Головна » 2016 » Квітень » 18 » Спогади Пазинича Івана Миколайовича
21:48
Спогади Пазинича Івана Миколайовича

Свідчення про Голодомор у Миргородському районі

Спогади Пазинича Івана Миколайовича

Село Бакумівка. Спогади базуються на розповідях моєї матері та дядька.

Мій прадід з козацького роду з с.Зубівка. Там він і одружився з козачкою,в якої був козацький наділ.

У мого діда, Пазинича Гаврила Івановича, було ще два брати - Іван та Роман. Роман забрав свій наділ (1/3) і господарював на ньому. Іван же свій наділ (1/3) віддав моєму дідові, а сам подався до міста. Тобто, по тих мірках, мій дід володів значною земельною площею.

Моя розповідь буде торкатися трагічних подій кінця 20-х рр., які відбувались в Миргородському повіті під час колективізації та встановлення радянської влади. Зокрема, я розповім про Бакумівку, де я народився і де жила моя сім’я.

Проводячи колективізацію, бакумівські комуністи-активісти вирі­шили діяти нелюдськими методами. Одного дня вони зібралися у "зборні" (сільській  раді). Там був кінь. Сани позичили у мого діда, Пазинича Гаврила Івановича. Ці комуністи-активісти вдень роз’їжджали по селу, добряче підпили. Ввечері ця ватага під’їхала до садиби Ковтунів. Вони проживали там,де нині знаходиться контора колгоспу, і яка до цього часу носить назву Ковтунівщина.

Під’їхавши до хати Ковтунів, активісти зайшли до будинку. Всю сім’ю зігнали в одну кімнату, а потім по-одному почали виводити в іншу кімнату. Там членів сім’ї заставляли ставати на коліна і бити поклони і давати клятву, що в хаті немає золота. Коли члени сім’ї ставали бити поклони, їм на шию накидали удавки і так знищили всю сім’ю. Тіла загорнули в ряднини і завантажили на сани. Потім вся група поїхала на Крячунівщину (там, де був маєток Смагіних) на річку Хорол. Там активісти-комуністи прорубали ополонку і повкидали всі трупи в річку.

У той час, коли сім’ю Ковтунів знищували і вкидали в річку, за ними слідкував Засиль Діденко (сільське прізвище Коза), і бачив всю процедуру. Через день-два, коли односельці почали турбува­тися, де дівалася сім’я Ковтунів, Василь дав вказівку, що необхідно шукати їхні трупи в Хоролі. Там їх дійсно знайшли рибалки. Трупи повитягали і поховали всим селом.

В той же день ця ж група комуністів-активістів поїхала до Хомутця, де вчинила таку ж процедуру з однією сім’ею, як і з родиною Ковтунів. Сталося це десь на хуторі між Хомутцем і Бакумівкою. Розповідають, що це було те місце, де А.П.Чехов хотів придбати собі садибу,коли приїжджав на Миргородщину.

Серед учасників цього акту вандалізму мені відомий лише один - це двоюрідний брат моєї матері Ігор Наріжний. Він же говорив моїй матері, що "піди Палажко на ніч з дому, то ми те саме зробимо Пазиничам (тобто моїй родині), що й Ковтунам".

Не можу пробачити комуністам і того, що вони зробили з моїм дідом. Коли активісти-комуністи готувались до проведення розправи над сім’ею Ковтунів, то як я зазначав, позичили у мого діда сани. При розслідуванні даного випадку слідчий брав покази по справі і в мого діда, який також підтвердив, що сани у нього позичали.

Після дачі показів мого діда викликали до "зборні" (сільради) і побили амбарним замком. Після цього дід тиждень пролежав дома і помер. У побитті діда та акції по знищенню сім’ї Ковтунів, вірогідно, брав участь і Петро Бацман.

Після смерті діда нас почали розкуркулювати.

Як я вже говорив,брат мого діда проживав у Миргороді і був в добрих стосунках з миргородською партноменклатурою. Коли розпочався процес розкуркулювання, моя мати декілька разів їздила до діда Івана і просила допомогти, щоб нас не розкуркулювали. Нехворосний та Легейда, як тодішня керівна верхівка Миргородщини, декілька разів звертались до бакумівських комуністів з відповідними дзвінками, але врешті-решт це не допомогло.

Взимку 1931р. до нас в хату прийшли комуністи-активісти і повідомили,що нас розкуркулили і щоб ми забиралися геть із хати.

Уповноважений зайшов до хати, зняв з крючка колиску, в якій лежав двохмісячний я, і виніс на вулицю на 30-ти градусний мороз. Потім вигнали і інших членів сім’ї, сказавши, щоб ішли куди очі дивляться Наша сім’я вимушена була жити в різних добрих людей.

До цього часу не можу зрозуміти, за що людей,які тяжко працювали, зіп’яли хату,серед лютої зими вигнали на вулицю вмирати.

У 1937р. мого батька, Пазинича Миколу Гавриловича, арештували. З Бакумівки батька повезли в Комишню, де й відбувся суд. звинувачували по ст.58: агітація проти радянської влади. Кожний день його били, заставляли підписати документи, де визнавалась вина. За рішенням трійки батько отримав 10 років таборів. Покарання відбував у м.Біробіджан Хабаровського краю і повернувся у 1947р.

Наступні мої спогади базуються на спогадах мого дядька та матері і стосуються подій радянсько-німецької війни,які відбувались на Миргородщині, зокрема про партизанський загін у Обухівці.

З початку війни, коли фронт підійшов до Миргородщини, за В.Обухівкою був організований табір партизанського загону. В лісі була організована база: землянки, склади продуктів харчування та зброя. Після окупації фашистами Миргородського району усі члени партизанського загону пішли у ліс на свою базу.

Коли німці дізналися,де знаходиться ця база,вони вирішили її знищити. Для цього з декількох районів було зібрано поліцаїв, які блокували базу загону.

В цій ситуації деякі члени загону вчинили не зовсім порядно, якщо не сказати більше. Наприклад єврей Чорток (вірогідно Чорток Яків Юдович. Примітка А.Ф.), який був членом загону, пішов до командира загону Іващенка і на колінах, під приводом того що хворий, просив дозволу покинути загін. Також він просив у Іващенка пропуск, завірений підписом та печаткою. Іващенко дозвіл дав. Більше того, Чортку дозволили виїхати із оточення на автомобілі «емка», який був захований партизанами в лісі. Таким чином, разом з водієм, а ним був член загону, моєї тітки чоловік Михайло Коваленко, Чортку вдалося втекти з оточення. Хто б що не говорив, а тоді ще можна було вийти з оточення через коридор Зіньків-Харків.  

На автомобілі Чорток з моїм дядьюм приїхали в Харків, і вже там їх дороги розійшлися. Чорток поїхав поїздом до своєї сім’ї в Середню Азію, а Коваленко пристав до військової частини і воював до 1943р. До війни Михайло Коваленко працював водієм в міліції.

Про Чортка мені розповідав і Владислав Деркач (1929 р.н.). Він говорив, що зустрів Чортка в поїзді, переодягненого в жіночий одяг. Як мені відомо, Чорток після війни працював у заготзерні, потім, нібито сидів за недостачу, потім працював у міськторзі. До війни він нібито був уповноваженим.

Дещо, із розповідей моєї матері та батька,я знаю про долю декого з партійних активістів Миргородщини. Нехворосний, наприклад, який у 20-х рр. був активістом на Миргородщині, був ректором Харківського університету. Згодом він став ворогом народу. В 30-х рр. XX ст. його судили, на суді він  помер від розриву серця.

Про встановлення радянської влади в Миргородському повіті мій батько розповідав мені, що коли в керамічному технікумі були збори (вірогідно, мова йде про перший з’їзд Рад Миргородського повіту, який відбувся 4 лютого 1919р. в приміщенні художньо-промислової школи їм. Гоголя. (Примітка А.Ф.) по встановленню радянської влади, то Г.П.Радченко бігав по сцені з маузером і заставляв голосувати за радянську владу.                      

ЗАПИСАВ-ДИРЕКТОР МИРГОРОДСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ, ФЕСЕНКО АНДРІЙ МИХАЙЛОВИЧ.

http://ruhmirgorod.ucoz.com/index/spogadi_pazinicha_ivana_mikolajovicha/0-74

Переглядів: 48 | Додав: Yarko | Теги: Бакумівка, Пазинич, Ковтуни, чехов, Нехворосний, Смагіни, Комишня, Іван Миколайович, голодомор, Легейда | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: