Наріжний Василь Трохимович

(1 (13) січня 1780, село Устивиця, Миргородський полк, Гетьманщина, — 21 червня (3 липня) 1825 С-Петербург, Російська імперія)

Український російськомовний письменник, етнограф.

Нельзя не отдать полной справедливости и уму и необыкновенному по тогдашнему времени уменью Нарежного отделываться от старого и создавать новое. Белинский глубоко прав, отличив его талант и оценив его как первого русского по времени романиста. Он школы Фонвизина, его последователь и предтеча Гоголя… І.О. Гончаров.

Життєпис

Народився у сім'ї небагатого шляхтича Миргородського полку. Навчався, ймовірно, у Чернігівській духовній семінарії. Середню освіту отримав у дворянській гімназії при Московському університеті до якої вступив 1792 року. За відмінні успіхи «в науках» переводиться в студенти університету.

Від 1799 до 1801 року навчався у Московському університеті.

Ще студентом починає друкуватися у літературних часописах.

1801 року їде до Тифліса, де вступає на службу до правителя Грузії Ковалевського. Займає різні посади до 1803 року, коли переводиться до Санкт-Петербурга. Служить у Міністерстві внутрішніх справ, потім у гірській експедиції кабінету, і, нарешті, після невеликої перерви, у військовому міністерстві.

1814 року вийшли друком перші частини роману «Российский Жильблаз, или Похождения князя Гаврилы Симоновича Чистякова». Роман був дозволений цензурою, але його знищили за розпорядженням міністра народної освіти графа Розумовського. Справжньою причиною заборони була критика масонів, зображених у карикатурному вигляді; В. Наріжний зачепив також питання кріпацтва і навів приклади зловживання поміщиків владою.

Творчість

Василь Наріжний є родоначальником російського реалістичного роману — побутового, сатиричного і,частково, історичного. Один з перших у російській літературі звернувся до української тематики: романи «Арістіон» (1822), «Бурсак» (1824), «Два Івани, або Пристрасть до позовів» (1825; є український переклад), «Гаркуша, малоросійський розбійник» (1825, виданий 1856; позначений антикріпосницькою спрямованістю).

Василь Трохимович Наріжний — письменник «другого ешелону» в російській літературі, який виявив великий вплив на В. Бєлінського, П. В’яземського, В. Кюхельбекера, М. Гоголя, демократів 60-х. «…більшість рецензентів творів письменника,— за словами Н. А. Бєлозерської,— визнають у ньому сильний самобутній талант, спостережливість, оригінальний розум, …пізнання серця людського…» Однак в основному вивчення спадщини автора зводиться до огляду його творчості та характеристики другого (романного) періоду.

До найменш досліджених належать «Слов’янські вечори» — підсумок ранньої творчості В. Т. Наріжного — цикл прозаїчних поем про Київську Русь і слов’ян. В. Ю. Троїцький визначив характер розповіді в «Слов’янських вечорах» як «билинний», навіть «казковий», хоча й визнав, що письменникові «вдалося передати дух давніх віків, побут і обставини тих років, деякі особливості мовлення». В. Наріжний зробив «Вечори» народними оповіданнями, героїчною поемою про минуле, які заселені героями минулого — першими князями Київської Русі, їхніми племенами й билинними співаками-оповідачами. I частина «Вечорів» вийшла 1809 року (налічувала 8 невеликих повістей, над якими Наріжний працював у 1806–1808 роках). У десяті роки до них додалися повісті «Любослав», «Олександр», «Ігор». ІІ частина була надрукована 1826 року.

http://uk.wikipedia.org

ВАСИЛЬ НАРІЖНИЙ. Творчість

Перші твори — поезії, присвячені давньорус. історії, з'являються друком 1798. У кн. істор. повістей «Словенські вечори» (1809) відчутні елементи преромантичної поетики. Н. стояв біля джерел російської та української романістики — реалістичний роман «Російський Жілблаз, або Пригоди князя Гаврила Симоновича Чистякова» (ч. 1—3, 1814; ч. 4— 6 були заборонені цензурою; повністю опубл. 1938), прототипом одного з героїв якого є Г. Сковорода. У творчості Н. органічно відбилися життя України, її історія, культура. В романі «Арістіон» (1822), повісті «Багатий бідняк...» та ін. відчутний вплив побутової укр. казки, пісні, інтермедії, вертепної драми, орації, бурлеску і травестії. Картини укр. історії 17 ст., бурсацького побуту змалював у романі «Бурсак» (1824). Повість «Запорожець» (увійшла до зб. «Нові повісті», 1824) — з життя Запоріз. Січі. Незакінченим залишився роман «Гаркуша. Український розбійник» (1825, вид. 1950), в якому образ гол. героя навіяний народними легендами і переказами. Колоритно відображено укр. побут у романі «Два Івани, або Пристрасть до позві» (1825). Романи Н. за жанром є перехідними від крутійського роману до роману виховання. Н. належать також трагедії, сповнені пафосу тираноборства,— «День лиходійства і помсти» (1800), «Димитрій Самозванець» (1804), в яких він теж звертається до укр. минувшини, змальовує образ благородного месника січовика Чорномора. Окр. твори Н. переклали П. Німченко, Г. і В. Білі.

http://www.lit-jarmarok.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=708&Itemid=44