Головна » 2016 » Квітень » 6 » Свідчення Правосуда Василя Миколайовича
19:06
Свідчення Правосуда Василя Миколайовича

Свідчення про Голодомор у Миргородському районі

Свідчення Правосуда Василя Миколайовича 1923 р.н.

 с. Гаркушинці  (пряма мова).   

Колись, батько мені розказував, що ще до Японської войни був голод, так-то ж від засухи, і цар, кажуть, помагав людям, а в нас оті царі й поморили людей.

Іскуственна голодовка була. Зерно в землю висипали, а енкаведісти не дали нам і в торбиночку набрать.

Все забрали активісти. Все повитягали. А кажуть до голодовки повно худоби було, і вівці і свині птиці сила була. Хто старіший розказували, що пасли на толоці сотню не одну скоту і коней же скільки було!

Ото до нас Козленко Василь Варфоломіїв приходив, та ще Криворотько якийсь з города, та побачив трохи в банці гречки та як зарегочиться, каже: «буде на раз на гречаники». І забрав.

Забрали віз, кобилу, а щоб пшениці треба було здати скільки десятин є, інакше  700 рублів треба було по квитанції сплатить.

І жорна було ховаємо то в дядька Кіндрата, то в Пилипенка, то на толоці, щоб не розбили. Мені тоді дев’ять год було, ми в зарослях з одним хлопцем, з Гаряжиного хутора, біля Кирпичного заводу побачили як привезли в сараї, де ото кирпич складали, зерно. Поскидали сорочки, думали визбираємо те, що попадає. Підійшли ближче, а там те зерно в сараї нікуди зсипати, то вони прямо в зарой висипали, пригнали трактора і глиною давай присипать те зерно. Ми ж туди, хотіли хоч трохи назбирати, а енкеведісти стрілять почали. Ото ще й таке було.

Двох жінок з Устивиці ми спасли. Уже в кінець села до нас прибилися пухлі і дві сорочки віддають, за те щоб щось їсти дали. А мати покойна виходила, то вони у нас ще три місяці жили. Казали молитимемося за вас довіку. Одна ще в 36-му приїздила до нас, а одна таки вмерла.

Ото спасала рибина та шилюха, та в Кибинці ходили по маляс.

Ми всі спаслися, бо батько у сніг на толоці зарив один мішок пшениці, пів мішка ячменю та аж чотири мішки проса.

Ото в помку (пам’ять) шелушаники – розмелемо шлюху, добавимо водички, чи там ще чогось та й їмо. Та й кукурудзяні качани в ступі розбивали та й середину з соняшничиння виїдали, а макухи як достанеш то й зварити похльобку можна. Та будь воно три жди неладне, оте время. Щоб його їли ті, що нас заставляли таке їсти. Хоч їх уже й живих немає, а не забувається.

Та горобців під стріхами і вночі шукали. А вже як опухнуть, що й ноги не переставити, то хіба хтось щось дасть поїсти та спасе.

Наші односельчани не дуже таки хто вмер. Отоді люд почав пухнуть від голоду, та й вмерло чимало. Ну я малий ще був, не помню хто на горі помер, а на кутку Єгор і Олексій умерли Правосуди. Санька ще он і досі жива, її спитай, родичі були.

Ото у Виборщиків двоє молодих умерло, а баба Вибойщиха якось онуча виходила. Кажуть той Володька на Донбас попав, а тоді й бабу вже стару забрав. Приїзжав за нею хотів знайти де батьки поховані та так і не знайшов, це ще в ті часи. І діти мерли, і старі, і молоді. А вже прийдешніх то й не пощитать. Ідуть повз село, або в село зайдуть, то там уже лежить.

Зараз згадують. А раніше - позабувалося.

Записала Сирбу Парасковія Григорівна.

http://ruhmirgorod.ucoz.com/index/svidchennja_pravosuda_vasilja_mikolajovicha/0-79

Переглядів: 30 | Додав: Yarko | Теги: Правосуд, голодомор, Василь Миколайович, Устивиця, Гаркушенці | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: