Головна » 2017 » Березень » 7 » Клюшниківка - спогади учасників ліквідації аварії на ЧАЕС
12:33
Клюшниківка - спогади учасників ліквідації аварії на ЧАЕС

Миргородці-ліквідатори аварії на ЧАЕС

Клюшниківка - спогади учасників ліквідації аварії на ЧАЕС

«Чорнобиль для мене – як рана жива…»

Клюшниківська сільська рада

Тридцять років минуло, та не дають спати людській совісті дзвони Чорнобиля. Приходять нові покоління, які дедалі менше знають про цю страшну катастрофу. І тим ціннішими є свідчення безпосередніх учасників тих далеких подій.

Августовський Микола Іванович народився 23 листопада 1961 року у с.Гасенки. Там же здобув восьмирічну освіту, а 9 – 10 класи закінчив у Клюшниківській середній школі. Опісля, у 1979 році, вступив до Полтавського ПТУ №1.

З 1980 року проходив строкову військову службу на Північному Уралі у Челябінську у військовій частині №115. По закінченню служби працював у Красноградській експедиції глибокого буріння. У 1985 році повернувся до рідного села, де працював у колгоспі ім. Куйбишева.

30 травня 1986 року його, як військовослужбовця запасу, мобілізували і направили на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС у с. Грушне Брагинського району Гомельської області Білорусії. Микола Іванович брав участь у зведенні огорожі навколо 30 – ти кілометрової зони. Працювати доводилося з 5 – ої години ранку до самої ночі. У Чорнобильській зоні перебував до 20 червня 1986 року. По поверненню додому до 2005 року працював у колгоспі ім. Куйбишева. Нині працює трактористом в ТОВ «УкрЛатАгро».

Нагороджений грамотами Миргородської райдержадміністрації та райради.

Бандурка Володимир Григорович народився 16 серпня 1966 року у с.Травневе Миргородського району. У 1983 році закінчив Клюшниківську середню школу. Згодом вступив до Гадяцького ПТУ, по закінченню якого здобув професію тракториста.

18 жовтня 1984 року був призваний на строкову військову службу.

1 травня 1986 року його разом з іншими військовослужбовцями підняли по тривозі і вивезли нібито на навчання. Лише прибувши до пункту призначення, всі дізналися, що знаходяться у Чорнобилі. Проте ніхто не знав, які завдання доведеться виконувати, адже у той час інформація про Чорнобильську катастрофу не розголошувалася. Всіх здивувало те, що у місті панувала паніка, вили сирени і пересувалися колони автомобілів. Поселили військових у заповідній зоні, розташованій неподалік Чорнобиля, проживали у наметах. Ось що пригадав про ці події сам ліквідатор: «Уже з першого дня нас направили на виконання різних завдань. Довелося збирати уламки від реактора в місті Прип’ять. Зважаючи на небезпечність цієї роботи, виконували її позмінно по три хвилини. Також ми надавали допомогу населенню в евакуації, зводили огорожу з колючого дроту навколо так званої зони відчуження, брали участь у дезактивації будинків. Про згубний вплив радіації на наше здоров’я свідчило те, що у кожного щодня брали на аналіз кров. Кожен з нас мав дозиметр, який показував рівень радіації в навколишньому середовищі, і його показники щоденно заносилися у наші військові квитки. У кінці дня фільтр респіратора, який мав білий колір, ставав коричневим від радіації. Активні роботи по ліквідації наслідків аварії припали на літній період, коли у Чорнобильської зоні масово дозрівали фрукти і ягоди, а в річках було багато риби. Не маючи повної інформації про небезпечний вплив радіації на здоров’я, ми вживали всі ці дари природи, не усвідомлюючи, чим це може обернутися для нас у майбутньому. Лише у серпні 1986 року повернулися ми до своєї військової частини. Звільнився 23 грудня 1986 року. Повернувшись додому, працював комбайнером. З часом перебування у Чорнобильській зоні дало про себе знати, адже значно погіршилося здоров’я. Внаслідок цього я став ліквідатором аварії на ЧАЕС І категорії і отримав статус інваліда війни».

Володимир Григорович нагороджений грамотами Миргородської районної держадміністрації та районної ради.

Заліський Микола Леонтійович народився 26 травня 1952 року у с.Клюшниківка Миргородського району. У 1969 році закінчив Клюшниківську середню школу. Потім працював помічником тракториста у місцевому колгоспі. Згодом навчався у Миргородському СПТУ №44, по закінченню якого продовжив працювати у місцевому колгоспі трактористом.

З 1970 по 1972 рік проходив строкову військову службу в армії. Після неї повернувся до рідного села.

Як військовослужбовця запасу, його 31 травня 1986 року направили на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС у село Сувіди Гомельської області Білорусії. Микола Леонтійович брав участь у зведенні огорожі навколо 30-ти кілометрової зони. 25 липня повернувся до рідного села, де продовжив працювати у місцевому колгоспі. Нині перебуває на заслуженому відпочинку.

Нагороджений грамотами Миргородської районної держадміністрації та районної ради.

Калантай Анатолій Михайлович народився 3 жовтня 1967 року у с.Штомпелівка Миргородського району. У 1984 році закінчив Клюшниківську середню школу. У цьому ж році по закінченню навчання у Зубівському міжшкільному навчально – виробничого комбінату отримав професію тракториста і почав свою трудову діяльність у рідному колгоспі. У 1985 р. закінчив Хорольську автошколу ДОСААФ, отримавши спеціальність водія категорії С.

25 жовтня цього ж року був призваний на строкову військову службу в армії.

11 червня 1986 р. був направлений на ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Йому довелося побувати на 500 – метровій відстані від реактора. Працював водієм з 7 – ої ранку і, нерідко, до 2- ої години ночі. Потрібно було нанести на топографічну карту усі населені пункти та об’єкти, які опинилися у 30 – ти кілометровій зоні. Анатолій Михайлович пригадав, як вразили його розпач і відчай солдата, який стояв біля свого будинку, де ще декілька днів тому жили люди і чулися дитячі голоси. Скупі сльози мимоволі котилися з очей юнака від усвідомлення того, що це вже ніколи не повернеться. Назавжди закарбувалися у пам’яті ліквідатора обжиті оселі, які дихали пусткою, адже населення було евакуйоване, а навкруги лише блукали у пошуках своїх господарів свійські тварини.

Нагороджений грамотами Миргородської районної держадміністрації та районної ради, медаллю до 20-ї річниці трагедії на ЧАЕС.

Логвин Дмитро Федорович народився 9 листопада 1960 року у с. Клюшниківка Миргородського району. Закінчивши вісім класів Клюшниківської середньої школи, вступив до Миргородського СПТУ №44, де здобув професію тракториста - машиніста.

З 1979 до 1981 року проходив строкову військову службу в армії. Опісля працював за здобутою спеціальністю у рідному колгоспі.

1 травня 1986 року, як військовозобов’язаний запасу, був направлений на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС у село Грушне Брагінського району Гомельської області Білорусії, де перебував до вересня 1986 року. Йому довелося будувати дамби у 30- кілометровій зоні, щоб не допустити потрапляння радіонуклідів до річки Прип’ять.

У 1999 році Дмитро Федорович був нагороджений медаллю «Захисник Вітчизни» та подякою «За активну роботу у ліквідації аварії на ЧАЕС» у 1986 році. Він відзначений також грамотами Миргородської районної держадміністрації та районної ради.

Мелашенко Микола Сергійович народився 16 травня 1955 року у с.Штомпелівка Миргородського району. Спочатку навчався у Клюшниківській середній школі. Згодом у Миргородському ПТУ, де здобув професію тракториста. Опісля працював за здобутою спеціальністю.

З червня до серпня 1986 року брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у с. Корогоди Іванківського району Київської області. За цей час йому довелося виконувати різні завдання, але найбільше часу працював у медичній частині.

Разом з іншими Микола Сергійович їздив по опустілих селах, шукаючи водонапірні башти. Їх наповнювали водою, а згодом брали проби води, які передавали на аналіз на вміст радіації. Спогадами про ці моторошні дні поділився ліквідатор: «Жили по – армійські у наметах. Було дико бачити села, які всюди стояли пусткою. Всі наче вимерли. Будівлі стоять, садки цвітуть, худоба бродить, а людського голосу не чутно. Дуже шкода було людей, які змушені були покинути рідні домівки і землю. Роботи у нас було багато і була вона різна. Нам не дозволяли рвати яблука, вишні, але так хотілося, що не було змоги втерпіти перед соковитими дарами літа». Зараз Микола Сергійович знаходиться на заслуженому відпочинку.

Нагороджений грамотами Миргородської районної держадміністрації та районної ради.

Тарануха Володимир Миколайович народився у с. Гасенки Миргородського району 1 вересня 1961 року. По закінченню сільської восьмирічної школи продовжив навчання у Миргородському СПТУ-44.

Строкову військову службу проходив у Південній Групі Військ в Угорщині. По її завершенню повернувся до рідного села, де працював водієм у місцевому колгоспі. З 1984 року проживає у селі Клюшниківка.

Ось які спогади залишилися в його пам’яті про участь у ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС: «Про аварію я дізнався лише днів через десять після того, як це сталося, адже про цю надзвичайну подію у перші дні опісля майже нічого не говорилося. На той час мені було неповних 25 років. 31 травня 1986 року по тривозі направили мене із закріпленим за мною автомобілем КАЗ на збірний пункт у село Дібрівка. Звідти прибув у Лубни у Чапаєвську дивізію. Згодом переїхали у с. Карпилівку, що за Пирятином. Там простояли тиждень, чекаючи розпорядження.

По команді колоною з автобусів і машин всі мобілізовані вирушили на Чорнобиль. Техніки їхало дуже багато, її переправляли через Дніпро поромом. Далі наш шлях проліг на Білорусію до наметового містечка, організованого в селищі Гонци Брагінського району Гомельської області у Білорусії. Жити доводилося у чотиримісному наметі. Харчували нас добре, видавали навіть згущене молоко.

З метою захисту від радіації видали форму, оброблену свинцевим пилом, і респіратори. Спочатку забезпечували і дозиметрами, проте невдовзі їх забрали. Робочий час тривав з 8-ї до 20-ї години. Я здійснював перевезення машиною різних вантажів: завозив ворота і продукти у Прип’ять, вивозив ліс на Лубни. Назавжди запам’яталося місто атомників Прип’ять, красиве і біле місто, але «мертве».

Працювати мені довелося у зонах №2 і №3. Проте побував і в особливій зоні, за 50 метрів від реактора, після чого моя служба закінчилася. Додому повернувся 8 серпня 1986 року».

По приїзду з Чорнобильської зони Володимир Миколайович здійснював у колгоспі різні перевезення, працюючи на різних автомобілях: на вантажівці, швидкій допомозі, автобусом перевозив дітей до школи. Довелося йому працювати також і завскладом і інженером-механіком сортодослідної станції. Проте участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС далася взнаки, негативно вплинула на здоров’я Володимира Миколайовича, він є інвалідом ІІ-ї групи. Нині знаходиться на заслуженому відпочинку.

На жаль, не дожив до сьогоднішнього дня ще один наш земляк, ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС Правденко Ярослав Петрович.

Народився він 8 листопада 1948 року у с.Сохацьке Миргородського району. Навчався у Клюшниківській середній загальноосвітній трудовій політехнічній школі з виробничим навчанням. Отримавши 8-річну освіту, працював кіномеханіком у селах Клюшниківка і Гасенки. З 16 листопада 1973 року по 15 травня 1974 року навчався у СПТУ № 44, де здобув професію тракториста ІІІ класу. Опісля працював механізатором у колгоспі ім. Куйбишева.

У 1986 році був направлений на ліквідацію наслідків аварії на АЕС у Чорнобильську зону. Після повернення з неї у Ярослава Петровича значно погіршився стан здоров’я. Неодноразово потрапляв він до лікарні, а 21 листопада 1999 року відійшов у вічність. Хай земля йому буде пухом.

Тетяна Лень, бібліотекар Клюшниківської сільської бібліотеки

http://mcbs79.blogspot.com

Переглядів: 30 | Додав: Yarko | Теги: Клюшниківка, Травневе, Штомпелівка, Дібрівка, спогади ліквідаторів аварії на ЧАЕС, Гасенки, Сохацьке | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: