Северин Іван
Митрофанович (1881-1964)
- український живописець.
Северин
Іван Митрофанович народився 23 вересня 1881 р. у селі Остапівка Полтавської
губернії. Учень О. Сластіона. Вчився в Миргородській художньо-промисловій
школі, Харківській школі малювання і живопису (1903-05), у 1905—1907 роках
вчився в Краківській академії витончених мистецтв; Римській академії мистецтв
(1907).
Велику
роль у долі Северина зіграв Митрополит Андрій Шептицький. Він одним із перших у
Галичині оцінив красу та високу естетичну вартість давнього українського
іконопису і водночас прекрасно орієнтувався у класичному європейському
мистецтві. Був добре ознайомлений також із сучасним йому художнім життям на
Заході, знався там з багатьма художниками. Митрополит з його європейською освіченістю,
як рідко хто в той час у Галичині, розумів гостру потребу виходу українського
мистецтва з глухого кута провінційної відсталості на широкі обрії
загальноєвропейських шукань. Це і визначило його політику як мецената
художників.
При
підтримці Митрополита Андрія Шептицького, Іван Северин три роки вдосконалював
свою майстерність у всесвітньо відомих центрах культури – Мюнхені, Римі й
Парижі (1908—1910 рр.), Празькій академії мистецтв (1908; 1912-13). Митрополит
придбав для збірки Національного музею Северинові види Карпат і портрети їх
мешканців, мальовані в серці Гуцульщини – селі Довгопіллі над Черемошем.
В
українському мистецтві Северин належав до кола майстрів-імпресіоністів початку
ХХ століття. В цей час Северин проявляє себе як художник-пейзажист: «Закопане»
(1907), «Вечори в Альпах» (1908-09), «Околиці Риму» (1910), «Сутінки», «На
Україні», «Степ український», «Зимовий вечір в Карпатах», «Кубанський козак»,
цикл «Гуцульщина» (1905-1911).
Повернувшись
на батьківщину, у 1911 році в Києві провів персональну виставку. У 1913 році
Іван Северин, як художник відбув у тривалу географічну експедицію в гори Тянь-Шаню
та Тибету, де зробив багато замальовок. Після повернення деякий час викладав в
Харківському художньому технікумі і Харківському Художньому Інституті
(1925-33). З того часу відомий лише його цикл «Дніпрельстан» (1930—1932) та
портрети Лесі Українки й Івана Франка, але до тієї безпосередності й
відкритості, на яку був здатен у молоді роки, в умовах радянської дійсності
повернутися уже не мав змоги.
У
середині 1930-х рр. був заарештований і засланий. Після смерті Й. Сталіна був
реабілітований. З 1956 року член ХО СХУ.
Помер
20 лютого 1964 року в Києві.