Згадує Корсунський Григорій Костянтинович

Миргород

В 1930 році під час масової колективізації  ми жили по вулиці Велика Приліпка в самій крайній хаті біля личанського цвинтаря, на толоці (майдан на якому велись торги кіньми, великою і малою рогатою худобою). Жили не бідували, дідусь Тимофій ще був при здоров'ї, мав велике господарство, була конячина і віл, корова, декілька десятин землі. В той час сім'я складалась з господаря діда Тимофія, батька Корсунського Костянтина Тимофійовича, матері Корсунської (Сокур) Марії Іванівни і нас дітвори Марії 1918 р.н., Олексія 1921 р.н. і нас близнят Миколи і Григорія 1928 р.н.

Восени 1930 року до нашої оселі завітали активісти, серед них заядлий активіст, бувший кавалерист, учасник Громадянської війни, Іщенко Яків Тихонович. На той час він володів пекарнею, що знаходилась по вулиці Сорочинській в полупідвалі (територія нинішньої пошти). Активісти "розкуркулили" нашу сім'ю, описали все майно і господарство. Вигнали сім'ю з хати залишивши нас голих і босих. Прийшлось поневірятись по чужих хатах. Так розпочався для нашої сім'ї голодний мор, особливо для нас з Миколою-дворічних дітлахів. В дідівську хату поселився Іщенко Я.Т. і проживав там до вересня 1941року, до приходу окупантів.

Голодомор 1932-1933 років забрав здоров'я в дорогих наших, мами і дідуся які піклуючись за дітей-померли голодною смертю. Батько жинився перед війною і з вересня 1941 року до визволення Миргорода від окупантів ми проживали в рідній дідівській хаті, де й народилась наша менша сестра Галина в 1942 році.

З  визволенням Миргорода від загарбників, ІщенкоЯ.Т. знову вигнав нас з рідної хати-тепер вже назавжди.

В 1943 році батько віддав мене і Миколу на навчання до чоботарів, артіль яких знаходилась по вулиці Ломаній,що на Личанці в хаті Поляків до кравця Сидоренка Івана Ільїча.

Під час третього Голодомору зимою 1947 року бувши вже завзятими взутєвиками ми з Миколою виїхали в Західну Україну, щоб заробити для пухлої від недоїдання сім'ї харчів. Заходим на подвір'я і запитуємо є робота, чи взувачка драна – полатаємо. Багато людей з задоволенням сприймали нашу допомогу за харчі. Насушивши сухарів ми подались до Білорусії за бульбою. Запам'яталось як в одній сім'ї ми працювали більше ніж два тижні. Відремонтували всю обувку, підлатали дах на хаті, побудували саж. Обвішані торбами і двома мішками різних пожитків повернулись до Миргорода. Дякували долі, що всі рідні хоча й були пухлі, але ще рухались. Часто за наше життя ми з Миколою згадували "щастливе" дитинство.

Записав Джунь О.П.

http://ruhmirgorod.ucoz.com/index/zgadue_korsunskij_grigorij_kostjantinovich/0-78