Головна » 2015 » Січень » 2 » Гаври́лко Миха́йло Омеля́нович
13:18
Гаври́лко Миха́йло Омеля́нович

Відомі люди Миргорода

Гаврилко Михайло Омелянович 

(05.09.1882, с. Гаврилки, Полтавський район — 1920)

Український художник, скульптор, поет, учасник українських визвольних змагань початку XX ст.

Віросповідання

Згідно зі спогадами Юрія Липи, був язичником — перед боєм просив Перуна накидати блискавиць на більшовицьке військо й захистити його військо (переважно греко-католицьке — УСС).

Життєпис

Народився 5 вересня 1882 року на Козацьких Хуторах поблизу Рунівщини під Полтавою у багатодітній родині. На мапах царської Росії, які віднайшов рунівщинський сільський голова Володимир Сухаренко, позначено 11 хуторів, на яких і справді селилися непокріпачені козаки. Тут чимало жовтої й червоної глини, придатної для гончарства. Своїх перших коників та півників Михайлик ліпив із цієї глини… 

А після закінчення школи Михайло Гаврилко навчався у Миргородському художньо-промисловій школі імені М.В.Гоголя (1899–1904) у відомого скульптора Опанаса Сластьона. Потім - у Санкт-Петербурзькому училищі технічного малювання, звідки був звільнений за участь у організацію студентського страйку та студентських заворушеннях 1905 року. Шість разів був арештований. Перебував на нелегальному становищі. Півроку відсидів у Петропавловській фортеці, звідки зумів утекти й через Скандинавію добратися до Західної України, яка на той час була під владою Австро-Угорщини. 

Михайло Гаврилко здобув вищу освіту в Імператорській академії мистецтв (Краків 1907 – 1910) у професора К.Лящки. Наталя Кобринська, фундаторка фемініського руху в Галичині, розгледіла неабиякий талант полтавського юнака і, як виняток, дала йому стипендію для навчання в художній академії у Кракові. Згодом «східняка» підтримав і Митрополит Андрей Шептицький. Тоді ж, у Кракові, видав поетичну збірку «На румовищах».

У Кракові Михайло познайомився з Оленою Гордієвською з давнього козацького священичого роду, який дав світові Соломію Крушельницьку та Богдана Лепкого. Вона студіювала малярство. Олена вийшла заміж за «східняка», зважившись на неабиякий вчинок. Велике було кохання. 

Далі було Михайлове стажування у Парижі, - він удосконалював майстерність у Антуана Бурделя

Коли почалась Перша світова війна, М.Гаврилко став одним з організаторів війська — Українських січових стрільців та Сірої дивізії армії УНР. у складі УСС брав участь у боях проти військ Російської імперії, У 1915 — 1916 роках він разом з однодумцями відкрив на Волині понад 150 перших українських шкіл. Член стрілецької мобілізаційної комісії (1914 р.). Був саперним командантом відділу УСС (1915), начальником штабу Сірої дивізії (1918), повстанський отаманом (1920).

Не міг український патріот відсиджуватися у безпечній Австро-Угорщині після Жовтневого перевороту 1917 року. Він достеменно знав, як утверджувалася більшовицька влада в Україні. Михайло Гаврилко залишив у Львові дружину й донечку Надію, якій виповнився лише рік, і поїхав на Велику Україну. Тут став чотарем УНР. На початку 1920 року в Полтаві на похороні Панаса Мирного познайомився із членом Центральної Ради Михайлом Токаревським. Тоді ж працював над макетом пам’ятника Шевченкові, створив погруддя Кобзаря, яке простояло у полтавському драмтеатрі аж до Другої світової війни. 

У своїй творчості виявляв багато сили, енергії, поривів, оригінального світовідчування. Відзначався бурхливим, не завжди врівноваженим характером. Ціле його життя — це одіссея переїздів, обшуків, арештів, втеч. Широке полотно його пригод, подане у повісті, затьмарило б не один сюжет авантюрного твору.

Він брав участь у кількох конкурсах на найкращий пам’ятник Тарасові Шевченку в Києві. Кобзаря він увічнив у погруддях, пам’ятниках, барельєфах, горельєфах, портретах, плакетках, медальйонах та у слові. Образи, які він ліпив і малював, — переважно сильні, як і він.

Поряд із творчістю займався активною політичною діяльністю як член Революційної української партії, згодом — Української соціал-демократичної робітничої партії, з 1914 р. — Союзу визволення України. Працював серед українських військовополонених у Фрайштадтському та інших таборах. З початком Першої світової війни у 1915 р. вступив до Легіону Українських січових стрільців, 1916-18 рр. — хорунжий. З 1918 р. перебував у складі Сірої дивізії, командир саперної чоти.

Та нова хвиля «червоного терору» змусила митця змінити стек на шаблю. Він створив козацький загін, який діяв у районі Диканьки й Божкового.

З 1920 р. — командував повстанським загоном Армії Української Народної Республіки на Чернігівщині, одружився у с. Пісочна, загинув мученицькою смертю за волю України.

Заарештований чекістами як керівник антибільшовицького повстання на Диканьщині, був страчений у Полтаві восени 1920 p. За іншими даними, 1920 року його схопили більшовики та стратили в м. Конотоп. Спалений живцем в топці паровоза.

Олена ж чекала на свого Михайла 47 років. Вона взагалі не знала, що з ним трапилося, просто зник безвісти. 1944-го, знаючи, що сім’ю «ворога народу» можуть репресувати, Олена Гаврилко за сприяння Митрополита Андрея Шептицького мала виїхати до США. Втім з Кракова родина повернулася до Львова, бо мама Олена сказала: «А що, як вернеться Михайло, а нас немає…» Завдяки  участі чоловіка дочки Михайла Гаврилка, студента-медика Остапа Абрагамовича, який дійшов у складі Радянської армії від Львова до Праги, репресії їх оминули…

Вислови про Михайла Гаврилка

«Гаврилко завжди буде цікавий для українців, як довго буде українська земля, бо він виріс з цієї землі». Юрій Липа

«Він прагнув війни з Росією, щоб відвоювати свою Батьківщину. 1915 року Михайло взяв участь у всіх визначних битвах УСС проти Росії – у Карпатах, під Болеховом та Семиківцями. 1916 року він відкривав перші українські школи на Волині, самовіддано захищаючи українських селян Волині від насильства австро-угорської влади, рішуче боровся проти полонізації Волині, яку здійснювали польські чинники австро-угорської військової влади. Гаврилко не ставився до гречкосіїв із погордою як Донцов, він добрим словом і добрими ділами спонукав їх ставати оборонцями рідної землі». Роман Коваль

Творча спадщина

Комуністичний режим знищив майже всю творчу спадщину Михайла Гаврилка. 1956-го, через три роки після смерті Сталіна, за вказівкою з Москви всі його роботи винесли у двір Львівського художнього музею, потрощили і спалили. Тож іще більшою є цінність поодиноких артефактів, що вціліли в родині, приватних колекціях, музеях Європи. Дві студентські роботи Михайла Гаврилка зберігаються і у фондах Миргородського краєзнавчого музею. Це рисунок олівцем (портрет міщанина Пищимухи) та єдина збережена олійна робота (портрет Софії Пищимухи). [1]

Головні твори: «Ганнуся» (1909 p.), «Сироти», «Козак і дівчина», «Каменяр» (1915 р.), «Воля» (1916 p.)..  1909 року видав збірку «На румовищах».

Основна тема його творчості – шевченкіана. Йому належать 4 проекти пам’ятника Шевченка для Києва до 100-річчя від дня народження поета (1912 p.), у киреї, навколо якого згуртувалися внизу козаки і селяни. Створив проект пам'ятника Т. Шевченку для Харкова. Виконав барельєф-медальйон та бюст для Полтавського театру (1919 p.), пам'ятник Т. Г. Шевченку в Кіцмані (на території приміщення гімназії, 1914; зруйнований при зайнятті російськими солдатами) і в Косові, у Львові, Коломиї… Створив погруддя Маркіяна Шашкевича, Юрія Федьковича, Івана Франка, курінного Українських січових стрільців Василя Дідушка, а також різні скульптурні композиції. Його роботи як художника виконані вугіллям, олівцем, олійними фарбами. [2]

Вшанування памۥяті

Використані джерела

1. http://www.gazeta.lviv.ua/life/2012/08/13/4415 

2. http://www.memoria.com.ua 

3. http://uk.wikipedia.org

Переглядів: 159 | Додав: Yarko | Теги: Керамтехнікум, Миргород, Гаври́лко Миха́йло Омеля́нович | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: