Перша світова війна. Метафізика пам’яті

Ярослав Москаленко, керівник пошукового загону "Славія"

Нещодавно виповнилося 100 років від початку глобальної військової катастрофи - Першої світової війни. Про жахливий масштаб згаданої трагедії свідчить те, що під час боїв загинуло більше людей, ніж в усіх збройних конфліктах на континенті за попередню тисячу років.

Уже століття минуло, але пам'ять про воїнів Першої світової підкреслено шанується всіма народами, що її пережили. Усіма, крім тих, що у свій час входили до колишнього СРСР. Не будемо говорити про те, чому в радянські часи пам'ять про цю війну була не потрібною: це, власне, не таємниця. Важливо те, що український народ, який зазнав нестерпних втрат у Першій світовій, не має ні меморіалів, ні могил, ні книг пам’яті, щоб бодай згадати молитвою імена своїх загиблих… І в цьому - жахлива моральна невідповідність. Є таке прислів'я: хто забуває минуле, той приречений пережити його знову. Воно особливо похмуро звучить у наші дні, коли політологи дедалі частіше говорять про загрозу нового світового конфлікту…

Так, то була не наша війна! Її мета була безкінечно далека від життєвих інтересів України. Але гинули там хлопці наші… І тому вони варті уваги і пам'яті. За роки війни до російської імперської армії було мобілізовано 3,5 млн. українців та ще до складу австрійського війська - близько 300 тис. Із них загинули близько півмільйона: у російських шинелях - 393 тис. українців, в австрійських - понад 92 тис. Півмільйона загиблих, а скільки поранених, обморожених, отруєних газом?! І хто може тепер звести рахунок бойових та інших демографічних втрат цивільного українського населення?

Погляньмо, що відомо про миргородську ціну великодержавних амбіцій. Усього за роки війни з Миргорода було мобілізовано ніяк не менше 2600 бійців, а з Миргородського повіту - не менше 41500. Враховуючи, що  в російській армії процент загиблих складав 11.23%, можемо припустити,  що втрати вбитими серед мешканців нашого міста досягали щонайменше 300, а серед призваних у Миргородському повіті - 4660. Отож, 5 тис. загиблих за "оптимістичним" варіантом підрахунків. Їх доля не може залишити нас байдужими.

Ми живемо у час самоорганізації, коли кожен діє, не чекаючи чиїхось розпоряджень. Тож і вихованці пошукового загону "Славія" вирішили долучитися до збереження пам’яті про миргородців - учасників Першої світової війни. Із цією метою започатковано конкурс "Перша школа у Першій світовій". Його ідея - акумулювати ті крихти відомостей, які ще збереглись у сімейних архівах і переказах. Адже вони належить не лише їх родинам, а всім нам - миргородцям. Отриману інформацію буде розміщено на сайті Миргородської ради ветеранів України. Ще рано підбивати підсумки конкурсу, але вже зараз згадаймо життєвий шлях двох вихованців Миргородської чоловічої гімназії, воїнів Першої світової - Володимира Концевича і Олександра Шаруду. Обидва пішли на фронт добровольцями, палаючи бажанням "захистити братів-слов'ян від поневолення", а заодно відстояти "право" імперії на загарбання "споконвічно-російських" Сілезії, Стамбулу, Дарданел… Машина брехні працювала добре… Ех, хлопці! Навіщо вам "берег турецький"!?

Володимир Концевич загинув на фронті у 1915 році. На стіні рідної школи з’явилася мармурова дошка, що нагадувала гімназистам про життя і смерть їх товариша. А 1919 року її було знищено - одною згадкою про трагедію стало менше…

Більше пощастило на війні товаришу загиблого - Олександру Шаруді. 1916 року він потайки від батьків утік на фронт. Служив спершу на Балтійському флоті, потім у одному з петроградських полків, де і став учасником Лютневої революції 1917р. Саме столиця імперії була для нього місцем звільнення від великодержавної отруйної пропаганди і початком нового шляху. Отримавши батьківське благословення, сімнадцятирічний гімназист пішов до Богданівського куреня української армії. Він воював уже проти імперії. І воював, зважаючи на відгуки і здобуті нагороди, добре… Закінчились дні кавалера орденів УНР в еміграції, у Торонто (Канада) 15 січня 1970. Після себе бунчужний Олександр Шаруда залишив спогади про участь у визвольній війні, які могли б стати цінним джерелом для історії нашого краю. На жаль, їх так і не було опубліковано. По-різному склалася доля миргородських гімназистів: один загинув за примару розширення імперії, другий обрав життя заради Вітчизни. Як у краплі води відображається ціле море, так у долі наших хлопців - життя всього українського народу, доля епохи. Нехай не буде втраченою для нащадків миргородська історія трагічної доби. Це важливо. Бо насправді ще невідомо чи то ми бережемо пам'ять, чи вона оберігає нас…

http://myrgorod.pl.ua/news/persha-svitova-vijna-metafizyka-pamjati