Северин Іван Митрофанович (1881-1964) - український живописець.

Северин Іван Митрофанович народився 23 вересня 1881 р. у селі Остапівка Полтавської губернії. Учень О. Сластіона. Вчився в Миргородській художньо-промисловій школі, Харківській школі малювання і живопису (1903-05), у 1905—1907 роках вчився в Краківській академії витончених мистецтв; Римській академії мистецтв (1907).

Велику роль у долі Северина зіграв Митрополит Андрій Шептицький. Він одним із перших у Галичині оцінив красу та високу естетичну вартість давнього українського іконопису і водночас прекрасно орієнтувався у класичному європейському мистецтві. Був добре ознайомлений також із сучасним йому художнім життям на Заході, знався там з багатьма художниками. Митрополит з його європейською освіченістю, як рідко хто в той час у Галичині, розумів гостру потребу виходу українського мистецтва з глухого кута провінційної відсталості на широкі обрії загальноєвропейських шукань. Це і визначило його політику як мецената художників.

При підтримці Митрополита Андрія Шептицького, Іван Северин три роки вдосконалював свою майстерність у всесвітньо відомих центрах культури – Мюнхені, Римі й Парижі (1908—1910 рр.), Празькій академії мистецтв (1908; 1912-13). Митрополит придбав для збірки Національного музею Северинові види Карпат і портрети їх мешканців, мальовані в серці Гуцульщини – селі Довгопіллі над Черемошем.

В українському мистецтві Северин належав до кола майстрів-імпресіоністів початку ХХ століття. В цей час Северин проявляє себе як художник-пейзажист: «Закопане» (1907), «Вечори в Альпах» (1908-09), «Околиці Риму» (1910), «Сутінки», «На Україні», «Степ український», «Зимовий вечір в Карпатах», «Кубанський козак», цикл «Гуцульщина» (1905-1911).

Повернувшись на батьківщину, у 1911 році в Києві провів персональну виставку. У 1913 році Іван Северин, як художник відбув у тривалу географічну експедицію в гори Тянь-Шаню та Тибету, де зробив багато замальовок. Після повернення деякий час викладав в Харківському художньому технікумі і Харківському Художньому Інституті (1925-33). З того часу відомий лише його цикл «Дніпрельстан» (1930—1932) та портрети Лесі Українки й Івана Франка, але до тієї безпосередності й відкритості, на яку був здатен у молоді роки, в умовах радянської дійсності повернутися уже не мав змоги.

У середині 1930-х рр. був заарештований і засланий. Після смерті Й. Сталіна був реабілітований. З 1956 року член ХО СХУ.

Помер 20 лютого 1964 року в Києві.

Джерело