З ІСТОРІЇ МОЄЇ РОДИНИ

Я, Джунь Олександр Прокопович, народився в місті Миргороді під час третього голодомору, 1947 року, в родині козацьких нащадків.

Батько, Джунь Прокіп Петрович 1907 року народження - ветеран війни з "білофінами" 1939 року і Другої світової  війни   1941-1945 років.

Мати Ксьонз (Щербань) Оксана Семенівна 1912 року народження, була вже матір’ю Ніни, Миколи і Григорія, дітей батькового побратима, Ксьонза Дмитра Антоновича.  

Не відаю, чи була домовленість між моїм батьком (до речі хрещеним батьком Миколи і Григорія) і його побратимом, Ксьонзом Д.А. на випадок загибелі останнього, стати батьком дітям Дмитра Антоновича — нам дітям, про це до останніх своїх днів, Прокіп Петрович, не говорив.

Восени 1946 року, добудувавши нову хату і перемістивши з батьківського двору до Ксьонзів повітку, батько став приймаком, але свою місію, батька для всіх шести дітей, за своє життя, виконав з гідністю.

Старша сестра, Устименко (Ксьонз) Ніна Дмитрівна, 1937р.н. до цього часу дивується як я вижив у 1947-1948 рр., адже чи не єдиним моїм порятунком була сестра Ніна і її "кукла" - прожований хліб, або сухар, замотаний в марлю і прив’язаний до великого ґудзика, щоб я не проковтнув поживу. Мама від недоїдання взимку 1948 року хворіла, тому й не годувала мене.

Я вдячний життям сестрі, яка, пропускаючи заняття в школі  виходила мене в 1948 році, коли я захворів запаленням легень.                                          

Доля розпорядилась так, що заміжжя сестри в 1959 році виявилось не вдалим, поховала чоловіка-пяницю, а потім трьох синів - останнього в 2009 році. 

В 1947 році померла моя бабуся, Джунь Пріська Савівна. Надзвичайно тяжко було їй пережити три голодомори, забиття до полусмерти в 1937 році НКВДистами, за непокору, чоловіка - мого дідуся Джуня Петра Івановича. Від побиття приключився рак губи.

Помер дідусь літом 1942 року.

В 1945 році репресували сина, старшого лейтенанта Радянської армії, Жуня Олексія Петровича, 1903 р.н. Військовий трибунал виніс вирок - за не виконання наказу командира 10 років позбавлення волі.

Бабуся померла в 1947 року, не так від голоду, як від переживання за долю синів і онуків.

Літом 1951 року народився наш молодший брат Вячеслав.

http://ruhmirgorod.ucoz.com