Головна » 2016 » Вересень » 6 » НІКОЛАС МУРАВЙОВ-АПОСТОЛ: «Мій родовід має дві гілки, однак українська особливо близька»
11:54
НІКОЛАС МУРАВЙОВ-АПОСТОЛ: «Мій родовід має дві гілки, однак українська особливо близька»

НІКОЛАС МУРАВЙОВ-АПОСТОЛ: «Мій родовід має дві гілки, однак українська особливо близька»

Олександр ВЕРТІЛЬ,  «Урядовий кур’єр»

В Україні його майже не знають за винятком вузького кола краєзнавців та істориків. Але для них він особлива постать. Адже йдеться про нащадка двох відомих родоводів, які залишили помітний слід в історії не тільки України і Росії, а й Європи та світу.

Власкор «УК» зустрівся з Ніколасом МУРАВЙОВИМ-АПОСТОЛОМ під час його недавнього приїзду до Сум.

НІКОЛАС МУРАВЙОВ-АПОСТОЛ, американський нащадок гетьмана Лівобережної України Данила Апостола й російських декабристів. Фото Олександра КАПІТОНЕНКА

НІКОЛАС МУРАВЙОВ-АПОСТОЛ, американський нащадок гетьмана Лівобережної України Данила Апостола й російських декабристів. Фото Олександра КАПІТОНЕНКА

—  Ніколасе Андрійовичу, коли ви вперше побували в Україні і що саме покликало в дорогу?

 — Років із десять тому. Тоді остаточно вирішив дізнатися про батьківщину моїх прародичів не з документів, телебачення чи книжок, а побачити її на власні очі. Бо все своє життя ретельно досліджував генеалогію — для цього були всі можливості й умови: бабуся Надія Федорівна Терещенко свого часу передала сімейний архів на зберігання бібліотеці Лозаннського університету у Швейцарії.

— Бабуся часом не з роду Терещенків — цукрозаводчиків та фінансистів?

— Саме так. Вона донька Федора Артемовича Терещенка. Тож виходить, що маємо справжнє переплетення кількох відомих родів.

У нашій сім’ї не заведено було говорити про походження, родинні зв’язки тощо. Але бабуся дуже часто згадувала населені пункти, які нині територіально лежать у межах Сумської, Житомирської, Полтавської та інших областей.

Після її смерті архіви відкрили, бо вона не хотіла, щоб раніше хтось мав до них доступ. Хоч коли я ще був маленьким, бабуся водила мене до бібліотеки. Там показувала медалі Матвія Муравйова-Апостола, церковну книгу із храму в Поповій Слободі, чимало світлин. Більшість документів пов’язані саме з Україною 1910—1914 років.

На основі цих матеріалів я написав книжку про Володимира Володимировича Муравйова-Апостола, користуючись переважно його щоденником. Там є розділ «Наше маловідоме минуле» про історію будівництва храму в Поповій Слободі.

Тож уже побував у багатьох селах, пов’язаних з нашим родоводом. Особливо мене зацікавила Леонтіївка нині Буринського району на Сумщині. До 1917-го там був маєток мого діда, який, до речі, за чотири роки до жовтневого перевороту в сусідньому селі Попова Слобода (нині просто Слобода. — Авт.) на честь 300-річчя дому Романових звів Свято-Троїцький храм. Щоправда, його зруйнували в часи войовничого атеїзму, однак деякі споруди залишилися, як і загалом дух часу, в якому жили мої прародичі.

 — Генеалогічна лінія простежується за двома родами, але ви більше уваги надаєте нащадкам гетьмана Данила Апостола, що мав зв’язок із Глуховом.

— Саме так. Тільки це не означає, що мені не цікаві нащадки чи предки Муравйових. Мій родовід має дві гілки, однак українська особливо близька. Чому — і сам не знаю. Вочевидь, щось спрацьовує на глибинному генному рівні. Самі бачите: навіть зустріч вам призначив у кафе «Сумка», яке повністю виконане в українському національному стилі.

 — Будь ласка, докладніше розкажіть про свою рідню. Наприклад, ваш дідусь Володимир Володимирович мав потрійне прізвище.

— Муравйов-Апостол-Короб’їн. Тобто ще одне тонке відгалуження на нашому родовому дереві. Як, до речі, і Терещенків, серед яких і нинішній Глухівський міський голова Мішель Терещенко.

Рід Короб’їних давній і знатний. Його засновник хан Коробия із Золотої Орди, про якого згадують у так званій Оксамитовій книзі. Мій прадід по батьківській лінії Володимир Григорович був Короб’їним, а вже потім успадкував прізвище Муравйових-Апостолів. Від нього потрійне прізвище перейшло до діда Володимира Володимировича, в якого було троє синів — Вадим, Олексій та Андрій, тобто мій батько.

Цікаво, що Олексій досліджував один рід, а мій тато — інший. Зокрема його цікавили здебільшого нащадки-декабристи — Сергій, Іполит і Матвій Муравйови-Апостоли. Матвій 1823-го вийшов у відставку й оселився на Полтавщині в маєтку Хомутець, яке йому дісталося як спадкоємцеві роду Данила Апостола. Нині це село Миргородського району.

Після повстання на Сенатській площі Сергія стратили, Іполит, дізнавшись про поразку, застрелився, а Матвія відправили на Сибір.

Мене, як і дядька Олексія, здебільшого цікавила і нині захоплює лінія нашого роду від Данила Апостола, загалом усе, пов’язане з Україною. Для мене важлива історія, традиції країни, все те, що відкрилося і відкривається після здобуття Незалежності. За чверть століття ви довели всьому світові, що ви сильна самостійна і благородна нація.

 — Ваша біографія містить карколомні й цікаві повороти.

— Так склалося, що згодом після мого народження, в 1953-му, батьки розлучилися, і я залишився з мамою, яка, переймаючись моєю долею, поїхала з Великої Британії до США в пошуках кращого життя. З усього виходить, це їй вдалося.

А перші мої дитячі роки минали у Швейцарії й Німеччині.

Якщо говорити про життя загалом, то воно справді насичене, енергійне, а в окремі періоди навіть трохи екстремальне. Наприклад, мені випало воювати у В’єтнамі: записався до Військово-Повітряних сил США і невдовзі потрапив у Сайгон. І досі не можу збагнути цієї війни проти людей у піжамах із джунглів, які, по суті, голіруч протистояли потужній авіації та іншим підрозділам. Тож коли дивлюсь американські фільми про ті події, не можу зрозуміти, звідки стільки фантазії.

А після цього став підприємцем. Спершу зайнявся розробленням і торгівлею міні-калькуляторами та комп’ютерами, які возили по всій Європі, зокрема в Росію й Україну. У 1980-х потрапив до Ель-Сальвадору, де тривала громадянська війна, а потім стався потужний землетрус. За дорученням тодішнього президента країни Дуарте відновлював економіку, соціальні об’єкти тощо. З часом зайнявся журналістикою, писав чимало матеріалів для різних газет і зокрема доповіді для високопосадовців Ель-Сальвадору. Щойно у 1992-му країна уклали перемир’я, повернувся додому… безробітним.

Вирішив відновити бізнес, але вже іншого профілю — організував переробку пластикового сміття й автомобільних шин. А далі поїхав до Флориди доглядати хвору маму.

 — Розкажіть про міжнародну благодійну програму допомоги тим, хто постраждав від протипіхотних мін.

— Цю ідею почав реалізувати в Ель-Сальвадорі ще до того, як нею зацікавилася принцеса Діана. Адже в країні тривала війна, яка покалічила тисячі дорослих і дітей. Знайшов одного заможного чоловіка, який володів футбольним клубом у Далласі (штат Техас). Він відразу відгукнувся, бо його дружина — неймовірної краси жінка — втратила обидві руки, потрапивши під комбайн. Він заплатив величезні гроші за протези, які майже нічим не відрізнялися від рук зовнішньо, та й функціонально були неперевершеними.

Тож ми разом почали втілювати цю програму спершу в Ель-Сальвадорі, а потім у В’єтнамі, Лаосі, Таїланді. Допомогли багатьом. Для мене це справа честі — хоч чимось стати корисним і залишити після себе добру пам’ять.

—  Ви неодноразово бували в Україні. Певно, непросто знаходити тих, хто надає допомогу в таких поїздках?

— Якраз ні. Маю багатьох знайомих у різних регіонах, які залюбки відгукуються на мої прохання. Як, наприклад, і наш з вами перекладач, бо за освітою англійський філолог, а ще історик і краєзнавець сумчанин Олександр Капітоненко. Так само і в інших містах. У вас дуже гостинні й уважні люди.

—  Історичні пошуки пов’язані також з іншими регіонами країни.

— Я льотчик, маю ліцензію, щоб сідати за штурвали літаків багатьох моделей. Тож нині просто одержимий ідеєю знайти корені того авіаційного будівництва, яким займався брат моєї бабусі Надії Федорівни Федір Федорович Терещенко.

У 1909 році у своєму маєтку Червоне на Житомирщині він спорудив майстерні для збирання літаків власної конструкції. Інженером у нього працював нині всім відомий авіаконструктор Ігор Сікорський, а пілотом-випробувачем — не менш відомий автор мертвої петлі Петро Нестеров. Так хочеться знайти аероплан того часу або хоч фрагмент для сімейного музею!

Ще один об’єкт моєї уваги — будинок у Хомутцях, про який уже згадував і де було родове гніздо Апостолів. Хочу його реставрувати. Звичайно, потрібні чималі гроші, але об’єкт того вартий.

 — Ви з родичкою Ванніною Ширінською-Шихматовою, яка живе у Франції і також цікавиться своїм родоводом, щойно відвідали Буринський район. З якими враженнями поїдете додому і на що сподіваєтеся найближчим часом?

— Ванніна — професійна художниця, займається реставрацією мистецьких творів, живе на острові Корсика, нащадок давнього кримськотатарського князівського роду. Залюбки приїхала в Україну, бо їй теж цікаво зазирати в минуле.

Вражень дуже багато. Насамперед від теплих зустрічей з українцями. У місцевій школі презентували книжку Олександра Капітоненка та Олени Сіліверстової «Поповослобідська Троїцька церква та її ктитори». З назви зрозуміло, що йдеться про храм, який спорудив мій дід. Приємно, що у виданні є світлини з нашого сімейного архіву, які я надав.

Я подарував шкільному музеєві копію портрета Володимира Володимировича Муравйова-Апостола, а також допоміг коштами на зведення меморіалу «Знищені храми Буринщини», який уже відкрили в районному центрі.

Для нас провели екскурсію місцевим парком — він також був у власності мого дідуся й бабусі. Оглянули залишки винного погреба, підземного ходу та наріжного каменя від садибного будинку, що колись височів над каскадом трьох мальовничих ставків. Можете уявити душевний стан, коли ступав цією землею. Наче вчувалися голоси моїх родичів. Поцікавився, чи передбачає нинішнє законодавство можливість повернення старого парку у власність нащадків, до яких належу. Мені сказали, що це питання вивчатимуть і проаналізують, бо нині парк перебуває на балансі Слобідської сільради. Натомість запропонували стати власником будівлі колишньої церковної сторожки, яка також належала моєму дідові. Зворушений таким жестом, бо мені дорога пам’ять про минуле, яку хочу передати наступним поколінням.

Олександр ВЕРТІЛЬ,  
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Ніколас МУРАВЙОВ-АПОСТОЛ. Народився 1947 року в Лондоні у родині Андрія Володимировича Муравйова-Апостола та Мері Хол Кейн. Згодом разом з матір’ю переїхав до США. Закінчив університет штату Небраска.

Ветеран ВВС США. Займається бізнесом, один із піонерів у розробленні персональних комп’ютерів і мікрокалькуляторів, місцевих авіаперевезеннях. Засновник міжнародної програми допомоги тим, хто став інвалідом внаслідок вибуху протипіхотних мін.

Автор краєзнавчих, поетичних та родовідних книжок. Нині з дружиною Жанет Баїнгтон живе на ранчо у місті Палм-Сіті (штат Флорида).

http://ukurier.gov.ua

Переглядів: 25 | Додав: Yarko | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: