Марченко Олександр Васильович

Народився у 1911 році, у селі Марченки Миргородського району у селянській родині.

Дійсну військову службу проходив у військовій частині, що до війни дислокувалася у Миргороді, на місці нинішнього розташування територіального вузла урядового зв’язку. У 1939-1940 рр. брав участь у радянсько-фінській війні. Потім проживав у селі Довгалівка Миргородського району, працював у місцевому колгоспі «Радянська нива». Був простим колгоспником. Як і інші чоловіки-односельці, із перших днів Радянсько-німецької війни був мобілізований на фронт.

Олександр Васильович часто згадував: «Із сільськими чоловіками були на полі. До нас приїхав верхи уповноважений і вручив повістки. На призивний пункт у Миргород ішли пішки. Зібрались гуртом на краю села і пішли у напрямку Зубівки і Біликів. Ніхто нас не супроводжував. Перебрели через Хорол і пішли кущами і полями. Як прийшли, то помітили, що нас поменшало. Дехто, по дорозі, заховався у кущах. Як уже із фронту повернувся, то у селі всі знали, що вони із кущів повилізали, та всю війну по селу ходили у чорній формі із білими пов’язками на рукаві. А згодом, ще і сміялись із тих, хто був на фронті. Гірко про це казати. Але таке було...

Біля військкомату багато зібралось мобілізованих. І тут налетіли кілька німецьких літаків і стали стріляти у натовп та бомби кидати. Всі стали розбігатися. Я потрапив у той натовп людей, що заховалися між деревами на території першої школи. А то ж довкола був пустир. Коли служив дійсну службу, то на ньому у нас був іподром, де нас навчали кінної справи та шаблями рубати. А на війні шаблею не воював.

Коли наліт скінчився, дали команду іти пішки у напрямку Харкова. Ішли ночами. Як довго ішли - не пригадую.

Там було розвернуто польовий військкомат. І вже там нас перевдягли у форму. Попав у артилерію. У нас все було на кінній тязі. Коні впрягались у передок, на нього чіплялась пушка: і так і в поході, і на бойову позицію так. А позиції треба було готувати. Закопати і гармату, і для ящиків зі снарядами окоп викопати, і для коней. Все маскували. Під час бою снаряди подавав. А хто грамотніший, то ті наводчиками були. А в мене один клас школи.

Було кілька поранень. Найтяжче - осколками снаряду у спину було вже під Кенінгсбергом поранено наприкінці війни. Звідти вже і додому прийшов.

Пощастило вижити. Хоча і не сподівався. Та там ніхто на це не сподівався. А командири були хороші. Жаліли людей».

(Спогади записані сином Олексієм).

У званні гвардії рядового, їздовим-гарматним номером артилерійської частини, пройшов усі фронтові дороги до самого Дня Перемоги. Обороняв Сталінград. Брав Кенінгсберг.

Був поранений. Удостоєний бойових нагород: ордена «Червоної Зірки» та медалей - «За оборону Сталінграда», «За перемогу на фашисткою Німеччиною».

Після війни жив у селі Довгалівка Миргородського району. Працював у місцевому колгоспі конюхом. За сумлінну мирну працю нагороджений медалями та відзнаками. Останні роки свого життя проживав із сім’єю сина у Миргороді.

Помер у 1989 році. Похований у селі Довгалівка Миргородського району.