Обідний Михайло Юрійович

(11.07.1889–07.01.1938)

Поет, етнограф, музеєзнавець та громадський діяч. Учасник Першої світової та Громадянської воєн. 

Народився 24 червня 1889 р. у м.Миргород. Початкову чотирикласну освіту здобув у Миргородській повітовій школі. Згодом закінчив Армавірське педагогічне училище, працював на Кубані. За цих часів з’явилися  перші публікації його віршів та етнографічних нарисів про кубанське українство в газеті «Кубанський край». Виходили його твори і  в полтавському часопису «Рідний край». Зацікавившись музейною справою, працював у музеях Катеринославському історичному імені О.Поля та Київському художньо-промисловому і наукового музею. Віце-директор Київського воєнно-історичного музею (1918—1919).

Протягом кількох років перебував на військовій службі, зокрема, 1911 року служив у Москві, в полковій канцелярії 6-го Гренадерського полку. Маючи  офіцерське звання брав участь у Першій світовій війні.

З 1917р. служив у війську Української Народної Республіки. Як офіцер і музейник збирав матеріали, документи про визвольні змагання свого народу.

Окрім організації архівної та музейної справи Михайло Обідний також є автором низки статей на літературні, мистецькі, музейні й етнографічні теми, зокрема, про український рух на Кубані на поч. 20 ст., фольклор адигейців, організацію музейної й архівної справи, та поетичних збірок, спогадів про Володимира Самійленка. Виконав низку перекладів із чеської мови.

А з Миргородом Михайло не поривав. У час потужного сплеску відродження українського національного життя Михайло Обідний був на творчому злеті. Бурхливого 1917 року він видав у Миргороді дві книжки своїх поезій – «Під сяйвом волі» та «Левко Кобзаренко. Козацька дума».  (Жоден примірник в Миргороді не зберігся). 1918 року під псевдонімом М. Мочарський поет видав у Києві поетичну збірку «Над полем прокляття ридає любов: Поезії війни».

1920 року Михайло переїхав  до Польщі, до міста Тарнова  і перевіз туди з Києва важливі експонати та документи Військово – історичного музею. Один із засновників та голова літературно-мистецького товариства «Сонцесвіт» (1921) у м. Тарнів (Польща), котре 1922 видало однойменний альманах. 1923 за власною ініціативою перевіз частину фондів ГВІМА із м. Тарнів до Праги де перебував на посаді управителя відділу документів та музейного відділу УНМА в м. Прага (1923-30). Ці документи та матеріали склали основу Національного музею-архіву при Українському громадському комітеті (від 1925 — при Українському інституті громадознавства) в Празі. Здобув наукову ступінь доктора в Українському високому педагогічному інституті. З 1933 року жив на  Закарпатті в м. Мукачеві. Один із фундаторів Етнографічного товариства Підкарпатської Русі (1934—35) та доглядач Етнографічного музею.

На еміграції Михайло Обідний знався з українськими поетами – емігрантами Олександром Олесем, Євгеном Маланюком, а також із земляками – миргородцями Володимиром Самійленко і Петром Тенянком. Усіх їх поєднувала любов і спільна батьківщина, і схожа доля. Саме він був одним із його перших біографів та мав кілька друкованих статей про Самійленка.

Помер від сухот 7 січня1938р.у м.Мукачеві.          

Поетичні збірки:
«Під сяйвом волі» (1917)
«Левко Кобзаренко: Козацька дума» (1917)
«Михайло Мочарський: Над полем прокляття ридає любов» (1918)
«Нерозцвілі ранки» (1923)

http://mcbs79.blogspot.com

http://resource.history.org.ua