Головна » 2015 » Січень » 17 » Коновал Олексій Григорович
22:06
Коновал Олексій Григорович

Відомі люди Миргорода

Коновал Олексій Григорович

Публіцист, громадсько-політичний діяч, генеральний секретар ЦК УРДП, обраний на п'ятьох з'їздах, очолює Фонд імені Івана Багряного, за фахом інженер-механік.

Життєпис

Народився 27 січня 1933 р. у м. Миргороді на Полтавщині (за іншими даними - с.Петрівці Миргородського р-ну). У 1943 р. разом із батьками емігрував на Захід, під час перебування у таборах для переміщених осіб навчався у гімназії. У 1950 р. виїхав до США, навчався на авіаційно-інженерному факультеті Іллінойського інституту (Чикаго), закінчив механічний факультет Іллінойського інституту технології (1960). У 1974-1985 рр. викладав українську мову, літературу, суспільствознавство, історію в школі українознавства при православній парафії св. Володимира, був директором школи українознавства (1980-1985). Член УРДП (з 1976), генеральний секретар ЦК УРДП (1975-1995), голова УРДП-УДРП (1995-2000), член дирекції фундації імені Івана Багряного. Редагує з 2000 р. місячну сторінку „Вісті Фундації ім. І. Багряного”.

Творчість

Автор літературознавчих розвідок про письменників діаспори, упорядник архіву І. Багряного.

http://uk.wikipedia.org

Олексій Григорович Коновал, уродженець села Петрівці, на Миргородщині, 2010 року отримав спеціальне відзначення за його надзвичайну віддану працю у Фундації впродовж 35 років, диплом лауреата премії імені Івана Багряного йому було вручено як одному з організаторів Фундації імені Івана Багряного та її багаторічному скарбникові, редакторові сторінки Фундації в газетах «Свобода» та «Бюлетень», він також був нагороджений дипломом від Фундації родини Воскобійників як «журналіст-літописець українського життя в діаспорі, невтомний громадський діяч-літературознавець, автор-упорядник низки вагомих високоцінних видань».

Він є автором багатьох літературознавчих розвідок про письменників діаспори, упорядником архіву Івана Багряного, відомий як публіцист, громадсько-політичний діяч, донедавна був генеральним секретарем ЦК УРДП, на цю посаду він обирався на п’ятьох з’їздах цієї визначної партії.

У 1943 році малий Олекса разом із батьками емігрував на Захід, під час перебування у таборах для переміщених осіб навчався у гімназії. У 1950 році родина Коновалів виїхала до США, де пан Олексій навчався на авіаційно-інженерному факультеті Іллінойського інституту в Чикаго, згодом, у 1960 році, закінчив механічний факультет Іллінойського інституту технологій.
У 1974-1985 роках Олексій Григорович викладав українську мову, літературу, історію в школі українознавства при православній парафії святого Володимира, кілька років був директором школи українознавства. Від 2000 року Олексій Коновал редагує видання «Вісті Фундації імені Івана Багряного», яке, до речі, отримують і у Лохвиці, Миргороді та багатьох інших містах України.
В одному із своїх надзвичайно цікавих й добре вдокументованих дописів наш земляк Олексій Коновал зазначав, що «…під час Другої світової війни багато родин гнаних, переслідуваних, розкуркулюваних та голодуючих у 1933 році залишили Україну й після війни опинилися на території Австрії та Німеччини. Згідно з договором США, Англії та СРСР в Ялті, люди зі східних та центральних областей України, що були частиною радянської України, підлягали примусовій репатріації із Заходу на «родіну», в Совєтський Союз. Українці з Галичини та земель, що до 1939 року були під Польщею, та «стара еміграція», особи, що вийшли на еміграцію з урядом УНР після Першої світової війни, репатріації не підлягали. Тому становище «східняків» і «західників» України було відмінне. В 1946 році Іван Багряний написав памфлет «Чого я не хочу вертатися до СРСР», який, завдяки українцям в американській армії, був переданий до США, перекладений англійською мовою й вручений впливовим сенаторам США, урядові Англії та генералові Айзенгаверові, який з допомогою своїх вояків примушував силою їхати людей на «родіну».
Після того ситуація трохи змінилася, перестали силою вивозити до репатріаційних таборів, але під час «скрінінгів» людей викидали з ДП таборів як непримусово вивезених осіб на роботу в Німеччину. Іван Багряний зі своїми друзями розпочав видавати в Новім Ульмі, в Німеччині, газету «Українські вісті» та в скорому часі створив нову партію під назвою Українська Революційно-Демократична партія (УРДП), яка охопила велику кількість свідомого елементу з центральних та східних областей України, так званих тоді «східняків», людей з Великої України. До них мали певне упередження вихідці із західних областей України, члени та прихильники українських націоналістичних середовищ. Діяльність УРДП спершу зосереджувалася в американській зоні Німеччини, а пізніше поширилася на англійську та французьку зони.
Газета «Українські вісті», що почала виходити наприкінці 1945 року, стала голосом і оборонцем підрадянської еміграції – проти примусової репатріації, чи таборових «скрінінгів» (перевірок, звідки дана особа була – зі Сходу чи Галичини), чи щодо заходів виїзду на нові поселення в інші країни, за океан. Для багатьох членів УРДП відкрилися двері виїзду до США, Канади, Бельгії, Франції, Аргентини, Австралії, Англії, Бразилії, Венесуели та інших країн світу. В тих країнах вони створили в п’ятдесятих роках свої Крайові Комітети УРДП чи ОУРДП та тримали й далі зв’язок зі своєю централею, яка перебувала в Новім Ульмі, де мешкали із своєю родиною Іван Багряний, керівник партії, та більшість членів проводу. Старанням членів УРДП 18 липня 1950 року в Нью Йорку створено Об’єднання Демократичної Української Молоді (ОДУМ) в США, а пізніше створено ОДУМ в Канаді, Англії, Австралії, Німеччині та Бельгії. В чотирьох останніх країнах по десяти роках діяльності ОДУМ припинив своє існування через виїзд активних членів ОДУМ-у на американський континент…
У той час у США було створено Демократичне Об’єднання колишніх репресованих з-під Совєтів (ДОБРУС), а в Канаді – Союз Українців – жертв російського комуністичного терору (СУЖЕРО), Легіон ім. Симона Петлюри, Товариство сприяння УНРаді, Товариство Одумівських приятелів (ТОП) та Фундацію ім. Івана Багряного. Середовище УРДП та його вищезгадані братні організації видали цілу низку вартісних книг українською та англійською мовами про колективізацію, розкуркулювання, арешти та заслання на Сибір, голод 1933 року, бо вони були наочними свідками трагічних років комуністичної влади на Україні.
Минули десятки років за межами України, й старша активна генерація в УРДП та його братніх організаціях почала помалу відходити в інший світ. Першим припинив своє існування ДОБРУС, тоді СУЖЕРО та Легіон ім. Симона Петлюри, а з кінцем травня 2000 року члени партії УРДП-УДРП вирішили також припинити своє існування, а спрямувати решту своєї енергії, увагу та фінанси в діяльність Фундації ім. І. Багряного, щоб допомогти незалежній Україні стати на власні ноги. Партія вважала, що не варто переносити свою діяльність в Україну, де й так забагато вже партій, багато яких мають ті ж самі ідеї, що мала УРДП. Рівночасно зі створенням вищезгаданих організацій з’явилися їхні газети, журнали, бюлетені, інформаційні листки та інші пресові органи. За більш, ніж півсторіччя існування цих організацій назбиралося багато архівів та річників різних видань.
Оскільки деякі організації припинили своє існування чи сповільнювали свою діяльність, було вирішено зберегти те, що ще залишилося, – архіви та річники видань, для історії, для студій та дослідів майбутнім поколінням. Річники видань вищезгаданих середовищ: «Українські вісті», «Український Прометей», «Ми ще повернемось!», «Наша боротьба», «Наші позиції», «Штурм», «Нові дні», «Молода Україна» та багато інших видань були передані до Конгресової бібліотеки США у Вашингтоні, до українського музею в Чикаго, до архіву УВАН в Нью-Йорку, до Іллінойського університету в Урбана-Шампейн, в українську секцію, до Імміграційного історично-дослідчого центру при Міннесотському університеті, до Українського культурного і освітнього центру у Вінніпезі, до бібліотеки ім. Симона Петлюри в Парижі, до Українського Вільного Університету в Нью-Йорку для вислання в Україну та іншим. В Україну вислано безпосередньо нами багато вищезгаданих видань та книжок, виданих нами чи діаспорою в Києво-Могилянську академію, до Острозької академії, до державного Архіву-музею в Києві, до музею ім. Тараса Шевченка в Києві та Каневі, до музею діаспори у Львові, до бібліотек у Полтаві, Одесі, Запоріжжі, Миколаєві, Харкові, Охтирці, Сумах та інших містах України… Іван Багряний – письменник, публіцист, маляр та громадсько-політичний діяч вів широку кореспонденцію з своїми друзями по перу та партії. У двадцяти папках зберігається цікаве листування, посортоване нами, з такими відомими українській громаді особами, як Григорій Костюк, Віталій Бендер, Юрій Косач, Юрій Шерех, Григорій Китастий, Ігор Костецький, Іван Кошелівець, Дмитро Кислиця, Дмитро Нитченко, Андрій та Микола Лівицькі, Іван Майстренко, Григорій Алексінський, Нестор Городовенко, Тарас Бульба-Боровець, Борис Лівицький, Павло Маляр, Микола Приходько, Василь Чапленко, Володимир Кубійович, Петро Одарченко, Василь Онуфрієнко, Тодось Осьмачка, Леонід Полтава, Микола Понеділок, Микола Степаненко, Михайло Ситник, Петро Шинкар, Микола Шлемкевич, Василь Гришко, Михайло Воскобійник, Мар’ян Дальний (Горгота), Іван Дубинець, Кость Даниленко-Данилевський, Володимир Державин, Ростислав Василенко, Володимир та Розалія Винниченки, Петро Волиняк, Семен Підгайний, Федір Гаєнко, Федір Пігідо, Анатолій Нікітін та багато інших. Листування з деякими особами, що були на ключових посадах в УРДП, вставлені в багатьох папках партії УРДП. Листування Івана Багряного з відомими особами з примітками та короткими даними про осіб, кому були адресовані листи, вийшло друком у 2002 р. у видавництві «Смолоскип» у Києві, в двох книгах…

Ці джерельні інформації щодо діяльності Івана Багряного, УРДП, Фундації імені Івана Багряного та споріднених середовищ безпосередньо від їхнього творця й чолового діяча Олексія Григоровича Коновала містять цінний матеріал не лише для багрянознавців, але й тих, хто досліджує діяльність багатьох інших творців слова, пензля та пера українського роду, які творили на чужині.

http://www.chasipodii.net/article/14509/?vsid=fc5ad465

Переглядів: 167 | Додав: Yarko | Теги: Коновал Олексій, Миргород | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: