Головна » 2015 » Червень » 24 » Піст від диявола. Вибір праведників
19:34
Піст від диявола. Вибір праведників

Піст від диявола. Вибір праведників

Від початку Голодомору минає 80… Для короткочасної людської пам’яті це дійсно багато. Cьогодні до нас вже ледве долинає глухий відгомін тих страшних подій. Дослідникам доступні лише окремі фрагменти від картини народної трагедії, але і вони досить промовисті...

Той час розділив наш народ. 1933-й породив цілий легіон злочинців і справжнє море жертв. Але була ще й третя категорія людей, про яких давайте і поведемо мову.

Жив у смт. Комишні такий-собі чоловік – Іван Іванович Демченко. Знакова, між іншим постать для району, - перший тракторист і організатор першого колгоспу на Миргородщині. Одне слово - активіст соціалістичного будівництва.

У Комишнянському музеї, до речі, фотографія його трактора довгі роки служила доказом переваг комуністичного режиму і свідченням турботи партії про село. Хоча багатьом було відомо, що той хвалений перший «Фордзон» ще задовго до революції придбав штаб-ротмістр кавалергардського полку, граф Дмитро Михайлович Граббе (1874-1927), землевласник у Грабщині. Поміщик використовував новітню техніку.

Першим колективним господарством у Миргородському районі була сільськогосподарська артіль «Червона нива», створена в 1922 році на хуторі Грабщина біля Комишні Дорошенком І.П., Килимником І.М., Пилипчуком С.П. та головним нашим героєм - Демченком І.І. При створенні артілі химерно поєднались самі різні мотиви – від бажання комуністичних перетворень до прагнення зберегти від розтягування маєток авторитетного у нашому краї землевласника. Колишні наймити не звичні були вести власне господарство, адже у Граббе вони працювли на успішному ринковому виробництві і непогано заробляли. Вони на власні очі бачили переваги великого товарного господарства, тому і виступили ініціаторами створення артілі.

Створена артіль об’єднувала 22 людини і 6 господарств. Вони разом працювали і відпочивали. Тільки не довго (недарма говорять: «гуртове – чортове») - організація швидко виявилася економічно не виправданою і розпалась. Залишившись, щоправда, у назві села, – з приводу створення артілі Грабщині дали імення «Нива».

Коли у листопаді 1927 року колективізація вже по-іншому завітала  у їхнє село, то Іван Іванович Демченко вже до цього не мав ніякого відношення - за наказом партії його було відправлено на Волинь. У час Голодомору він повернувся до Грабщини, із собою привіз порівняно багато харчів, чим врятував від смерті свою сестру та її родину – вони були уже зовсім пухлі, але усіх удалося виходити.

Івана Івановича, як активіста, зобовязали ходити по Комишні і вилучати продовольство. Потім йому дали напарника – Федора Сухозада, спорядили коня, підводу і відправили на хутір Синящоки. Там вони не знайшли ніде хліба чи картоплі – бачили лише трохи квасолі у людей. Надивившись на страшні злидні, голод, наслухавшись голосіння жінок і плачу дітей, вони з порожньою підводою повернулися назад. Самі записки привіз Іван Іванович своїм керівникам.

Людська душа – таємниця. Що в ній діялось? Чи була вона затруєна несамовитою брехнею про те, що заради «щастя трудового народу» можна все? Що сьогоденна майнова «справедливість» вища за усе надбання тисячолітньої культури? Ми не знаємо. Але у певний момент щось трапилося з тою душею (якої не повинно було бути!) – він відмовився служити дияволу.

Що це був за вибір! – Вибір, що не залишав шансів для фізичного виживання... Де було взяти для цього сили, віри і впевненості, що його вчинок має смисл?

Випадок Івана Демченка не став, як ми знаємо, унікальним. У комуністичній пресі тоді навіть штамп з’явився: «дезертири хлібного фронту», - так називали тих, хто відмовився від накладеної на них жахливої повинності.

Його відсторонили від посади, яку він займав, а незабаром і оголосили «ворогом народу». Був заарештований і відправлений до таборів на північ. Востаннє його бачили у 1939 році на Білому морі, коли його з іншими в’язнями вантажили на корабель...

Про долю людини у книзі «Реабілітовані жертви комуністичного терору» залишився скупий запис: «ДЕМЧЕНКО Іван Іванович, 1897 р., с. Комишня Миргородського р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Комишня. Машиніст водокачки у лікарні. Заарештований 30 липня 1937 р. Засуджений Полтавським обласним судом у м. Лубни 25 травня 1939 р. за ст. 54-10 (за пропаганду або агітацію, яка полягає в заклику до повалення, підриву або послаблення радянської влади чи до вчинення окремих контрреволюційних злочинів)  КК УРСР до 4 років позбавлення волі з обмеженням у правах терміном на 1 рік. Реабілітований Верховним Судом УРСР 29 березня 1963 р.»

Хай нікого не введе в оману порівняно «м’яке» покарання, адже за тією-ж статтею можна було отримати і «вищий захід соціального захисту – розстріл». Термін покарання практично не мав значення – звідти не дуже хто повертався.

У ці дні по усіх храмах України відбудуться поминальні служби. Люди запалять свічки і помоляться за упокій загиблих. І може бути, що хтось із наших, вже звідтіля – піднесе молитву за нас – за живих…

Москаленко Я.В. Піст від диявола. Вибір праведників // Прапор перемоги 07.12.2012 

Переглядів: 318 | Додав: Yarko | Теги: Граббе, Перший тракторист, Грабщина, хлібозаготівлі, Іван Іванович Демченко, Фордзон, Комишня, голодомор, Червона нива, Лісове | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: