Твори. Дмитро Залізняк

В одному тоні

                             В одному тоні їх убрання,

                             В одному тоні балачки –

                             Про зорі, моди і кохання,

                             Поеми Блока й... пиріжки.

                             Обоє вчені, делікатні,

                             Обом їм літ по двадцять п'ять,

                             Обох їх можна чимсь злякати,

                             Але нічим – не схвилювать.

                                            *   *   *              

Роман Вертячка, жива болячка

                             Був у школах, був на курсах,

                             Вивчив з тисячу цитат,

                             І давно вже він аж пнувся

                             В керівництво до посад.

                             Раз начальник установи

                             Звіт повіз чи, може, план,

                             І лишився тимчасово

                             Там за старшого Роман.

                             От була в той день гарячка!

                             Аж нахмурились шибки,

                             Як почав давать Вертячка

                             Настанови й вказівки.

                             Мав до кожного він діло:

                             Той перо тримав навскіс,

                             Та велику булку з'їла,

                             Той не так почухав ніс.

                             У начальниковім кріслі

                             Довго дзигою вертівсь,

                             Цитував завчені мислі,

                             Поки крісло під ним – трісь!

                             Зблід Роман, схопився – Люди!

                             Поможіть-бо, складемо,

                             А начальник як приїде,

                             Скажем: тріснуло само.

                             Втер з обличчя піт краплистий,

                             Мить промовчавши якусь,

                             Мовив: «Більш за керівництво –

                             Хай і просять – не візьмусь!»

                             Клятву стримав бездоганно,

                             І не тому, що старавсь.

                             У начальники Романа

                             Не просили ще ні раз.

                                       *   *   *

У збірці «Самодіяльний театр», яка вийшла у Харківському книжковому видавництві (1960, тираж 5300), опубліковано байку Дмитра Залізняка «Принцип осла»:

                             Якось Осел жаркого дня,

                             Прийшов з поля до корита,

                             Почав ревіть: - Не буду пити!

                             Бо у воді помітив жабеня.

                             - Та це ж, - кричав, - насмішка з мене!

                             А ще говорять «гігієна»!

                             В воді грязюка, жаби та мікроби,

                             Тут недалеко й до хвороби!

                             Ні, без води скоріше я загину!

                             Ніж оцієї вип’ю хоч краплину!

                             На крик Пастух прибіг до водопою:

                             - В чім річ? - Схопив те жабеня рукою

                             Й під самі хмари запустив!

                             Осел в захопленні аж рот розкрив:

                             - Ага, - сміявсь, - тепер тобі, дурепа,

                             Повік не злізти з неба!..

                             - Ну, питимеш водицю, горлопаю? -

                             Пастух питає Віслюка.

                             - Та я, - пом’якшав той, - не знаю,

                             Хіба попробую, яка...

                             Він висолопив язика,

                             Став до води поближче,

                             Заплющив очі - хлище, хлище...

                             Й корито показало днище.

                                           "   "   "

                             Веселий принцип у Осла!

                             А є ж такі й поміж народу:

                             Надірве десь вершечок зла

                             Та й знову п’є ту ж саму воду.     

Його найкращу гумореску «Ескадрон об'їждчиків» було надруковано у журналі «Дніпро»  (1960)

Ескадрон об'їждчиків

                                       Повесні в одній артілі

                                       Міркували сім годин,

                                       Як приставити до діла

                                       Непрацюючих мужчин.

                                       Голова-ініціатор

                                       Розв'язав питання суть:

                                       - Ми на коней їх посадим.

                                       Охорону хай несуть!

                                       Як почули цю новину

                                       Найлінивіші дядьки,

                                       Йшли до нього без упину

                                       Поступать в об'їждчики.

                                       Що вже й мовити, робота

                                       Їм припала до смаку:

                                       Накатаються в охоту

                                       Й спочивають в холодку.

                                       Раз надвечір грали в карти

                                       І скомандував Самсон:

                                       - До куми моєї Марти

                                       Їдьмо, знищим самогон!

                                       А в той час кумася мила

                                       Саме кінчила завар,

                                       Вчула тупіт – заспішила,

                                       Ніби гасячи пожар.

                                       Й через ті поспішні дії

                                       Наробила-таки зла:

                                       У сулію до олії

                                       Самогонку налила!

                                       - Ах ти ж лихо, - мовить тихо,

                                       Квасу бурхнувши туди.

                                       Раптом в двері: - Кумо-втіхо,

                                       Ми не вчинемо біди!

                                       Тож тривожитись не варто,

                                       Почастуй же нас мерщій...

                                       Наливать їм стала Марта

                                       Комбінований напій.

                                       ... А уранці на бригаді

                                       Всі сміялися до сліз:

                                       З охоронців тих завзятих

                                       На коня ніхто не зліз!

                                       Від спожитого «бальзаму»

                                       Розболілись животи,

                                       Хоть стрибай живцем у яму –

                                       Ані встоять, ні лягти.

                                       Завдало такої спеки,

                                       Що самі, мов рисаки,

                                       Тиждень бігали в аптеку

                                       По пілюлі й порошки.

                                       Не стерпів того клопоту

                                       Й добродушний голова:

                                       Перевів їх у «піхоту»,

                                       Рядовими на жнива.

Іншу його мініатюру «Крохобори» було надруковано у сатиричному журналі «Перець», №22 за 1960 рік.

Крохобори 

                                       - Який же ти, Панасе, хам!

                                       Колись підвіз тебе в машині –

                                       Ти обіцяв мені сто грам,

                                       Та не купив їх і понині.

                                       - Хватило совісті, згадав, -

                                       Сказав Панас, надувши щоки.

                                       - Тобі я в бані мила дав,

                                       Та й то мовчу уже два роки!..

 З листа Олександра Че́ркаса до Феодосія Рогового 25 листопада 1971 року:

«Дещо про лірику Залізняка. Її в нього, мабуть, більше, ніж гумору. Пригадую «Дощ» – буквально 12 рядків: у хмари закутаний вечір, увесь у чеканні грози. Здається ось-ось піде жаданий дощ, а його немає, як і місяць, і два місяці тому. І раптом ударили перші краплі, і все ожило, а:

      В полі тихо пшениця: «шов-шов...»

      Ти поки що спочинь, соловейку.

      Чуєш – дощ довгожданий пішов!

Або ось:

      Чотири тополі стоять на могилі,

      Чотири солдати в могилі тій сплять.

      Вітрець повіває, листочки безсилі

      Тихенько-тихенько на землю летять...

Ці тополі, і ці солдати дійсно були в Оршаві, за 3 км від Залізняків (Дмитро мене водив до тії могили): тих солдатів «накрила» німецька бомба.

Взагалі ж він трохи соромився лірики і ховав чутливу ліричну душу в гуморі і сатирі. Та про це й Ви, очевидно, здогадувалися, коли зустрічалися з ним».