переправляли бійців через річку Псьол. Допомогли вийти з оточення близько 12 тисячам бійцям і командирам Червоної Армії. Партизани Миргородщини вели активну боротьбу з окупаційними військами: 22 жовтня поблизу смт. Ромодан підірвали німецький військовий ешелон. За голову Д.Ю.Безпалька німці призначили винагороду - 10 тис.карбованців. Але їм не вдалося реалізувати свого задуму.

На території Миргородщини діяв партизанський загін ім. С.М.Будьонного, який прийшов із Запорізької області, під командуванням Копьонкіна Івана Йосиповича (комісар Колокольцев Дмитро Іванович). А 6 грудня 1941 року до його складу увійшов Миргородський партизанський загін «Перемога». Так був створений об’єднаний партизанський загін «Перемога» (командир Копьонкін, а комісаром об’єднаного загону став Г.О.Іващенко; загін налічував більше 300 осіб).

Партизанський загін села Зуївці діяв із вересня 1941 по січень 1942 року (командир Холод Лаврентій Васильович).

Створено партизанський загін у селі Остапівці, який діяв до січня 1942 року (керівник Москаленко Іван Васильович).

Із вересня 1941 року діяла партизанська група в селах Бакумівці і Попівці під командуванням Безпалька Дмитра Юхимовича, яка вела активну боротьбу з окупантами, зірвала міст через річку Хорол, між селами Попівкою та Хомутцем. У грудні 1941 року вона увійшла до складу об’єднаного загону Г.О.Іващенка та Г.Й.Копьонкіна.

Хомутецька партизанська група (керівник Гриценко Кирило Григорович) у листопаді 1941 року перейшла лінію фронту і приєдналась до частин Червоної Армії. К.Г.Гриценко залишився і продовжував боротьбу з окупантами на Миргородщині.

У вересні 1941 року створена комсомольсько-молодіжна група в селі Великі Сорочинці (командир Коцар Василь Якович), яка вела боротьбу з окупантами до вересня 1943 року, налічувала 8 осіб.

Всі партизанські загони і групи мали зв’язки з партизанським загоном «Перемога».

На початку вересня 1941 року був створений Миргородський підпільний райком КП України, який діяв при партизанському загоні «Перемога». Підпільний райком партії проводив активну роботу: випускав листівки, приймав зведення Радінформбюро, організовував друк та розповсюдження листівок серед місцевого населення, проводив мітинги і збори, направляв своїх посланців у місто Миргород і в села району для роз’яснювальної роботи, організовував роботу з партизанськими загонами, підпільними групами. Налагоджував зв’язок, розвідку в окупаційних військах.

До складу Миргородського підпільного райокрму КП України входили:

·   Іващенко Григорій Олексійович - перший секретар РК КП України, командир партизанського загону. Загинув у бою з окупантами і поліцією 16 січня 1942 року;

·  Зорін Іван Степанович - секретар підпільного райкому партії. До війни працював третім секретарем Миргородського РК КП України. Він входив і до керівного складу партизанського загону «Перемога». Загинув у бою з німцями і поліцією 21 січня 1942 року в селі Хомутці;

·  Вовк Павло Семенович - голова Миргородського райвиконкому, комісар загону. Щоб не датися в руки німцям і поліції, застрелився в січні 1942 року;

· Андреєв Павло Олександрович - начальник відділу НКВС, комендант табору партизанського загону, відповідальний за розвідку, загинув у бою з німцями і поліцією 21 січня 1942 року, в с.Хомутці;

· Лагода Михайло Семенович - заввідділом пропаганди і агітації Миргородського РК КП України, член штабу. Загинув у бою з поліцією в селі Великій Обухівці;

·  Ковтун Адам Андрійович - член підпільного РК КП України, начальник штабу загону;

·  Руденко Павло Андрійович - член підпільного РК КП України, заступник командира табору загону;

·  Обідний Василь Іванович - член підпільного РК КП України, командир взводу підривників партизанського загону.

Решту членів підпільного райкому партії встановити не вдалося.

Миргородський партизанський загін «Перемога» діяв на території Миргородського, Комишнянського, Гадяцького, Гоголівського та Зіньківського районів Полтавської області у період із 14 жовтня 1941 року по 17 січня 1942 року. Партизанський загін налічував 220 осіб.

Спочатку партизанський загін розташовувався в 10 кілометрах від села Панасівки, в густому сосновому лісі, який виявився непридатним місцем, оскільки поруч проходила шосейна дорога. При допомозі жителів сіл Панасівки, Сакалівки, Олефирівки партизанський загін декілька разів змінював своє місцезнаходження. Всі партизани мали гвинтівки, у достатній кількості - патрони, по 5-6 ручних гранат - «Мільса», 4 ручні кулемети, до 20 протитанкових мін, по 3-4 ящики вибухівки і декілька ящиків пляшок із запалюючою рідиною.

Загін мав свою друкарню, радіоприймач та великий запас паперу для листівок, яких друкували тиражем від 500 до 1000 екземплярів. У період із 18-20 вересня до першої половини жовтня 1941 року в загоні перебував секретар Полтавського підпільного обкому КП України тов.Кондратенко.

Партизанський загін провів також ряд бойових операцій та диверсійних актів на комунікаціях, шляхах, мостах. Тільки завдяки злагодженій роботі загону, з оточення було виведено близько 20 тис. радянських воїнів і багато військової техніки.

Про успішні дії Миргородського партизанського загону свідчить той факт, що майже протягом 2-х із половиною місяців після окупації німецькими загарбниками території району в селах Олефирівці, Великій Обіхівці, Сакалівці, Панасівці існувала радянська влада.

12 листопада 1941 року був пам’ятний однією з найбільших операцій, де брав участь об’єднаний партизанський загін, - бій на дорозі під селом Велика Обухівка. Німецький підрозділ був посланий для проведення каральної операції проти партизан. Партизани знищили 57 і поранили 18 німецьких солдатів, а також убили 30 коней. Німці змушені були просити власної допомоги, і коли допомога надійшла, українські партизани змушені були відступити в ліс. Відповідь німців була жорстокою. Щоб залякати місцеве населення всіх округів, карателі того ж дня розстріляли 410 жителів (за даними Національного музею Великої Вітчизняної війни) села Велика Обухівка та спалили 215 хат селян із господарськими приміщеннями та всі колгоспні будівлі. Доля Хатині випала в роки війни Великій Обухівці.

На боротьбу з партизанами на Миргородщині німці змушені були залишити значні сили, частини 62 піхотної дивізії, 303-ій, 566-ий поліцейські батальйони, загін допоміжної поліції та інші німецькі сили.

На весь колишній Радянський Союз стала відома трагедія Рози Полякової з Гаркушинець, зв’язкової партизанського загону, яка була затримана фашистами, витримала всі тортури і катування і, не видавши своїх товаришів, гідно прийняла смерть - фашисти втопили дівчину в колодязі.

Згадуємо Ольгу Бондаренко - партизанку, зв’язкову, до війни - голову Великосорочинської сільської ради, яку фашисти не могли відразу розстріляти, і вона поверталась фактично з того світу, будучи тричі розстріляною.

На Україні вели боротьбу з фашистами 3992 підпільних комітетів, організацій і груп, 558 комсомольсько-молодіжних організацій, у діяльності яких брали участь 103 тисячі підпільників; 46 партизанських з’єднань, 1993 партизанських загонів і розвідувально-диверсійних груп чисельністю 517 тисяч осіб. Крім цього, в боротьбі з німецькими загарбниками брали участь майже один мільйон чотириста тисяч громадян України.

Архівні відомості і матеріали свідчать, що партизани України знищили 465 тисяч ворожих солдатів, офіцерів, 5019 військових ешалонів, підірвали 1566 танків, бронемашин, 13535 автомобілів, вивели з ладу 82 гармат, потопили 105 пароплавів, барж, катерів, підірвали 607 залізничних та шосейних мостів, розгромили 411 ворожих гарнізонів, 56 військових штабів.

На окупованій території чинили збройний опір понад мільйон народних месників. Із 103 тисяч підпільників України загинули від рук фашистських катів і їх посібників 80 тисяч мужніх патріотів Батьківщини. Розстріляні, повішені, спалені, закопані живими сотні тисяч жителів України, які надавали допомогу партизанам у боротьбі з окупантами. На Миргородщині більше 600 членів партизанського загону та більше 6000 мирних жителів і військовополонених було закатовано, повішено і розстріляно. 250 населених пунктів України були спалені фашистами до тла разом із жителями за участь у партизанському русі.

Відважна і самовіддана діяльність партизанів і підпільників отримала народне визнання. Близько 200 тисяч учасників бойових дій нагороджені орденами і медалями. 127 тисяч - медаллю «Партизан Великої Вітчизняної війни». 233 учасники стали Героями Радянського Союзу. Двічі Героями Радянського Союзу - С.А.Ковпак, А.Ф.Федоров.

Надто дорогою ціною дісталась Перемога у війні, і цього не можна забувати. Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя заради щасливого майбутнього прийдешніх поколінь.

http://myrgorod.pl.ua/news/gortajuchy-istorychni-dokumenty

Партизанські загони Миргородщини

Друга світова війна на Миргородщині