1 2 3 4 5 6

Панас Мирний – гордість і окраса українського письменництва.

1. Оточення родини майбутнього письменника Панаса Мирного

 «Хороша моя Україно!

Серце б’ється з тобою!

В моїх жилах б’ється кров твоя!

Краю мій, люблю тебе,

Вдень і в ночі, і вранці і ввечері

І не знаю краю своєї любові.»

Панас Мирний

Панасові Мирному судилося стати гордістю й окрасою українського письменства. Він вивів нашу літературу на нові тематичні обрії, підніс на вищий рівень прозу, збагатив її теми і жанри.

Перший поштовх до літературної творчості дала йому миргородська дійсність. У Миргороді - витоки таланту Панаса Мирного.

В одній із статей пізнішого часу письменник згадував, що його батьки Рудченки «мали в самому Миргороді дворище, що одним боком прилягало до тихої річки Хоролу, а другим виходило на велику проїжджу дорогу, по якій завжди снувало багато всякого народу, їхало чимало хур, гонились на пастівники та з пастівників череди скоту, отари овець».

Письменник залишив цікавий опис Миргорода середини XIX століття:

«І тепер город Миргород ... вигляда великим селом, а за ті часи він зовсім не відрізнявся від звичайного села або містечка в хліборобській стороні: однакові невеличкі хатки, чепурно обмазані білою глиною, укриті очеретом або соломою; у дворах загороди та повітки задля скоту, рублена комора задля схованки всякого припасу;... а на межі, на окопі, виставилось чимало гонких верб з широкими кущами поміж себе бузини, а де-не-де і калини. Звичайні обставини звичайного хліборобського двору! Сотня або друга отаких дворів, поділених кривими та вузькими вулицями задля проїзду, з чималим майданом посередині, де високо здіймається угору церква, виблискуючи золотими банями з тонкими хрестами... Кругом ... простяглись ряди усяких крамниць, огортаючи зайве місце задля перекупок, базарів або ярмарок. Кругом сього майдану купляться всякі урядові помешкання - поліція, казначейство, суд... Отакі трохи не всі городи у Полтавщині. Таким поміж другими був і Миргород».

Навряд чи слід змінювати усталений погляд на Миргород XIX століття як символ провінційного міста. Він таки був і провінційним,, і глухим містом, з немощеною центральною вулицею, з великою калюжею на площі, із замшілими дерев'яними стовпцями різьблених рундучків у старовинних дрібнопоміщицьких садибах.

Одначе в цьому місті діяв цікавий прошарок місцевої еліти, який чомусь залишився в затінку історії, поза увагою дослідників. Напевно, усіх тих діячів настільки затьмарила собою постать геніального Гоголя, що про інші яскраві особистості якось мовби й не годилося писати: мовляв, чи не забагато як на один Миргород ?.. Тому про місто завжди згадували тільки з епітетом «гоголівський». А варто було б розповісти й про «рудченківський» Миргород.

Оточення родини майбутнього письменника Панаса Мирного (П.Рудченка) -це не просто провінційне дрібне чиновництво, яке служило по канцеляріях, «присутствіях» та скарбництвах. Це були онуки та правнуки козацької старшини полкового й сотенного масштабу, в середовищі яких ще зберігалися перекази і про мазепинські часи (Ломиківські й Трощинські були нащадками однодумців і навіть родичів опального гетьмана І.Мазепи), і згадки про автономістські домагання миргородського шляхетства кінця XVIII століття (В.Капніст). У цьому середовищі розвивалися історико-літературні та етнографічно-фольклористичні зацікавлення й студії місцевих дідичів - починаючи від літературного гуртка грузинських поселенців-емігрантів (Давид Гурамішвілі лі, Дмитро Саакадзе та інші) до Василя Ломиківського, Дмитра Трощинського та їхніх сусідів Миколи Цертелєва й Аркадія Родзянка. На Миргородщині панував дух не надто давнього декабристського минулого - ще живі були спогади про Муравйових-Апостолів, Капністів, Миколу Шершевицького і Миколу Лорера.

У 30-х роках XIX століття Миргородщина з захопленням і подивуванням, а то і з заздрістю спостерігала творчий злет свого земляка Миколи Гоголя. Значною подією в житті Миргорода стали кількаразові приїзди до міста в 1845, 1846 та 1859роках Тараса Шевченка. На початку 60-х років свіжий струмінь у життя міста внесла діяльність письменника Анатолія Свидницького, який разом із місцевими інтелігентами, здебільшого медиками, заснував бібліотеку, влаштовував літературні вечори тощо. Отож, творчість Панаса Мирного виросла не на порожньому місці, вона, як бачимо, мала міцне духовне підґрунтя в діяльності попередників-миргородців.

Розсоха Людмила. Миргородська старовина: Дослідження. Статті. Нариси. Розвідки. - Кобеляки: Кобеляки, 2002. - 424с.

1 2 3 4 5 6

Панас Мирний у спогадах сучасників