Головна » 2014 » Листопад » 27 » Володимир Боровиковський
18:06
Володимир Боровиковський

Володимир Боровиковський

Син миргородського іконописця Луки, Володимир Боровиковський -видатний український живописець, портретист, фундатор романтично-реалістичної школи, своєю творчістю завершує блискучий розквіт портретного мистецтва XVIIIстоліття.

У багатьох музеях колишнього Союзу та Європи знаходиться близько 200високохудожніх творів знаменитого миргородця.

В.В.Боровиковський народився у Миргороді 24 липня 1757року в сім'ї козацького урядовця Луки Боровика. Достаток родини був невеликий. В.Горленко пише, що батько майбутнього художника мав лише будинок у Миргороді та дві невеликі ділянки землі - на його околицях та біля Хоролу. Боровиковські за своїм станом і способом життя були дуже близькими до простого козацтва. Майже всі чоловіки цієї сім'ї служили у Миргородському полку. Цим же шляхом пішов і Володимир.

У 1774 році він служить у полковій канцелярії, виконує різні адміністративні доручення, а також використовується полковим начальством як художник.

Іконописне ремесло стало спадковим у родині Боровиковських (В.Горленко). Батько художника Лука Іванович Боровик (? - 1775), дядько Олексій, брати Василь, Петро та Іван були відомими на Миргородщині іконописцями. З раннього дитинства Володя разом із дорослими займався живописом, початкову освіту таким чином він одержав у рідному місті. Швидко оволодівши секретами живописного ремесла, здібний юнак зажив слави у місцевої заможної публіки як іконописець й портретист (попутно відслужив 10 років у Миргородському полку і вийшов у відставку поручиком).

Найбільш ранніми творами є замальовки до ікон. До цього періоду належать ікони «Богородиці», «Христа», картина «Цар Давид». У них простежується зв'язок творів Боровиковського з українським народним портретом. Його пензлю, за думками дослідників, належить портрет Портрет бурмистра Полтави П.Руденка, 1778р.

Молодий Боровик розписав багато сільських церков на Полтавщині (майже всі роботи були знищені в радянський час), наблизивши канонічні образи Христа, богоматері, апостолів, пророків, ангелів, святих до місцевого типу обличчя, домагаючись при цьому майже портретної подібності. У 1780-х pp. він створив три ікони Богоматері, де втілив ідеал материнства не в середньовічному канонічному ликові, а в характерному обличчі українських жінок-сучасниць.

У 1787 р. київський губернський маршал В.Капніст доручив вже відомому майстру розписати будинок дворянського зібрання в Полтаві ( за іншою версією –«подорожній» палац у Кременчуці), де мали продумати Катерину II (розписи не збереглися). Серед створених художником картин найбільш цікавими виявились дві алегорії: на першій було зображено сім мудреців Греції перед «Наказами» Катерини, а сама вона у вигляді богині мудрості Мінерви пояснювала філософам свій твір; на другій - Петро І орав ниву, Катерина засівала ту ниву зерном, а два генія в образі онуків Катерини Олександра і Костянтина боронували це зоране і засіяне поле. (Сину Катерини Павлу, якого імператриця не терпіла, художник місця не відвів, виявивши тим самим велику дипломатичність). Розписи Катерині сподобались, провінційному іконописцю відкрився шлях до кар'єри.

У 1788р. 31 - річний художник перебирається до Петербурга. Покровителем миргородця став один з найосвіченіших людей того часу М.Львов, в чиєму домі В.Боровиковськийпрожив 8 років. Тут він познайомився з впливовими друзями. Йому погодилися дати уроки сам Д.Левицький і маститий австрієць Й.Б.Лампі, котрі немало зробили для офіційного визнання свого учня (від'їжджаючи на батьківщину, Й.Лампі навіть залишив йому свою майстерню).

 У 90-і роки він пише портрети наших земляків В.В.Капніста та Д.Ф.Трощинського. Романтичні нотки, близькі до ранніх портретів художника, дають про себе знати в зображенні ще одного нашого земляка М.М.Трохимовського, сина Михайла Яковича Трохимовського, лікаря з Великих Сорочинець, знайомого Боровиковського, хрещеного батька Мікоші, майбутнього автора «Миргорода» та «Вечорів на хуторі біля Диканьки». (Миколи Васильовича Гоголя).

Кращі твори В.Боровиковського відносяться до кінця 18 - початку 19 століття. У цей період він знову повертається до Трощинського, портрет якого був написаний у 1819 році.

У 1795р. В.Боровиковський отримав звання академіка-випадок, майже безпрецедентний для художника, який не пройшов академічної виучки. Через 7років В.Боровиковський став радником Академії мистетства, але підступи заздрісників позбавили його можливості викладати в портретних класах (він мав приватну школу). Інтригани переслідували талановиту людину протягом всього життя в Петербурзі; художник зазнав багатьох кривд і образ, але жив по совісті, піклувався про своїх учнів, допомагав землякам і родичам (своєї сім'ї у нього не було), безплатно годував бідняків.

Шукаючи життєвого ідеалу, він у 1802 р. вступив до масонської ложі «Вмираючий сфінкс», але швидко розчарувався в ідеях масонства. У 1819 р. він став членом містичного гуртка Н.Татаринової, але й тут його чекало розчарування, керівники – «пророки» нещадно експлуатували його талант, змушуючи безплатно виконувати релігійні картини, тоді як художник в останні роки жив у великій скруті. Із збереженої переписки митця із земляками (1795-1819 pp.) довідуємося, що В.Боровиковський до кінця своїх днів залишився типовим «полтавцем», додержуючись на чужині українських звичаїв і традицій, та все мріяв повернутися на Батьківщину перед смертю. Поховати себе заповів «без церемоній». Могила знаходиться на Смоленському цвинтарі в Петербурзі. Перша виставка його творів відбулася в 1905 р. Після революції 1917р. картини художника були вилучені із приватних колекцій і передані в музеї і галереї.

Воллодимир Боровиковський створив новий тип портрета, підпорядкувавши різноманітність індивідуальних рис моделі втіленню узагальненого ідеалу, розширивши емоційну сферу життя людини і наповнивши її громадянським змістом. Він втілив нові уявлення про особистість, породжені новою культурою. Як і Д.Левицький, В.Боровиковський шукав в людях духовність, заснованої на принципах просвітницької моралі. Але портрети В.Боровиковського більш романтизовані, людські характери представлені не статично, а в експресії, в переживаннях. Творчість В.Боровиковського петербурзького періоду стала сполучною ланкою між мистецтвом кінця XVIII і початку XIX ст., коли поряд з класицизмом утверджувався сентименталізм. Перед його мольбертом, засліплюючи сяйвом коштовностей, пройшла довга череда пихатих сановників, наділених багатством і владою - царедворців, генералів, членів імператорської фамілії. Прекрасно розуміючи, як багато для цих людей важить самоствердження, В.Боровиковський тішив самолюбство іменитих замовників: їхні портрети виблискують золотом розшитих камзолів, срібними переливами оксамиту, яскравістю орденів і стрічок. Живописець чудово володів гамою барв і надавав одностроям катерининської й олександрівської доби гармонії, що чарувала око. Сучасники відзначили, що В.Боровиковський один знав таємницю такої розв’язки гри самоцвітів й перлів, коли із звичайних орденів виходив цілий барвистий акорд. При цьому майстер ні на йоту не відступав від природи, залишаючись правдивим і чесним перед натурою. В той же час В.Боровиковський одним із перших став портретувати простих людей, що було в ті часи нечуваним. Жіночі портрети В.Боровиковського теж дуже подібні між собою. Вони мають спільну для всіх м'якість, натхнення, романтичність, яка, проте, ніколи не переходить в сльозливість. Чарівні переливи кольорів - сріблястого, голубого, перламутрового, палевого - підкреслюють ніжність жіночої душі. Цій же меті слугує тло - тінистий сад, кущі троянд. В.Боровиковський розробив мотив ідилічного усамітнення на лоні природи, досягаючи при цьому особливої чарівності граціозних поворотів і рухів. Але єдність прийомів зображення натури не перешкоджала художникові досягти портретної подібності з оригіналом, що поєднувалось з уважною і вірною передачею характеру. Особлива сила цих портретів полягала в декоративній витонченості і вишуканості ритму, коли плавні контури фігур перегукуються з лініями пейзажних фонів, створюючи особливу інтимну атмосферу.

Шедевром В.Боровиковського є портрет М.Лопухіної (1797р.) .До кращих творів майстра належать портрети Катерини II ( 1794р.), В.Арсеньєвої (1795р.), Г.Державша (1795р.), Ф.Боровського (1799р.), О.Куракіна(1801-1802 pp.), Павла І (1800р.), О.Безбородько з доньками (1803 p.), М.Долгорукової (1811р.). Крім портретів, В.Боровиковський мав цілу низку замовлень на монументальні роботи, як розпис Михайлівського замку (1802р.), а найбільше на іконостаси, яких залишив кілька по різних церквах Московщини- написав, зокрема, ікони для Казанського собору в Петербурзі, собору Борисоглібського монастиря в Торжку, церкви в родовому маєтку М.Львова. Релігійним картинам В.Боровиковського притаманна елегійна м'якість і той особливий смуток, що його дослідники називають національною українською питомістю. Тут немає відчуження від життя - тільки глибока туга за самодосконалістю і прагнення в інший, зоряний світ.

Відомі люди Миргорода

Переглядів: 235 | Додав: Yarko | Теги: мистецтво, Миргород, Володимир Борвиковський, портретист | Рейтинг: 2.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: