Головна » 2014 » Лютий » 23 » «Рятівник Європи» Степан Куницький
22:28
«Рятівник Європи» Степан Куницький

Відомі люди Миргорода

«Рятівник Європи» Степан Куницький

Кожне місто славиться справами своїх громадян. І наш Миргород не бідний видатними людьми. Серед багатьох відомих світові наших земляків є ім’я славетного дипломата, розвідника, полководця і гетьмана Степана Куницького. Він жив у нашому місті, - його дім стояв десь у історичній частині міста. Ми ходимо по тих саме вулицях, що ходив і він… Згадаємо про нього…

Перша документальна звістка про цю видатну людину стосується часів Руїни – громадянської війни доби козаччини. Тоді Куницький був одним з найбільш видних дипломатів України. Саме його відправляв до Стамбула з важливими дорученнями тогочасний гетьман правобережної України Петро Дорошенко.

Саме Степану Куницькому довелось домовлятися про одруження племінника лівобережного гетьмана Дем’яна Многогрішного з донькою володаря правобережжя - Петра Дорошенка. Цей шлюб повинен був об’єднати Україну шляхом своєрідної династичної унії. На жаль, цей  захід мав своїм наслідком лише падіння Д.Многогрішного, - у вересні 1672 р. до влади прийшов І.Самойлович. Однак зазначимо, наскільки гетьман був вдячним С.Куницькому, що після арешту, - на допиті у Москві, Демян Многогрішний з останніх сил виправдовував перед своїми «співрозмовниками» С.Куницького, видаючи його за великого шанувальника московського царя.

Перед зміщенням лівобережного гетьмана, - у січні 1672 року С.Куницький знову прибув до козацької столиці - Батурина. Як засвідчили московські посланці А.Танєєв і Д.Іванов, він «...приїжджав для того, щоб йому гетьман дав місце на цьому боці Дніпра, де йому збудуватися». Прохання було виконано: Куницькому надали звання військового товариша (тобто зачислили до своєрідного кадрового резерву, члени якого за статусом наближались до полкової старшини) і дозволили осе­литися у Миргороді.

Крім дипломатичної роботи, пану Степану часто доводилось виконувати роль розвідника (дипломатів недарма називали «почесними шпигунами»). Куницький не раз здійснював таємні доручення гетьмана. Скажімо, того ж 1672 року він, під приводом вирішення питання про «повернення боргів» вирушив до Варшави. В результаті місії було здобуто надзвичайно важливу інформацію про зміст таємних переговорів між польським королем і послами кримського хана. 

Влітку того ж року, отримавши наказ Самойловича «про всякі вісті тамошні провідати», Куницький знову вирушає до Корони Польської. Звернемо увагу на широту зв’язків розвідника: під час цієї поїздки він «…був у короля великого у Львові, у коронного гетьмана в Яворові, у польного гетьмана в Любомлі і у литовських гетьманів в обох під Бродами».

23 березня 1677 р. він повідомив Івану Самойловичу важливі відомості про рух турецьких військ у напрямку Чигирина та їхні наміри завоювання Києва. Куницький також сповіщав гетьмана про перспективи  роботи організованої ним мережі розвідників.

У липні 1677 р. Куницький повідомляв про переговори з поляками представника «князя Малої Русі-України» Ю.Хмельниць­кого стосовно віддання йому Правобережної України з кордоном по р. Случ.

Наприкінці квітня 1678 р. С.Куницький знову подає до канце­лярії лівобережного гетьмана відомості про укладення миру між Варшавою і Стамбулом, про побудову турками переправи через Дністер поблизу Рашкова та про можливий час їхнього виступу. Окрім того, він звертав увагу гетьмана на дислокацію польської армії: «...Річ Посполита (посполите рушення) стояти буде під Львовом, а військо кварцяне під Берестечком».

Про визнання цінності розвідувальної інформації, яку роками забезпечував Куницький, свідчить те, що його донесення лівобережний гетьман надсилав до Москви негайно – відразу після їх надходження.

У вирі дипломатичних та розвідувальних акцій, герой нашої розповіді не забував потурбуватися і про себе. Виконуючи завдання Самойловича він прибув до польській столиці, де використовуючи свої широкі зв'язки (а можливо і підкуп), добився прийняття на вальному сеймі 4 січня 1673 р. спеціальної «конституції» за № 39 під назвою «Нобілітація козаків Запорозьких». У ній було сказано: «за лицарську відвагу і вірність» Степана Куницького з братами Василем, Федором та пле­мінниками — Анастасієм, Дмитром, Іваном «до клейнодів шляхетства польського допускаємо і за шляхтичів вважаємо».

Проти новоспеченого шляхтича, який мав великий вплив на гетьмана, відразу було організовано інтригу. Від його пасинка - Д.Лісницького хитрістю було здобуто компрометуючий матеріал (надання шляхетства С.Куницькому трактувалося як зрада Війську Запорозькому).

Тому після приїзду до Батурина самого Куницького його не допустили до зустрічі з гетьманом і після попереднього звіту дозволили відїхати до Миргорода. Невдовзі І.Самойлович наказав заарештувати С.Куницького і відправити його до Батуринської в'язниці. Тут за дорученням гетьмана йому було вчинено допит. Під час слідства виявилося, що Куницький перебуваючи у Варшаві видавав себе за полковника Війська Запорозького. 25 листопада 1673 р. гетьман І.Самойлович, вивчивши матеріали справи постановив, щоб С.Куницького судили на раді старшини, яка щорічно відбувалася у січні в день Хрещення Господнього. 12 грудня до гетьманської столиці була відправлена грамота за підписом московського царя, у якій висловлювалася згода з тим, щоб шляхтича Куницького судили згідно з військовим козацьким правом. Чим закінчився суд над військовим товаришем С.Куницьким невідомо, але навряд чи покарання було надмірно суворим – він був назвичайно цінною людиною...

Однак ці події змінили його життя – він покидає Миргород. У березні 1677р. Куницький уже був старостою у Немирові – столиці Правобережного гетьманату Ю.Хмельницького. Тут він продовжував виконувати розвідувальну діяльність в інтересах І.Самойловича.

На певному етапі розвідник вирішив почати власну політичну гру: коли у 1681 р. турки проголосили гетьманом Правобережної України молдавського господаря Ю.Дуку, Куницький погодився стати у нього білоцерківським полковником. Це обурило поляків, які вважали його «своїм»: 30 вересня 1681 р. король Ян III Собеський в одному з листів писав: «не знаю, що робити з тим Куницьким віроломним, який проти пактів назначений полковником - чи пустити його, чи затримати, чи покарати?».

А пан Степан тим часом продовжував діяти – з його ініціативи 23 липня 1683р. козацька рада затвердила відозву до Речі Посполитої із закликом до спільної боротьби проти Туреччини. У відповідь Ян III Собеський універсалом від 24 серпня 1683р. призначив Куницького гетьманом Війська Запорозького. Наприкінці літа 1683р. козаки Куницького вигнали з Немирова війська молдавського господаря Дуки, - колишній шпигун став повноцінним володарем Правобережної України.

У вересні 1683р., після історичної поразки турецьких військ під Віднем, склались сприятливі можливості для витіснення турків із Центрально-Східної Європи. Тому Куницький організував два походи на буджацький степ і Молдавію - у вересні-жовтні та листопаді-грудні 1683р. Ця акція стала найголовнішою подією у житті гетьмана, завдяки якій він здобув звання «рятівника Європи».

Наприкінці листопада 1683р. полки С.Куницького зайняли м.Нагаї, де знищили турецьку залогу. Потім захопили Кишинів. Там вони об'єдналися з молдавськими військами Ш.Петричейку. У Кишиневі відбулась унікальна подія: «на плацу з дітьми і жінками рахуючи до 30 000, Військо Волоське в Кишиневі виконало присягу на службу Божу ЙКМ (Його Королівській Милості) і Речі Посполитої і нам Війську ЙКМ Запорозькому» повідомляв український гетьман до Кракова. Молдавське князівство відмовлялось від турецького протекторату і переходило під зверхність українського гетьмана!

4 грудня 1683р. козацько-молдавське військо здобуло блискучу перемогу над турецько-татарськими силами під м.Кіцканами. Згідно зі свідченнями очевидців, Тягинський шлях упродовж чотирьох миль був усіяний ворожими трупами, а козацьке військо не втратило жодної людини! Здобувши перемогу, правобережний гетьман рушив углиб ногайських володінь, - козаки вирішили показати татарам, як то плюндрувати чужий край. От як про це писала «Хроніка» Мегмед-Гірея: «Понад тридцять тисяч нікчемних гяурів ударили на люд ногайський на рівнинній околиці Бендер та Ізмаїла. Руйнуючи житла і забираючи особисті речі люду магометанського, багатьох з них вбивали на палі і припікали вогнем, а села їхні пускаючи з димом і збурюючи, опанували вони містечко Ізмаїл». Сам Куницький звітував до Варшави про знищення близько трьохсот тисяч ворогів.

Про неймовірні перемоги Generale de Cosacchi Kunitsky з захопленням присала тогочасна європейська преса: «Nowiny z Wеgier», «Eigentliche Relation» (Краків), «Novissvma relazione» (Венеція), «Nuova е distinta Relatione...» (Неаполь), «Gazette» (Регенсбург) та ін. Зимовий похід козацького війська було увічнено у мистецьких творах. Зокрема у 1684р. австрійський художник Й.М.Лерх виконав гравюру «Зображення нападу козаків на чолі з гетьманом Куницьким спільно з волохами і молдаванами на татарів біля Дністра і перемога над татарами». Робота відтворює битву під Кіцканами, страту полонених татар і містить зображення гетьмана Степана Куницького.

Наприкінці грудня 1683 р. ситуація докорінно змінилась – наближалась роззлючена віденським розгромом, велитенська армія турецького султана. Довелось швидко відступати. 30 грудня вороги наздогнали українсько-молдавське військо на березі р.Прут поблизу с. Тобак. Зазнавши у багатоденному бою значних втрат, козаки покинули табір і відступили на Правобережжя.  Поразка не додала авторитету гетьману. Крім того - його фігура викликала роздратування у столицях кількох сусідніх країн. Під час ради у Могилеві у березні 1684 Степана Куницького було убито. Чи це був хаотичний сплеск козацької стихії, чи щось інше?  Не будемо гадати.

Він був героєм історичної трагедії, гідним шекспірівського пера. Його життя – ланцюг неймовірності і звитяги. Нехай не забудеться поміж миргородцями ім’я Степана Куницького.

Москаленко Я.В. «Рятівник Європи» Степан Куницький // Миргород-наш дім» № 9 і № 10 від 27 лютого і 6 березня 2014 р

Чухліб Т.В. Українсько-польська військова взаємодія під час гетьманування С.Куницького (1683 – 1684 рр.) // УІЖ.. – 2000. – № 5. – С.52. 

Переглядів: 499 | Додав: Yarko | Теги: Степан Куницький, Самойлович, Рятівник Європи, Миргород, Москаленко, Дорошенко, Собеський, Хмельницький | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: