Головна » 2015 » Серпень » 17 » Заїзди і трактири на Миргородщині
22:27
Заїзди і трактири на Миргородщині

Наша бібліотека

Заїзди і трактири на Миргородщині 

Із прадавніх часів при великих торговельних, транспортних, чумацьких, поштових шляхах, у містах, селах і навіть при невеликих дорогах розміщалися пункти, де подорож­ні могли зупинитися, спочити, переночувати, змінити коней, купити тютюну, пообідати чи випити чарку й перекусити. Таких об'єктів існу­вало чимало, і називалися вони по різному, залежно від особливостей функціонального призначення й від рівня обслуговування: заїзди, заїж­джі двори, трактири, герберги, шин­кові двори, шинки, корчми, харчевні, ромодани, двірці, з XIX ст. - гостиниці, готелі. При кінних поштових станціях теж обов’язково існували трактири чи харчевні. У корчмах і трактирах люди проводили вихідні, відзначали громадські свята, там грали музики. Іноді сільський війт навіть вів розгляд конфліктів і дріб­них судових справ.

Часто ці заклади ставилися на пе­рехрестях шляхів, де рухалося найбільше люду. Шинки й корчми діяли як у центрах населених пунктів, так і на їх околицях. Як досить прибуткові заклади, вони належали заможним і навіть знатним людям. Так, напри­клад, 1723 року в Миргородсько­му полку налічувалося 35 шинкових дворів, із них 8 володів миргород­ський полковник Данило Апостол. (Навіть через століття, 1815 року, в доку­ментах згадувалася назва «Гетьман­ський трактир»). У Миргороді 1723 р. було 11 шинків, із яких 2 нале­жали місцевому сотникові Мусієві Зарудному, 2 - козацько-старшинському родові Королів (Короленків), 3 - міським церквам. На Полтавщині шинки і корчми досить часто утри­мувалися не українцями, а єврея­ми, іновірцями, іноземцями.

Найдавнішу згадку про корчму в нашому краї знаходимо в Лохвицькій ратушній книзі»: 1654 року вона стояла на шляху з Миргорода до Лохвиці, а володіла нею Перехристка – вихрещена єврейка.

Через території Хорольського, Миргородського і Лохвицького пові­тів пролягав великий торгово-тран­спортний шлях Ромодан, уздовж якого досить густо ліпилися дріб­ні хутірці й різнорідні пункти від­починку, які теж часто називалися ромоданами. Іноді назва «Ромодан» переносилася й на прізвища. Один із придорожніх трактирів належав господареві на ймення Левко, яко­го теж прозвали Ромоданом, а йо­го трактир із часом розрісся в хутір під назвою Левко-Ромодан. Був за­їжджий двір і в «деревні» Ромодан, що поряд із однойменним селищем. Сьогоднішні «чорні» археологи на­віть знаходили на території колиш­нього заїзду монети XVIII ст.

На початку XIX ст. на перехресті Миргородського й Ромоданівського шляхів, поблизу с.Оріхівщини, де стикалися межі трьох повітів - Миргородсько­го, Лубенського й Хорольського, сходилися землі трьох заможних дідичів Трощинського, Леонтовича й Базилевського. При цьому роз­доріжжі кожен із трьох панів відкрив по трак­тиру (народ називав їх шинками трьох скупих). Між ними точилася жор­стока конкуренція. Як свідчить місцевий пере­каз, шинкар пана Тро­щинського спалив два інших шинки. Горілку йому постачали з власної великої гуральні Трощинського в с.Кибинцях.

У XVIII - XIX ст. було поширене так зване відкупництво. На початку XIX ст. у Миргороді міська дума надава­ла охочим у відкуп ділянки для торгівлі горілкою «на вигонній землі», в межах 2 верст від міста. Сорочинський житель, поручик Олександр Баранов (до речі, близький знайомий родини Гоголів-Яновських) у 1807 - 1811 рр. мав у Миргоро­ді винний, пивний і медовий від­купи, тримав у місті 10 «питейных домов» та влаштовував по 15 «виставок» (тимчасових продажів) під час кожного ярмарку. Від цього до міської казни щороку надходило по 6120 крб, Усього ж у Миргороді 1810 року налічувалося 35 «питейних до­мів» і 2 трактири. У них щороку про­давалося вина близько 18000 відер, горілки - 480, наливок - 200, пива - 1000, меду (напою) - 1020 відер.

У миргородському передмісті - хуторі Куті, який належав поручико­ві Георгію Кременецькому, теж був власницький шинок. Між селами Кибинцями і Шарківщиною 1787 року лежав хутір Соханського, в якому мав трактир знатний козак бунчу­ковий товариш Максим Соханський. На самій межі з Лубенським повітом, у польових дачах с.Стовбиного, в напрямку до с.Литв’яків, наприкінці XIX ст. був невеликий Бубликів ху­тір із кількох хат. Там таки розміс­тився й Бубликів трактир.

На Лохвицькому поштовому шля­ху, в урочищі Рудцї, що неподалік від Миргорода, здавна, ще з XVIII ст. осів хутором грузинський князь підполковник Давид Ратієв. Його внук генерал Іван Іванович Ратієв у 1860-х роках тримав там трактир (нині це біля с.Деркачів). Поблизу, між Деркачами і Малими Сорочинцями, діяв так званий «Білий Трак­тир». Ця назва утворилася від слів «Трактир Білого»: наприкінці XVIII ст. поблизу Деркачів був хутір військо­вого товариша Миргородського пол­ку, згодом поручика Івана Білого.

Зразковий господар Миргород­ського повіту Василь Ломиковський 1822 року збудував у своєму маєтку в хуторі Парк-Трудолюб велику «гостиницю», яка дивувала усіх сусідів-поміщиків і подорожніх.

Близько 1815 року в с. Зуївцях у дворі місцевого поміщика майора Тимофія Погорелова теж був трак­тир. Розміщався він у хаті зуївського селянина Лук’яна Литовченка, який і давав лад у тому закладі.

У 60-х роках XIX ст. трактири тримали поміщик Василь Іванович Муравйов-Апостол у Сорочинській волості, на Миргородському шля­ху в урочищі Попасище, і дворянин Іван Петрович Донченко в с.Вели­кому Грем’ячому.

Біля поштового шляху Київ - Лубни - Полтава, в Миргородському повіті, за 25 верст від Миргорода, 1860 року розміщався маєток поміщика, колезького реєстратора Олександра Степановича Скибинського: 500 де­сятин землі з лісом, 74 душі кріпаків, будинок «о вось­ми покоях», садок, господарчі будівлі, вітряк, два ставки, 400 овець та ін­ше майно. Добрий господар вважав за вигідну Справу три­мати ще й придо­рожній трактир.

Не цуралися за­робити на трак­тирному промислі й миргородські куп­ці Сибірцеви. Мир­городська міщанка Катерина Павлівна Сибірцева в 1862 - 1866 роках три­мала трактир, вимежований із хуто­ра Овнянки. Урочище довкола нього теж мало назву Трактир. Овнянський трактир був відомий тим, що стояв біля старого Роп’янського шляху, яким чумаки їздили по сіль (ропу). Вирушаючи в далеку дорогу, вони за традицією біля овнянського трак­тиру влаштовували урочисті про­води. Старі жителі села Вовнянки (колишньої Овнянки) пригадують, що корчма стояла й на нинішній ву­лиці Шкільній.

У документах Миргородської по­вітової земської управи за 1869 рік згадується урочище «Тарнавський трактир» на лохвицькому поштовому шляху. Ймовірно, він був у районі містечок Попівки й Комишні, в маєт­ку поміщика Тарнавського.

У XIX ст. заїзд із шинком стояв біля урочища Килдиш, на шляху з Мирго­рода до містечка Сорочинців. Народ­ний переказ доніс до нашого часу недобру славу про господарів цьо­го шинку, які глухої пори заманюва­ли до себе поодиноких подорожніх, підпоювали їх горілкою з зіллям, одбирали їхні гроші, а самих бідолах позбавляли життя та й ховали вно­чі в темних урвищах.

Кілька заїздів було і в самому Миргороді. У середині XIX ст. на нинішній вулиці Шевченка мала заїзд родина козаків Коробок. Трактиру в них не було, однак поряд, через до­рогу, стояла корчма, де можна було пообідати. Столувався там і Тарас Шевченко, коли 1845 року приїз­див до Миргорода. На початку XX ст. діяла корчма на північно-західній околиці Миргорода, за єврейським цвинтарем, біля глинища.

Коли через Миргород було про­кладено залізницю, життя в ньому пожвавішало, стало прибувати ба­гато приїжджих, тож виникла потре­ба і в нових закладах відпочинку й харчування. Найчастіше заклади по­дібного типу тримали миргородські міщани-євреї. Так Абрам Волинський 1911 року мав у місті заїзд і чайну, де можна було перекусити. Зельман Ширін 1913 року був власником «постоялого двору» й пивної лавки в східній частині базарної площі (нині там вхідна арка курорту). Доповню­вав комплекс послуг для приїжджих у центрі міста візницький будинок Леонтія Величка.

Стали з’являтися й дорогі готелі для заможних гостей, як от «Гранд- Отель» на Гоголівській вулиці. На цій самій вулиці були й так звані «комерційні номери» для приїжджих і трактир, які утримували купці Стельмахи, їм же належав і готель на те­риторії базару. Тримали «номери» також міщанин Яків Худоминський і багатий селянин Микола Карпов. Міщанин Вепринський володів го­телем на вулиці Дворянській (нині - Незалежності). З’явилися й багаті ресторани, наприклад, купця Пись­менного, який стояв на місці ниніш­нього супермаркету «Сільпо».

Всі ці дорогі приватні заклади були націоналізовані після 1917 року, а дрібніші ще змогли пережити період непу (нової економічної політи­ки), але остаточно припинили своє існування на рубежі 20-их - 30-их років XX століття.

Розсоха Людмила. Заїзди і трактири на Миргородщині // Прапор перемоги, -5.06.2015, № 23, с.7.

Переглядів: 194 | Додав: Yarko | Теги: Оріхівщина, Сорочинці, Миргород, Деркачі, Левко-Ромодан, Бубликів, Заїзди і трактири на Миргородщині, Соханського, Трудолюб, Кут | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: