Відомі люди Миргорода

Іван Білик (Іван Якович Рудченко)

(21.06.(02.09) 1845, Миргород — 18.09.(01.10) 1905, Петербург)

Український фольклорист, етнограф, письменник, перекладач, літературний критик, старший брат і співавтор Панаса Мирного.

Народився 2 вересня 1845 року у Миргороді в сім'ї бухгалтера повітового казначейства. Навчався він спершу в приходській школі, потім у повітовому трикласному училищі, яке успішно закінчив в 1857 році. Вступити до гімназії не було матеріальної змоги, і батько взяв хлопця привчати до служби в казначействі (того року батька перевели до Гадяча на посаду казначея). Та служба не задовольняла юнака, він поривався до освіти. Це бажання підсилювало спілкування з молодим товариством із сім'ї Драгоманових. Читання книжок, розмови про долю народу, захоплення українським фольклором — все це сприяло росту свідомості і народолюбства. Рано почав Іван Якович записувати пісні, прислів'я і приказки, вивчати народні звичаї, а одночасно й писати власні твори. В 1860 році деякі його записи друкуються в «Полтавських губернських відомостях», а з 1861 в журналі «Основа» під псевдонімом Іван Кивайголова. 1862 року він опублікував народні перекази, записані в Миргороді, «Про зозуль, посмітюх і гадюк» (псевдонім — Іван Руїна). З 1867р. містив поезії, переклади і літературно-критичні статті та рецензії у львівській «Правді».

1863 року Іван Рудченко стає чиновником Казенної палати в Полтаві. Тут він знайомиться з «освіченим провідцем українолюбства» Д. П. Пильчиковим і ще глибше усвідомлює потребу служити своєму народові. А для цього треба було вчитись, і в 1864 році Іван Якович їде в Київ, щоб підготуватись до вступу в університет. Там він пристає до гурту народолюбців (Антонович, Драгоманов, Житецький, Лисенко та ін.), займається громадсько-культурною роботою, співпрацює з редакцією «Киевлянина». В лютому 1867 року Рудченко одержав посаду в системі державного контролю, який був виділений в окреме міністерство. Попрощавшись зі мрією про університетську освіту, він їде в Житомир на службу в контрольну палату, якою керував полтавець Матвій Симонов (Номис), відомий етнограф і фольклорист. З того часу і до смерті Іван Якович працював на різних урядових посадах у Вітебську, Херсоні, Петербурзі, де був членом Ради Міністерства фінансів. Він став видатним фахівцем податкової справи і мав друковані праці з цієї галузі.

Іван Рудченко зробив значний внесок в фольклористику. Він видав збірку «Народные южнорусские сказки» у 2-х випусках (1869 і 1870 рр.), збірки «Чумацкие народные песни» (1874), опублікування етнографічних розвідок «О чумаках и чумачестве», «Чумаки в народных песнях» та «Этнографические работы в Западном крае в 1866 году». Цими працями дослідник поклав початок публікаціям українського фольклору за жанровим і тематичним принципом.

У 1872 році Панас Мирний послав братові щойно закінчену повість «Чіпка». Іван Якович уважно поставився до твору, удосконалив його, написавши кілька нових розділів, поглибив соціальні мотиви твору.

Панас Мирний спільно з Іваном Біликом збирали народну творчість і писали один з найвизначніших романів нашої класичної літератури «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Саме на цій основі між братами зав'язалася міцна творча співдружність, так звана «братська спілка». І хоч пізніше їхні творчі шляхи розійшлися в різні боки, та значення тієї співдружності, тієї «спілки» ніщо не могло затьмарити. Чи бодай применшити. Після того, як в 1880 році роман вийшов у Женеві, брати сфотографувались на пам'ять про «братську спілку», внаслідок якої з'явився цей визначний твір української літератури. Панас Мирний відзначив у брата «чулу до правди душу» і «сповнене народолюбством серце».

Велика заслуга Івана Білика як літературного критика. Його естетичні погляди розвивалися під впливом творчості Т. Г. Шевченка. В статті «Тривога над свіжою могилою Т. Г. Шевченка» (1886) він називав Кобзаря одним із найбільших народних поетів. А в збірнику «Чумацкие народныьїе песни» (1874) вмістив чотири пісні з Шевченкового рукописного збірника пісень, почутих у Сквирському повіті.

Крім того, Білик відомий і як перекладач на українську мову творів І. Тургенєва, А. Міцкевича, Г. Гейне, Дж. Байрона та інших. Писав він і ліричні вірші, щоправда, переважно для себе та близьких людей.

Творчість

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (у співавторстві з Панасом Мирним)

Народныя южнорусскія сказки. Издалъ И. Рудченко. Вып. 1-2. Кіевъ 1869-1870

Чумацкія народныя песни. И. Я. Рудченка. Кіевъ 1874

http://uk.wikipedia.org

Відомі люди Миргорода