Відомі люди Миргорода

Анатоль Патри́кійович Свидницький (Петриченко)

(1834—1871)

Український письменник, громадський діяч і фольклорист, народився в с. Маньківцях Гайсинського повіту, на Поділлі, в родині священика

Батько родини Патрикій Якович (1800–1870), розпочавши службу дячком, у 1836 р. одержав сан священника. Отець Патрикій був простою людиною, але любив книжку і зібрав чималу бібліотеку.

Мати письменника, Мотрона Лаврентіївна Ганчевська, дочка колишнього уніатського пароха села Попова Гребля, походила з шляхти.

Сім'я Патрикія Свидницького була чимала — чотири сини і дві дочки.

У 1843р. Анатолій вступає до Крутянської духовної школи (бурси). Закінчив її у 1851 р., після чого вступає до Подільської духовної семінарії у Кам'янці-Подільському і, не закінчивши її, вступив (1856) до Київського університету, на медичний факультет. Згодом перевівся на філологічний факультет, котрий через матеріальні труднощі не закінчив.

Згодом учитель у Миргороді (1860–1862), акцизний чиновник у Козельці (1862—69). Працював у Козелецькому повітовому земстві, котре розміщувалося у будинку полкової канцелярії.

У 1863 році одружується з дочкою козелецького лікаря — Оленою Величківською. У червні 1868 року у зв'язку з алкоголізмом Свидницького переводять на позаштатну роботу. На той час у нього вже було троє дітей.

28 березня 1869 року виходить у відставку і переїздить до Києва.

Влаштовується на посаду помічника завідувача архіву Київського університету, де фактично виконує обов'язки вченого архіваріуса і за час 1869–1871 науково описав багато архівних матеріалів. Ця робота була видана вже посмертно у 1879 році правлінням університету.

У вересні 1870 року подорожує до Кам'янця-Подільського у пошуках кращої роботи, але безрезультатно.

Помер у Києві 18 липня 1871 р.

Свидницький розпочав громадську працю як член таємного Харківсько-Київського студентського товариства, яке ставило своїм завданням боротьбу з царським режимом, ширило заборонену літературу, домагалося заснування недільних шкіл тощо. Свидницький був ініціатором заснування недільної школи на Подолі. У студентські роки починає писати, створює низку високопатріотичних поетичних творів, до яких сам писав музику. «В полі доля стояла» спрямований проти кріпосництва і «сподіваної волі».

За життя була надрукована лише «Горлиця» (1860), інші твори опублікував у 1901р. І.Франко в Літературно-науковому віснику: «Коли хочеш нам добра», «Україно, мати наша», «В полі доля стояла», «Вже більш літ двісті», остання, написана під впливом Т.Шевченко, дійшла до нашого часу як популярна народна пісня; у ній Свидницький засуджує діяльність Б.Хмельницького і Переяславську угоду 1654р.

З низки етнографічних статей, написаних Свидницьким у Миргороді 1860-62рр., надрукована лише «Великдень у подолян» і статті, спрямовані проти сваволі царської адміністрації «Из Миргорода» (обидві в «Основі», 1861). По закритті «Основи», коли не стало жодного українського журналу, Свидницький опублікував російською мовою ряд нарисів й оповідань у газеті «Киевлянин».

Головний твір Свидницького - роман «Люборацькі», написано у Миргороді. Це хроніка (значною мірою автобіографічна) занепаду священичого роду Люборацьких у трьох поколіннях, на реалістично відтвореному тлі панування польських панів на Поділлі, утисків царського режиму і ворожого українству офіційного православія. Широке тематичне полотно твору дало підставу І. Франкові назвати його «першим реалістичним романом на побутовому тлі».

Як змістом, так і мистецькою формою роман «Люборацькі»— посередня ланка між прозою Г.Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка та інших з одного боку — і пізнішою реалістично-побутовою епічною прозою Івана Нечуя-Левицького і Панаса Мирного з другого боку. Але на сучасну Свидницькому літературу роман впливу не мав, бо його опублікував лише 15 років по смерті автора І.Франко у «Зорі» (1886). По цьому роман багато разів перевидавано до і за радянського часу.

Докладна бібліографія видання творів Свидницького і літератури про нього в «Українські письменники. Біобібліографічний словник» (т. III, 1963).

http://uk.wikipedia.org

Відомі люди Миргорода