Головна » 2014 » Листопад » 11 » Він працював задля української церкви
23:17
Він працював задля української церкви

Вихованці Першої школи

Він працював задля української церкви

Виповнилося 90 років від часу розвитку на Миргородщині широкого руху за Українську Автокефальну Православну Церкву. Однією з яскравих особистостей тих часів був наш земляк Микола Петрович Сакало (1902 - 1991) - український патріот, педагог і активний діяч УАПЦ.

Коріння його роду - в селі Малих Сорочинцях, що поблизу Миргорода. А сам Микола Петрович Сакало народився в Миргороді на Харківці. Ще за царських часів по закінченні початкової школи підліток вступив до Миргородської чоловічої гімназії, а закінчив її 1920 року, коли заклад уже було перетворено в середню школу. У першій половині 1920-х років Микола Сакало навчався на літературному факультеті Харківського університету, де зблизився зі священиком УАПЦ професором О.Ф.Сердюком, який справив на нього значний уплив.

1924 року на Миргородщині набув стрімкого поширення автокефальний рух. Громади УАПЦ створювалися в Миргороді й у багатьох селах і містечках - Великих Сорочинцях, Устивиці, Кибинцях, Ромодані, Клюшниківці. Миргородські священики Симон Явтушенко, Олексій Кийченко, Іван Воскобійник, Панас Ляхно, Олексій Грушевський та багато Інших несли Боже слово до миргородської людності рідною мовою. Потужний український патріотичний рух у поєднанні з боротьбою за автокефальну церкву розгорнувся в селі Довгалівці. М.П.Сакало очолив тоді ініціативну групу зі створення в цьому селі громади УАПЦ, яку підтримало близько п'ятдесяти чоловік.

У другій половині 20-х років Сакало переїхав до Києва, де став одним із найактивніших діячів УАПЦ, служив секретарем митрополита Василя Липківського, який стояв на її чолі. Непохитний патріот України, щирий вірний української церкви, Микола Сакало був ще й чудовим промовцем, умів захопити своїми ідеями слухачів, мирян. У Києві він став відданим сподвижником Володимира Чехівського (1876 - 1938), професора, визначного українського політика-державотворця, одного з фундаторів і ідеолога УАПЦ, благовісника цієї церкви, організатора пастирських курсів у Києві. Микола Петрович, Імовірно, був учасником Українського церковного хору-капели Софійського собору під орудою композитора П.Г.Гончарова, про що свідчать світлини з родинного архіву Сакалів.

1928 року Микола Сакало одружився в Миргороді з місцевою дівчиною Лесею (Аполонарією) Михайлівною Матвієнко-Шовкопляс. Вінчалися вони в Воскресінській церкві, яка однією з перших церков міста перейшла до автокефалії.

Варто трохи розповісти про Лесин рід, який зазнав жорстоких утисків від більшовицької влади. Дід Лесі Олександр Іванович Лобурець був поміщиком середньої руки у хуторі Савиному Куті, що поблизу села Малих Сорочинців, мав понад 100 десятин землі, завод породистих коней. Після жовтневого перевороту 1917 року його родина, щоб уникнути репресій з боку більшовиків, перемінила прізвище Лобурець на жінчине – Матвієнко-Шовкопляс. Але лиха доля їх усе ж не оминула. Лесиних дядьків Трифона й Антона Матвієнків-Шовкоплясів комуністи розстріляли в один день десь між 1918 і 1920-ми роками. Більшовицькі активісти Савиного Кута живцем спалили коней у стайні Лосиного батька.

Матвієнки-Шовкопляси переїхали до Миргорода, на вулицю Воскресінську, але й там їхній дім влада реквізувала, дозволивши тільки тулитися в коридорі їхнього ж таки будинку. Згодом, 1931 року, батьки Лесі - Михайло і Тетяна - були заарештовані й заслані на Північний Урал, до містечка Сосьви. Тетяна померла ще в дорозі, а Михайло пережив її всього на один місяць. Леся залишилася в жорстокому світі самотою. Працювала в миргородського лікаря Горянова, здобула фах учительки. Після одруження з Миколою Сакалом разом учителювали в селах Шульжанах і Бакумівці на Миргородщині, тяжко бідували, ледве не померли від голоду 1932 - 1933 років.

Не легшою була й подальша доля. Під час Другої світової війни Микола Сакало намагався продовжувати справу національного відродження України, але то були не найкращі часи для духовного розвитку. Подружжя Сакалів із малою донькою Аллою потрапило до Німеччини, потім, 1952 року - до США, де обоє й померли: Микола Петрович 1991 року, а Леся Михайлівна – 2005 року. Їхня донька Алла Сакало-Лонг, педагог, зберегла родинний архів, частину якого 2013 року передала до Миргородського краєзнавчого музею. А ще вона подарувала музеєві дорогу родинну реліквію - батькову сорочку-вишиванку, в якій він вінчався 1928 року в Миргороді.

Людмила Розсоха, заступник директора з наукової роботи Миргородського краєзнавчого музею, заслужений працівник культури України.

На фото: Микола Сакало, секретар митрополита Василя Липківського.

Людмила Розсоха. Він працював задля української церкви​ // Прапор перемоги. 2014р., с.3 Спецвипуск віддрукований за рахунок виборчого фонду кандидата у народні депутати

Вихованці Першої школи

Переглядів: 112 | Додав: Yarko | Теги: Миргород, Микола Сакало, школа № 1, Автокефалія | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: