Володимир Концевич: сто років пам’яті

Ярослав Москаленко

Кожна школа зберігає пам’ять про своїх вихованців. Подібна робота здавна ведеться і у Миргородській ЗОШ № 1 імені Панаса Мирного. Інколи пошук наших попередників знаходить своє продовження у сьогоденні.

У фондах Музею історії школи зберігається Літопис закладу, який містить старий запис, що скупо розповідає про долю одного з вихованців Миргородської чоловічої гімназії: з початком Першої світової війни якийсь Володимир Концевич пішов добровольцем на фронт, де і загинув 1915 року; на честь нього на стіні гімназії було встановлено пам'ятну дошку. На той час у Миргороді було не багато меморіальних дошок…

Звичайно, учасникам пошукового загону «Славія» давно хотілося більше дізнатися про Володимира та його близьких. Проблемою було те, що джерела не давали однозначної відповіді, – на початок 20 століття у Миргороді проживали щонайменше дві родини на прізвище Концевич.

Голова однієї з них – Василь Петрович, син священика, був земським гласним Миргородського повіту у 1901р. Голова іншої – колезький асесор Михайло Іванович у 1903р. служив податковим інспектором у Зінькові, а у період до 1907 він був підвищений до колезького радника і призначений на посаду податкового інспектора миргородського повітового казначейства, на якій перебував щонайменше до 1910р. Оскільки прізвище Концевич не питомо миргородське і надзвичайно рідкісне для нашого міста, ми вважаємо, що наш головний герой походив з однієї із згаданих двох родин. Але з якої?

Виявляється, що колезький радник Михайло Іванович Концевич мав чотирьої дітей: одну дочку Віру і трьох синів: Івана, Олега та … Володимира. Його найменший син Володимир теж загинув у ході Першої світової війни. І причому теж у 1915 році, як і згаданий нами вихованець Миргородської чоловічої гімназії Володимир Концевич. Таким чином можемо говорити, що ми, через сто років після його смерті, знайшли його родину.

Отже: батько Володимира  – Михайло Іванович Концевич народився у Полтаві. Закінчивши Варшавський університет, спершу працював у Польщі а потім у Прибалтиці, займаючись фінансовими і податковими справами. Під кінець життя він повернувся в Україну. Мати Володимира – Олександра Іванівна, урождена Лисеневська, народилась у Карпатах у сім’ї повітового судді. Вона теж навчалась у Варшаві – закінчила місцевий педагогічний інститут і якийсь час працювала вчителькою. За свідченнями їх знайомих, Концевичі ніколи не відзначалась особливою релігійністю.

Володимир був улюбленцем у своїй родині. Його смерть жахливо вразила усіх і психологічно зламала матір. Бідна жінка вирішила звернутись до модного тоді спіритизму, щоб викликати з Того світу душу свого сина і утішитись у розмові з ним… Для цього вона просить про допомогу найвідомішого харківського медіума В.П.Бикова, але той дав їй абсолютно несподівану відповідь, – спіритизм це обман, який тільки поглибить її біль і зрештою доведе до повного відчаю і загибелі. Прославлений спірит на той час покаявся у своїх психічних експериментах і звернувся до християнської віри. Саме він і порадив їй шукати душевного миру у Оптиній пустині – обителі заснованій учнями нашого славного полтавця, афонського ісихаста Паїсія Величковського. Після смерті свого чоловіка, у тому ж таки 1915 році, вона вперше відвідує Оптину пустинь, де зустрічає старця Нектарія, який як говорять, мав велику прозорливість від Господа. Зокрема він у 1922 р. передбачив, що її старший син Іван, учасник Громадянської війни, живий. За три дні після того прийшло підтвердження у вигляді листа…  Олександра Іванівна стала духовною дочкою Нектарія і, як і більшість дворян нашого краю тих часів, прийняла чернецтво. Духовне поприще обрали собі і її діти.

Старший її син – Іван Михайлович Концевич став богословом, церковним істориком і письменником. Він народився 19.10.1893 у Полтаві, закінчив місцеву гімназію. Після 4-го курсу Харківського університету вступив у Добровольчу армію, був поранений. Після розгрому білого руху поневірявся на чужині. У 1948 закінчив православний богословський інститут у Парижі, а 1952 року захистив кандидатську дисертацію і переїхав до США, де викладав патрологію. Автор кількох книг і низки статей з богословських питань. Помер  06.07.1965 у Сан-Франциско.

Але набагато більше прославився його брат – Олег Михайлович Концевич (07.12.1905 – 24.01.1983) – єпископ Сіетлу Нектарій. Народився він у Прибалтиці, потім проживав в Україні. 1943 року виїхав з Києва до Берліна, де був дияконом Воскресінського кафедрального собору. Після війни емігрував до США, де пройшов шлях від церковного читця до архієпископа Сіетлійського (1962). Багато робив для причислення до лику святих новомучеників – переслідуваних більшовиками вірних церкви. Прославився також як чудовий проповідник. Помер у Сан-Франциско у 1983 році. Схоже, що з його смертю рід Концевичів припинився.

Отака історія розгортається з лаконічного запису у шкільному літописі. Як бачимо, пам’ять про Володимира Концевича належить не лише Першій школі. Події його короткого віку мають яскравий відгомін у проявах культурно-наукового життя по той бік Атлантики та в історії світового православ’я.

Москаленко Я.В. Володимир Концевич: сто років пам'яті // Прапор перемоги № 3, 15.01.2016, с.6