Головна » 2015 » Грудень » 11 » Музй Голодомору у Миргороді
21:12
Музй Голодомору у Миргороді

Музей Голодомору

Музей Голодомору у Миргороді 

Такий музей відкрито у будинку по вул. Єрківській№ 31. Згадаємо, що він був збудований у 1918 році нашими батьками, дідами та священиками церкви Іоанна Богослова Павлом і Леонтіем.

Згадує в'язень личанського табору смерті Батієнко (Омельченко) Віра Володимирівна, в той час жителька хутора Коро­лівщина:

- Нас у сім'ї в той прокля­тий Богом 1933 рік було 6 ротів. Батько, Омельченко Володимир Павлович, 1885 року народжен­ня, успадкував від діда Павла Федоровича велике господар­ство: була  худоба, коні, рема­нент, багато землі. Все було забрано. Мати, Омельченко Тетяна Самійлівна, дочка спадкового дворянина. Се­ред нас, малих і босих, найстар­шим був брат Іван, 1921 року народження, потім я (1926), і менші - сестра Наталка, яка народилася у 1929 році, та брат Микола -1932 року.

Після трагі­чної смерті батька, який замерз на заробітках хліба в січні 1933 року, мене віддали у табір. Тут давали на добу 100 грамів хліба або сухарів і миску баланди, невідомо з чого звареної. Спа­ли ми на застеленій соломою долівці, хоча рідко коли висипа­лися. Часто-густо з «лазарету» - так ми називали єдину теплу кімнату для тяжкохворих - ви­тягували за руки померлих, а на їх місце клали інших. Штабе­лювали мертвих дітей зимою на подвір'ї отця Леонтія, на схилі берега Хоролу. Весною з на­станням тепла, коли з'явилися мухи, в одну з ночей трупи  щез­ли, і ми, дітвора, не змогли знайти місце їх поховання.

Часто згадую епізод похо­вання моєї сусідки по ліжку на соломі, нашої заступниці, яка оберігала нас, щоб ніхто не вихопив шматок  хліба, Наташі. Інколи вона ділилася з нами своїм хлібом. Коли вона помер­ла, ми, дітвора, вигребли руками і кілками ямку біля церков­ної огорожі, поклали туди мерт­ву Наташу. Прізвища її ми не знали. При житті вона була стрункою, гарною 17-річною дів­чиною, в половину вища за нас. Поклали її в ямку, а ноги до колін не вміщалися. Хлопчики порадили відрубати їх сокирою, що стирчала з колоди біля купи дров. Та ми, хоч і були знеси­лені, докопали ямку, сховали ноги і наносили в пеленах землі на могилку. Це була перша наша могила, а скільки їх роз­кидано по всьому дворищу!

Коли в садку з'явилися листочки і дітвора почала об'­їдати не тільки траву, а й листя - почалася масова загибель ді­тей. Ми нарешті дізналися, де знаходяться трупи наших това­ришів - у погребі священника Леонтія. Не відаю я того, чи вивезли і переховали їх у 1934 році, перед тим, як зрівняли з лицем землі не лише погріб, а й вигрібну яму та колодязь. Всі свої дії УНКВС проводив тільки темної ночі.

Хочу висловити подяку місцевій владі за створення меморіалу ”Пам'ять” з відкриттям кімнати музею.

Олександр Джунь.

http://ruhmirgorod.ucoz.com/index/muzeju_golodomoru_u_mirgorodi_buti/0-61

Переглядів: 295 | Додав: Yarko | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: