Свідчення про Голодомор у Миргородському районі

Свідчення Надтоки Катерини Василівни 1926 р.н., село Савинці

(пряма мова)

Голодомор добре  врізався у саме серце, ввійдеш у хату і отакої крихітки їстівного  нема.

У 32 –му голод був, а в 47 –му ще страшніше.

Нічого не давали. Забирали все.

Було мати віднесе молоко, а яке ж воно, як корова у ярмі ходить, а молока 720 л треба вносить позики? Було матір заберуть, а там то в пику дають, то в груди б’ють.  Підписуйсь на позику. А ним підписуватися, як копійки нема де взять.

Кутугля Антон Петрович був директором школи, на облігації заставляв підписуватися, а як ні – то так били. І  матір мою били.

Не можна було приховати. Все знаходили, даже і на печі, і під піччю. В підпічок мати сховала торбинку якогось зерничка, то одкопали і забрали.

Дебчиха була баба, тоді Ганна Вовчиха ходила по хатах відбирала. Совісті не було в людей. Приходили і самі шукали.

На полі зразу нічого не варили, а тоді почали варить суданку. Таке, як пшоно, червоне зварять, а воно таке нудне та погане, а їсти хочеться…

В колгоспі картоплю вирощували. У кагатах картопля була. Повикидали, бо гнила була, але вона суха ще була. Ходили збирали, очищали, галєти пекли. А таке щоб, де що взяв, Боже сохрани. Там такі ізверги були об’їзчики. Микола Іщенко був такий, а  других позабувала.

Цілий год ходили активісти по дворах.

У 1933 году і в 47 багато людей вимерло. Отак ідеш, лежить під тином дитина, далі, ще більшеньке. А хто ходив, то пухлі були.

Добре жили оті активісти, що ходили по селу. А отакі як ми то голодували. Як і молоко на молочарні відносили, а відтіля обрату води на

Ой, ніхто тоді нікому не нужний був. У нас батько і мати, я та моя сестра, дядько-інвалід,  не виходив нікуди. То як дадуть якусь баланду, то ми з сестрою з дядьком поділимось.

Молоко у нас було, так літрів по 20 треба було вивезти на молочарню, а яке ж те молоко, як корова ходить в ярмі, орють, сіють, снопи возять. Мати здоїть, однесе на молочарню, а звідти обрату дадуть. Ото ми тим обратом жили. Мати спарить у бутилочки  і на поля..

Качани товкли, щавель рвали, галєти пекли. Коней, що здихали, то люди розбирали і їли. А сім’я одна коняку притягли собі, та з’їли, та й померли від сибірки.

Гопчиха (Ганна Надтонка) була. Дітей різала і їла. Її садили у підводу, возили між люди, показували, що вона дітей з’їла. А де вона ділась не знаю.

В  одну яму хоронили, а туди може  десятків і 2, і 3 складали. Було й живих туди скидали. Всяк було. Хто сьогодні яму копав, а завтра і він попав туди.

Що розказувать. Скільки і житиму не забуду. Як почну розказувать – плачу.

Сталін душив, душив, то не всіх видушив. Осталися ми.

Записала: Тетерюк Тетяна Олексіївна.  

http://ruhmirgorod.ucoz.com/index/svidchennja_nadtoki_katerini_vasilivni/0-82