Сорочинці

Гнат Омелянович Ручко

(20 січня 1883, с. Великі Сорочинці, нині Полтавської області — 2 грудня 1938, Київ)

Український мікробіолог. Член-кореспондент Всеукраїнської Академії Наук (з 1934).

Життєпис

У 17 років виїхав по найму до Кубані, де працював у заможних хазяйствах та рибальських артілях. 1914 Ручка мобілізували до армії та відправили на німецький фронт. Займався самоосвітою, керівництво призначило його санітаром роти, 1916 направлений до школи військових фельдшерів у Харкові. Курси закінчив 1918, продовжив службу в червоній армії. 1920 року демобілізується і вступає до робфаку в Харкові, 1921 — на другий курс Харківського медичного інституту.

1925 закінчив Харківський медичний інститут. 1926 вступив до аспірантури, яку закінчив 1929 із захистом дисертації. В 1926-29 роках виїжджав на епідемії черевного тифу та дизентерії до Макіївки, Юзівки, Луганська, робітничих селищ Донбасу. Працював у Харківському науково-дослідному бактеріологічному інституті та в Берліні в Кохівському бактеріологічному інституті, у 1933–1937 — директор Київського бактеріологічного інституту. Пізніше репресований.

Праці присвячено мінливості й бактеріофагії мікроорганізмів, зокрема бактеріофагії збудників дизентерії.

https://uk.wikipedia.org

Гнат Омелянович Ручко народився 20 січня 1883 р. в ceлi Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської гy6epнії, у бідній козацькій родині. Грошей на освіту родина Ручків не мала, і з 12 років Гнат влітку пас панську худобу в місцевій економії, а взимку виконував різні сільськогосподарські poботи у багатих селах.

У 17 років він виїхав до Кубані, де працював пo найму у заможних хазяйствах та рибальських артілях. Здібний та спостережливий хлопець самотужки вчився грамоти та засвоював різні знання. У 1905 р. він перебував на заробітках у Криму, в Лівадії, де брав участь у більшовицьких страйках та повстаннях, після придушення яких повинен був знов втекти до Кубані, де працював ковалем, вантажником, пастухом.

У 1914 р. Г.О. Ручка мобілізували до армії і відправили на німецький фронт. Там він прoдовжyвав самоосвіту і багато допомагав пораненим. Це помітили командири і призначили його санітаром роти, а у 1916 р. направили до школи військових фельдшерів пpи Головному воєнному госпіталі у Харкові. Тут він вперше одержав можливість набувати систематичну освіту, в чому йому допомагали природні здібності та феноменальна пам'ять. Як казав він пізніше, «до 30 років я був неграмотним і займався тим, що підв'язував коровам хвости». Участь у лютхевих та жовтневих революційних подіях 1917 р. не завадила Г.О. Ручку закінчити у 1918 р. курси армійських фельдшерів. Він продовжив службу у Червоній армії, ставши у 1919 р. кандидатом, а у 1920 р. - членом Російської соціал-демократпної робітничої партії (більшовиків).

Бажаючи продовжити освіту і обравши свою майбутньою діяльністю галузь медицини, Г.О.Ручко у 1920 р. демобілізувався з армії і вступив до робфаку у Харкові, а у 1921 р. - другого курсy Харківського медичного інститутy. Окрім основних обов'язкових предметів він прпділяв багаго уваги вивченню англійської та німецької мов. По закінченні у 1925 р. iнституту за спеціальністю лікаря-бактеріолога Г.О.Ручко почав працювати на відповідній посаді у відділі епідеміології Харківського санітарнo-бактеріологiчного інституту, а у 1926 р. встyпив до аспірантури, яку закінчив у 1929 р. із захистом дисертації.

У Харківському санітарнo-бактеріологічному інституті у 20-ті роки працювали такі відомі мікробіологи, як С.І. Златогоров, М.М. Цехновіцер, М.М. Соловйов, М.І. Мельник та інші, у творчому спілкуванні з якими формувався науковий світогляд Г.О. Ручка. Про його роботу в стінах інституту згадував у своїх споминах професор Сергій Миколайович Ручковський: «Що перш за все вражало у особистості Гната Омеляновича? Це його велика, просто виключна працездатність і той ентузіазм, з яким він ставився до науковo-дослідної роботи, яку виконував. Як правило, Гнат Омелянович першим приходив на роботу, а відбував з неї вже пізно увечері. Темою його досліджень були мікроби дизентерії і тифознo-паратифозні збудники кишкових захворювань. Bін був блискучим мікробіологом в галузі кишкової групи бактерій, i пpи дослідженні матеріалу на присyтність цих мікробів процент їх виділення в нього був най6ільшим».

3 перших кроків своєї роботи в Харківському санітарнo-бактeріологічному інституті Г.О. Ручко брав активну участь у ліквідації епідемій черевного тифу та дизентерії, дуже пoширених тоді у промисловпх регіонах України. Впродовж 1926-1929 рр. він виїжджав на епідемії цих хвороб до Макіївки, Юзівки (нині Донецьк), Луганська та інших міст і населених пунктів Донбасy. Окрім практичної діяльності він займався науковo-дослідною ро6отою, присвятивши перші наукові дослідження впвченню збудників дизентeрії і черевного тифу. У 1928-1930 рр. разом із М.І. Мельником одним із перших у Радянському Союзі він закладав основи фаготерапії при цих захворюваннях, про що йшлося у їхніх статтях та доповідях на наукових конференціях І Українського державного Санітарнo-бактеріологічного iнституту ім. І.І.Мечникова. Застосувавши бактеріофаг у 69 випадках захворювання на тиф, вони констатували, що загальний cтан хворих часто поліпшувався.

У 1930 р. Г.О. Ручка обрали асистентом Харківського медичхого інституту і в кінці цього ж року відрядили на два роки до Науковo-доспідного iнституту гігієни і імунології у Берліні для подальшого удосконалення в галузі 6aкrepioлогії. Там під керівництвом директора інституту професора Е.Фрідбергера він виконав та опублікував у німецькому журналі з імунології дві роботи, присвячені пухлиноутворенню та імунітету при інфекційних захворюваннях. Згодом в іншому зарубіжному журналі була опублікована ще одна робота Г.О.Ручка, де йщлося про експериментально викликане бацилоносійство y курей та кішок.

Повернувшись у 1932 р. до Харкова, Г.О.Ручко знову почав працювати у Санітарнo-бактеріологічному інституті. В червні цього ж року його призначили директором Iнституту мікробіології і епідеміології ВУАИ. В інституті на той час майже не було фахівців із науковим стyпенем, за винятком завідувача відділом медичної мікробіології В.Г.Дроботька та завідувача біохімічним відділом професора С.І.Фоміна. Для підсилення інституту кадрами високої кваліфікації Г.О.Ручко вирішив відрядити найбільш талановитих співробітників для удоскoналення та навчання в докторантурі до інших мікробіологiчних закладів Радянського Союзу. Зокрема, до докторантури Інститутy мікробіології АН СРСР був налравлениій М.В.Стадниченко. 3 інших науковo-доспідних закладів України були запрошені на роботу такі спеціалісти, як М.М.Підоплічко, К.Г.Бельтюкова, Б.І.Кaган, М.Л.Непомняща та інші.

У 1933 р. Г.О.Ручко почав проводити реорганізацію інститутy. Було створено три сектора: 1) промислової мікробіології, 2) сільськогосподарської мікробіології, 3) медичної мікробіології та епідеміології. Кожний сектор складався з відділів, деякі з них, як, наприклад, відділ бактеріозів сільськогосподарських рослин, бyлu організовані у 1933 р. Розвивалися зв'язки з іншими інститутами (біохімії, aгрогрунтознавства, ветеринарним, махорковим, рибного господарства), підприємствами (радгоспами, колгоспами, лікарнями, санепідстанціями), заводами (дріжджовим, молочним, шкіряним). Результати теоретичних та практичних розробок співробітників інститутy виливалась у велику кількість статей, які потребували публікації, і на часі стала необхідність створення спеціального періодичного видання. Зважаючи на це, ГО.Ручко організував видання «Мікробіологічного журналу» і став його першим редактором.

Перший номер «Мікробіологічного журналу» вийшов у серпні 1934 р. накладом 1000 примірників. У передмові до нього Г.О.Ручко зазначив: «Не зважаючи на те, що наша пожовтнева мікробіологія багато збільшила число окремих журналів та їх тираж, все таки існуючі нa сьогодні журнали не в силі охопити того багатого кількістю і важливого змістом матeріалу, який назбирується в щоденній творчій праці наших мікробіологічних інститутів. Отже цим і викликано видання цього «Мікробіологічного журналу ВУАН», який буде виходити раз на три місяці, тобто, щокварталу…». Також було підкреслено, що жyрнал «... має на меті освітлювати питання з промислової, сіпьськогосподарчої, медичної й загальної мікробіології та експериментальної епідеміології, - як з проблематики Науково-доспідного інституту мікробіоіогії та епідеміології ВУАН, так і інших інститутів, що надсилатимуть, матеріали з згаданих галузей... «Мікробіологічний журнал ВУАН», нa бажання авторів, крім повної статті українською мoвою, дає досить змістовне резюме російською та одною з закордонних мов». У першому ж номері журналу Г.О.Ручко у співавторстві з І.І.Воронецьким надрукував власну статтю, присвячену дослідженням з утворення антибактеріофагy у кишечнику людей і тварин.

3 моменту заснування журнал виходив у Києві з 1934 по 1959 рр. періодичністю 4 випуски на рік, а з 1960 р. і понині - у 6 випусках. Резюме найчастіше друкувалися французькою, німецькою, англійською мовами. Головним редактором за традицією виступає директор інституту, членами редколегії - провідні мікробіологи та вірусологи країни. «Мікробіологічний жyрнал» відіграв помітну роль не тільки у розвитку вітчизняної мікробіології та вірусології, а й у розвитку української термінологічної лексики. На його шпальтах публікувалися статті авторів з багатьох міст України, восьми республік колишнього Радянського Союзу та деяких країн далекого зарубіжжя.

У 1934 р. Г.О.Ручка обрали членом-кореспондентом ВУАН, а Наркомат охорони здоров'я УРСР присудив йому звання професора. 14 серпня 1936 р. кваліфікаційна комісія АН УРСР прімвоїла Г.О.Ручку ступінь доктора наук без захисту дисертації. Він проводив акптивну громадську діяльність, брав участь у роботі різнпх комісій Президії АН УРСР та Наркомату oxopoни здоров'я УРСР і водночас нe припиняв наукових досліджень.  

Свої дослідження Г.О.Ручко проводив нa найвищому для того часy науково-мегодичиому рівні. Він описав мінливість дизентерійних бактерій під впливом деяких зовнішніх факторів, Х-променів та бактеріофагy. На відміну від деяких мікробіологів, зокрема Аркрайта, він вважав, що бактерії в процесі мінливості можуть набувати не тільки довгострокових модифікацій, а й спадкових змін-мутацій. Особливу увагу він приділяв бактеріям кишковo-тифозної групи, вивчення мінливості яких мало як теоретичне, так і практичне значення у мікробіології та епідеміології. Він визначив не тільки біологічне значення бактерій кишкової групи, а й напрямки деяких процесів і типів мінливості бактерій, яка може бути регресивною чи прогресивною.

Г.О.Ручко надавав великого значення мінливості токсичиих та антигенних властивостей бактерій кишкової гpyпи. Для розуміння прогресивного або регресивного напряму еволюції особливої уваги, на його думку, заслуговує фізіологічна мінливість цих бактерій, зокрема втрата чи набуття ферментативних функцій. Він вважав, що у регресивній мінливості велику роль відіграє бактеріофагія, і описав фагорезистентні мутанти тифознo-паратифозних бактерій зі зміненими морфологічними, антигенними та фізіологічними властивостями, продемонструвавши корелятивну залежність між ними. У дослідженнях, проведених разом із вченими Київського психоневрологiчного інституту, вивчалася токсична дія дизентерійних бацил та їх фаголізатів на нервову системy кролів, гопубів, курей та собак.

Інтерпретуючи результати власних досліджень, Г.О.Ручко іноді помилявся. Так, він не пoділяв думку про те, що бакгеріофаг є вірусом, а вважав, що це речовина ферментної прпроди. Проте, це не заважало йому робити вірні висховки щодо значення бакгеріофагу для поступу мікробіології і для можливості його використання у медицині, промисловості та сілкькому господарстві.

Г.О.Ручко виховав когорту вчених, яких зацікавив дослідженнями в галузі бакгеріофагiї, мінливості бактерій, розробці бакгеріофаготерапії людихи, тварин і рослин. Його співробітниками були М.М.Благовіщенський, М.А.Лаврик, К.В.Третяк, С.С.Борисов, І.І. Воронецькхй, М.Д.Богопольський, Н.С.Новікова, К.Г.Бельтюкова, Б.Г.Фельдштйн та ін. Під його керівництвом вони досліджували вплив бакгеріофагу на бацилоносійство, його роль у виробленні імунітету та протіканні інфекції.

В інститyті було одержано понад 40 бактеріофaгiв, як патогенних, так і непатогенних бактерій. Так, були отримані фаги, активні щодо стафілококів і деяких гноєтворних мікробів. Крім цього, було виявлено фаги бруцельозної палички та кишкових бактерій, які давли пoказові результати пpи лікуванні відповідних хвороб. Впродовж 1934-1936 рр. бактеріофaгічний стафілококовий лізин випробовувався з лікувальною метою у київських клініках хірургії, отоларингології, стоматології і дермагології. Позитивні результати були отримані при імунізації 22234 чоловік фаголізатом проти дизентерії.

Результати poбoти з бактеріофагами мали застосування не тільки у медицині, а й у сільськомy господарстві та заводському виробництві. Було виділено бакгеріофаги до фітопатогенних бактерій - збудників гомозу бавовнику та рябухи махорки. Отримавши бакгеріофаг молочнокислих бактерій, здатний порушувати процес скисання молока, співробтники інституту запропонували засоби боротьби з ним у виробництві.

Дослідження бактеріофагів було однією зі стрижневих проблем Інституту мікробіопогії та епідеміопогії АН УРСР, що став визнаним центром з бактеріофагії у СРСР. 3 ініціативи Г.О.Ручка 20-25 жовтня 1936 р. на базі iнституту відбулася Перша конференція з бакгеріофагії та мінливості мікробів, в якій взяли учасп відомі вчені - М.Ф.Гамалія, М.М.Фішер, З.В.Єрмольева, В.В.Сукев та ін. У резолюції, прийнятій на цій конференції, зазначалося: «3 питань бакгеріoфaгії більшість поданих доповідей і виступів підводять міцну експерементальну базу під твердження, що так званий бактeріофаг є, очевидно, біологічно активною речовиною, яка утворюється в певних умовах з самих бактерій і має властивості спричинювати лізис бактеріальних клітин (Гамалея, Ручко, Фішер, Єрмольєва, Рижков, Сукнєв та ін.). Конче потрібний дальший розвиток наукової роботи в галузі дослідження механізму, динаміки і біохемії процесів бактeріофaгії». Роботи Г.О.Ручка та його колег були відомі і за кордоном: він входив до складу російської делегації, що брала участь у Міжнародному конгресі у Лондоні (1936 р.) і включала 13 осіб, серед яких були В.С.Барикін, Б.Л.Ісаченко, Л.О.Зільбер.

Успішне розгортання робіт в галузі бактеріофaгії було порушене доносом до НКВС, через який У 11 червня 1937 р. Г.О.Ручка заарештували, звинувативши його в тому, що він «является активным участником фашистской организации, ведет вредительскую работу в Институте микробиологии по заданию немцев и пo подготвке бактериологической войны». Для надання достовірності цій міфічній «організації» 12 червня було розпочато «Справу № 123 антирадянської право-троцкістської opгaнізації в Україні».

Спочатку заарештований відмовлявся від усіх звинувачень: «Никакой контрреволюционнной деятельности я не вел и никогда не знал ни о какой контрреволюционной деятельности. Свой Институт микробиологии УАН я считаю одним из лучших институтов в системе УАН и по своему составу советских молодых ученых и по пользе, которую этот институт приносит». Але вже за два тижні, 25 червня 1937 р., під важким моральним і фізичним тиском з боку слідчих, Г.О.Ручко підписав свідчення пpoти себе і своїх колег. Як відомо, Г.О.Ручко з листопада 1930 р. до травня 1932 р. працював в інститутах Фрідбергера та Петeфі у Берліні, і це - єдиний факт з пpoтoколy допитy, що відповідає дійсності. Зміст наступниx «зізнань» демонструє їхню штyчність та абслютну наукову безграмотність людей, що підготували ці матеріали. До контррозвідувальної фашистської організації, як «свідчив» Г.О.Ручко, його залучив Ваксмер, професор мікробіології Гігіехічного інституту у Берліні: «При одной из встреч в 1932 с профессор Ваксмер предложил мне пo возвращении на родину, в случае войны с Германией проводить микробиологическую войну, т.е. распространять в тылу Советского Союза различные микробы, чтобы тем самым вызывать среди населения Советского Союза массовые эпидемии заболевания брюшным тифом, колитом, дизентерией и др., добиваясь пoражения Советского Союза и облечая захват Украины Германией. 

Наиболее удобным способом для распространения эпидемических заболеваний Ваксмер рекомендовал метод применения препарата бактериофага, не освобожденного от остатков сoответствующих бактерий, под видом использовання его в профилктических целях... Я сoгласился на такое предложение.

...Мой долг быть на их строне в борьбе с общим врагом - большевизмом. Популяризируя целесообразность и эффективность применения бактериофага, мы указывали только его положительные качества, скрывая возможность распространения через него эпидемии. В июне 1932 г. я переехал из Харькова в Киев на должность директора Инститyта микрoбиологии АН УССР, где столкнулся с националистическими элементами из числа работников АН УССР - Левицким и Стадниченко... Oнu высказывались о необходнмости отделения Украины от СССР, что еще более активизировало проводимую мною контрразведческую фашистскую деятeльность с препаратом бакгериофага.

...при неудачных случаях прпменения бактериофага с целью иммунизации в г.Харькове, Донбассе, Киеве в 1932-37гг. мы налравляли бактериофaг в санбакинститут в г.Харьков, директором которого был Мельник, и он всегда брал нac под свою защиту. Мельник и его зам. пo научной части - Цехновицер Марк Моисеевич - давали заключение, что препарат бактериoфага был изготовлен правильно и увеличение заболеваний относили за счет других причин.

..JІично мною вовлечены в контрразведческую фашистскую организацию следующие лица:

Вайнберг Боас Цалиевич, член ВЛКСМ, научный работник Киевского института микрoбиологии АН УССР;

Лаврик Михаил Афиногенович, член ВКП(б), научный работник Киевского института микробиологии АН УССР».

Президія АН УРСР нe забарилася з реакцією на «зізнання» Г.О.Ручка і вже 19 липня 1937 р. винесла постанову № 387, у якій зазначалося: «Ручко Г.О., як контрреволюціонера, зняти з посади директора Інститутy мікробіології та епідеміології АН УРСР та виключити з склду членів-кореспондентів АН УРСР... Після знття Ручко Г.О. зобов'язати дирекцію Iнститyтy мікробіології детально переглянути тематику, над якою працювали вороги народу, переглянути склад співробітників інститутy під кутoм зору очистки від ворожих елементів... е) звільнити Лаврика М.А., як ворога народу, з посади вченого секретаря та зав. відділу бактеріології та імунітeту; ж) Затвердити наказ Інституту мікробіології пpo зняття з роботи викритих ворогів Вайнберга Б.П. та Газимy Н.А.; з) Затвердити наказ Інстиуту мікробіології про звільнення наукових робітників Ручко Г.Г. та Сіроцької С.Л., а також звільнити з роботи Васильєва і Новикову, в зв'язку з реорганізаціею роботи».

Отвжe, разом з Г.О.Ручком постраждали і його співробітники, серед яких була і його донька Ганна Гнатівна Ручко. Слід додати, що вона та її мати, дружина Гната Омеляховпча, домогосподарка Ганна Якимівна, не були репресовані, як це нерідко бувало з родичами «ворогів народу». Можливо, лише за такої умови Г.О.Ручко підписав сфабрикований протокол. Після репресій у Києві почалися арешти та допити у Харкові. У виписці з протоколу допиту директора Харківського санітарно-бактeріологічного iнститутy М.І.Мельника від 19 липня 1937 р. відчувається рука тих же авторів, що допитували Г.О.Ручка:

«В 1929 г. контрреволюционная организация бактериологов получила заданне от Фридбергера: не проводить прививки от тифа в этом году в ряде районов Украины, где они обычно проводились.

С 1932 г. - второй этап диверсионной работы пocлe возвращения Ручко из Берлина: начать изготовление дизентерийного бактериофага с тeм, чтобы ...увеличить заболеваемость... в райохах Донбасса, Киевской, Харьковской и Винницкой областей ... ввиду их большого хозяйственного и политического значения. Ручко совместно с доктором Борисовым... применял бакгериофаг в Донбассе (Макеевка, Сталино). Там участвовали также... местные врачи: профессор Благовещенский и доктор Эрез из Сталино (1933-1935). По рассказам Ручко, Ручковский... распространял дизентерийный бактериофаг через колодцы, выливая его туда... a население заражалось дизентeрией».

Вирок у справі Г.О.Ручка, винесений Військовою колегією 14 жoвтня 1937 р., був швидким і категоричним: присудити «Ручко Игнатия Емельяновича к высшей мере уголовного наказания - расстрелу с конфискацией всего, лично ему принадлежащего имущества. Приговор окончательный, обжалованию не подлежит и на основании постановления ЦИК СССР от 19 декабря 1934 года подлежит немедленному исполнению». Як свідчить довідка, що зберігається у справі № 123, вирок та постанова ЦВК були виконані наступного ж дня: «Приговор о расстреле Ручко Игната Емельяновича приведен в исполнение в Киеве 15.Х.1937 г. Акт о приведении приговора в исполнение хранится в особом архиве 1-го спецотдела НКВД СССР, том № 11, лист № 46».

Майже через 20 років, 14 грудня 1956 р. на розгляд Військової колегії Верховного сyду СРСР було внесено справу стосовно відміни вироку у відношенні Ручка Г.О. та припинення справи за статтями 4 і 6 УПК РРФСР. В результаті було вирішено: «Приговор от 14.10.37 г. в отношении Ручко И.Е. по вновь открывшимся обстоятельствам отемнить и дело о нем прoизводством прекратить за отсутствием состава преступления». 2 серпня 1956 р. Г.О. Ручко був посмертно реабілітований, про що йшлося у довідці № 4н - 027955/56 від 20 вересня 1957 р., виданій його удові Ганні Якимівні 17 жовтня 1957 р. А 30 травня 1958 р., за повідомленнямы ЦК Компартії Украіни, Київський обком партії реабілітyвав його у партійному відношенні.

Протe тривалий час причина і точна дата смерті Г.О. Ручка нe були відомі навіть його близьким. У свідоцтві 1-ЯР № 215934, виданому його дочці 12 жовтня 1958 р. міським бюро ЗАГС Києва, офіційно зазначалося, що він загинув у місцях позбавлення волі 2 грудня 1938 р. у віці 55 років. Ця дата увійшла у всі біографічні довідники та статті про нього. Лише у календарі визначних дат і людей, опублікованому в газеті «Освіта» за 20 січня 2003 р. говориться, що Г.О. Ручко загинув внаслідок репресій 2 грудня 1937 р. Нині ж можна вважати остаточно встановленим, що він був розстріляний каральними органами HКBC, i сталося це не 2 грудня, а 15 жовтня 1937 р.

Після apeшту Г.O. Ручка та звільнення з роботи деяких з його колег досліди в галузі бактеріофагії в iнституті не припинилися, хоча їх розвиток відчутно загальмувався. Завдяки розробкам 1934-1939 рр. в роки радянсько-німецької війни бактеріофаг знайшов застосування при лікуванні поранениx та ліквідації епідемій. Перебуваючи в евакуації, мікробіологи запропонували і передали у виробинцтво до Уфимського науковo-дослідного iнституту епідеміопогії та мікробіології ім. І.І.Мечникова стафліококовий бактеріофаг для боротьби з післяраньовими інфекціями, який успішно застосовувався в госпіталях та лікарнях Башкирії. Було також розроблено і передано для масового виготовлення метод одержання сухого дизентерійного бактeріофаry у вигляді таблеток.

Дослідження з генетики мікроорганізмів та бактеріофaгії, розпочаті в Iнституті мікробіoлогії і вірусології ім. Д.К.Заболотного НАН України Г.О.Ручком та йогo співробітниками, не втратили своєї актyальності і в наш час. Нині вони успішно розвиваються в цьому інституті на сyчасному науковому рівні, справджуючи сподівання талановитого вітчизняного вченого, світла пам'ять про якого живе і житиме надалі.

Гамалія, В. М. (2010). Гнат Омелянович Ручко (1883-1937): Трагічна доля вченого. Мікробіологічний журнал 72 (3). с. 66–74.