Головна » 2015 » Квітень » 11 » Сучасний вимір Фінської війни 1939-1940рр. Миргородська ціна
00:05
Сучасний вимір Фінської війни 1939-1940рр. Миргородська ціна

Миргородська ціна Фінської війни 1939-1940рр.

13 березня 1940р. закінчилась «Зимова» «незнаменита війна». І хоча пройшло вже 75 років, та багато її сторінок сьогодні видаються нам знайомими до неймовірності.

У 30-х роках Фінляндія проголосила курс на позаблоковість. Подібно до теперішніх подій, тогочасна комуністична Росія надала гарантії суверенітету і цілісності Фінляндії. Чи варто говорити про їх дотримання? З початком агресії, нарком закордонних справ Молотов, із вправністю непоганого актора доводив, що угоду 1934 р. не порушено. Дійсно – офіційно війну фінам оголошено ніколи так і не було. А немає війни – немає і агресії. А є підтримка легітимного «народного уряду» Фінляндії: 1 грудня 1939 московське радіо оголосило про створення маріонеткового псевдоуряду «Фінляндської Демократичної республіки». СРСР негайно визнав зрадника Отто Куусінена «главою» сусідньої держави і уклав з ним «договір про дружбу».

Для дотримання видимості внутрішнього конфлікту, було створено «Народну Армію Фінляндії», у якій «фіни» (радянські карели) не складали і десятої частини.

Акторські здібності Молотова не мали особливого успіху у Фінляндії. Як реакція на червону пропоганду, саме тоді зۥявилась пісня, що стала символом національного спротиву: «Ні Молотов! Ти брешеш». Не більше добився Молотов і на міжнародній арені - СРСР таки виключили зі складу Ліги Націй, як країну-агресора. Одною з причин цього міжнародного скандалу були численні жертви цивільного населення Фінляндії від варварських бомбардувань.

Оскільки демократичні країни Заходу не вірили у обороноздатність молодої фінської армії, то допомогу їй надавали мізерну: вважалось, що все її військове спорядження швидко перейде до Сталіна. Але маленька Фінляндія здивувала світ, відстоявши таки свою свободу. 

105 днів «миру» з Фінляндією обійшлись СРСР (за неповними даними) у 87506 убитих. З них більше 40 000 - з України… Втрати фінів теж були великими – 21396 убитих, - це близько 1 % від загальної чисельності населення країни. Довелося заплатити за «щастя пролетарів Фінляндії» і нашим землякам: Книга памяті України фіксує імена 444 загиблих з Полтавської області, з них 41 – миргородці.

Наші хлопці воювали на двох головних напрямках – Карельський перешийок (7 і 13 армії) та на північ від Ладозького озера (8 і 15 армії).

Перший наш земляк загинув у смузі 8 армії, - П’ятниця Григорій Іванович 1918 р.н. з Панасівки, артилерист 56 дивізії, був убитий у районі с.Суоярві 2 грудня 1939р., - це був третій день неоголошеної війни.

Справи на вказаному напрямку ішли наскільки невдало, що вже 4 грудня було змінено командування армією: Хабарова відсторонили а призначили Курдюмова. Але «кадри не вирішили всього», - з початку січня 1940р. фіни перейшли у контрнаступ і 11 січня оточили дві дивізії 8 армії. Тепер про наступ Курдюмову думати вже не доводилось - усі зусилля було направлено на деблокацію власних частин. Під час боїв за визволення оточенців загинули наші земляки: Одинець Олексій Федорович 1916 р.н., червоноармієць 184 сп. 56 дивізії (16.01.1940), Кольва Степан Павлович 1916 р.н. з Гаркушенської с/р., артилерист 56 дивізії (23.01.1940) та Черних Микита Мойсейович червоноармієць 28 с.п. 75 дивізії (помер від ран 29.01.1940).

У цей час критично понизився морально-бойовий дух діючих частин РККА, що ілюструє наказ наркома оборони К.Ворошилова від 24 січня 1940р. про створення «контрольно-загороджувальних загонів».

Для порятунку ситуації 11 лютого 1940 під командуванням командарма Ковальова було розгорнуто 15 армію. Але нові спроби деблокування військ 8-А закінчилась невдачею. Противник розірвав оточену 18 дивізію на кілька частин, її батальйони зазнали важких втрат, - у деяких з них залишалось по 60 чол. Ворог блокував усі шляхи сполучення. Дороги були заміновані та перекриті завалами з дерев. Глибокі сніги, болота та густі ліси позбавляли можливості їх обійти. Бракувало боєприпасів, продовольства, теплого одягу, взуття. Для доставки вантажів було залучено авіацію, але несприятливі метеорологічні умови: низька хмарність, снігові заметілі, морози – 47° паралізували перевезення. До кінця лютого 1940р. блоковані 18 дивізія і 34 танкова бригада припинили своє існування. Серед оточенців був і Бурдим Володимир Кузьмич з Ярмаків, червоноармієць 316 с.п. 18 дивізії (пропав безвісти 17.02.1940).

На Карельському перешийку справи ішли не набагато краще. Наступ 7 армії швидко зійшов нанівець і вже до середини грудня 1939 р. червоні війська перейшли до позиційної боротьби у передпіллі «лінії Маннергейма». У цей час загинули (померли від ран) наші хлопці: Синячук (Синящук) Андрій Федорович 1918 р.н. з Передеріївки, червоноармієць 329 с.п. 70 елітної, дислокованої в Україні дивізії М.П.Кирпоноса (04.01.1940), та Портянченко Григорій Маркович з Миргорода, молодший командир, 62 дивізія (21.01.1940).

Війська спішно поповнювались необхідними матеріально-технічними засобами і припасами всіх видів, особливо боєприпасами і зимовим обмундируванням. О 12 год 11 лютого 1940р., після потужної 2-годинної артилерійської підготовки, війська 7 і 13 армій перейшли у загальний наступ. У перший день штурму «лінії Маннергейма» загинув у районі с.Колккала Романовський 1917 р.н. із Савинець, червоноармієць 2 с.п. 50 дивізії (11.02.1940р.). Єдиним успіхом того дня на всьому Карельському перешийку було просування 123 дивізії у смузі 7 армії (за підтримки двох танкових бригад!) на 1,5 км углиб ворожої оборони і захоплення панівної висоти 65.5. Наступного дня командуючий фронтом С.К.Тимошенко увів бій 13 танкову дивізію - ділянку прориву розширили до 2.5 км вглиб.

На третій день першу смугу оборони було прорвано. В ході навального наступу 123 див., під час боїв за Хотинський вузол (68 дотів) вперше застосували важкий танк КВ з 152 мм гарматою. 15 лютого 1940р. намітився великий пролом у «лінії Маннергейма». 19 лютого 1940 – фіни тихо відійшли на 2-гу смугу оборони. Того дня (19.02.1940) у р-ні К’ям’яр’я загинув Бабич Григорій Андрійович 1919 р.н. з Великих Сорочинець, червоноармієць 344 мсп. 84 дивізії.

Червона армія розпочала бомбардування Віїпурі (Виборга), але повномасштабний штурм не відбувся – 21 лютого почалась триденна снігова буря, у бою під час якої загинув Кривошеєнко Антін Степанович із Зуївець, червоноармієць 245 сп. 123 див. (21.02.1940). 23 лютого 1940р. помер від ран Криворотько Іван Григорович з Миргорода, червоноармієць 62 дивізії.

Під час боїв за третю смугу «лінії Маннергейма» загинули: Смирнов Евер Ахмедович 1919 р.н. червоноармієць 287с.п. 51 див. (25.02.1940); Олексієнко Олександр Романович 1914 р.н. з м.Миргород, артелерист 62 див. (26.02.1940); Сидельник Опанас Андрійович 1910 р.н. червоноармієць 287 с.п. 51 див. (27.02.1940); Фещенко Василь Федорович 1911р.н. із Зубівки, червоноармієць 104 с.п. 62 див. (помер від ран 27.02.1940) та його брат Фещенко Яків Федорович 1911р.н., с.Зубівіка, того ж підрозділу (27.02.1940).

28 лютого «лінію Маннергейма» прорвали, - фіни розпочинають відступ на «позицію Т». З 1 по 4 беререзня відбувся перший штурм Віїпурі (Виборга) з південного напрямку. У боях цього періоду загинули: Яненко Семен Павлович 1908 р.н. з Біликів, червоноармієць 23 с.п. 51 див (помер від ран 01.03.1940); Руденко (Рудченко) Семен Сергійович, с.Білики, 220 с.п. 4 див. (помер від ран 02.03.1940); Веревченко Іван Данилович 1911 р.н., 287 сп. 51 див. (03.03.1940); Тинянко Антон Григорович 1915 р.н., с.Великі Сорочинці, 287 с.п. 51 див (05.03.1940); Козачок Іван Іванович, 104 сп. 62 див. (07.03.1940) – його брат Козачок Микола Іванович, командир відділення, помер від ран 13 березня 1940.; Чорномаз Петро Андрійович 1918 р.н., с.Хомутець, 23 с.п. 51 див. (08.03.1940); Сидоренко Василь Васильович 1910 р.н. з Миргорода, артелерист 62 дивізії (09.03.1940).

Слідом за успіхом на Карельському перешийку, на початку березня перейшли у наступ 8 і 15 армії, у ході якого загинули: Пилипенко Тарас Андрійович 1917 р.н. з Петрівець, звільнений командир, 37 с.п. 56 див. (02.03.1940) та Харченко Петро Олександрович 1916 р.н. з м.Миргород, молодший командир, 184 с.п. 56 дивізії (03.03.1940).

Просування червоних військ створило загрозу виходу у фланг фінського угруповання на Карельському перешийку. Фіни зняли блокаду 168 дивізії і почати відведення своїх частин на захід. Але жорстокі бої тривали до 13 березня, коли, за умовами мирного договору, військові дії були припинено. Останньою жертвою Фінської війни став Чуйко Кузьма Михайлович 1916 р.н. з Остапівки, молодший командир, 820 танковий батальйон 34 легкотанкової бригади. Загинув у бою біля с.Уома 13 березня 1940р.

Крім названих нами миргородців згадаємо також імена тих, чия дата смерті залишається невідомою. Загинули у бою: Бабій Петро Іванович 1917 р.н. с. Шостакове, 105 ветлазарет; Гармаш Михайло Якович м. Миргород; Тенянко Анатолій Григорович с.Великі Сорочинці; Хільченко Кирило Архипович 1906 р.н. с.Кибинці; Яременко Василь Андрійович 1917 р.н. м.Миргород, молодший лейтенант. Пропали безвісти: Бехтер Лука Степанович 1920 р.н., с.Вовнянка, 56 танковий полк; Дем’янченко Василь Іванович 1917 р.н., с.Петрівці, стрілець; Долуда Іван Антонович 1921 р.н., с. Велика Обухівка; Павленко Тимофій Кузьмич 1919 р.н., с.Хомутець; Пронька Степан Лукич Гаркушенці; Пунянський Зяма Абрамович 1918 р.н. Сорочинці, червоноармієць 34 легкотанкової бригади 8 армії; Сидоренко Іван Якович 1913р.н., с.Котлярі, 287 с.п. 51 див.; Сорока Андрій Андрійович с.Петрівці; Хоменко Пантелеймон Микитович с.Кибинці.

Згадай Боже у Царстві Своєму про загиблих воїнів забутої війни. A досвід Фінляндії нехай нагадає українцям про те, що свобода варта боротьби.

Москаленко Ярослав. Миргородська ціна Фінської війни // Прапор перемоги, 12.03.2015, № 12, С.7

Переглядів: 167 | Додав: Yarko | Теги: Миргород, Фінська війна | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: