Головна » 2014 » Грудень » 23 » 6. «Молодість моя цвіла під холодним туманом»
00:35
6. «Молодість моя цвіла під холодним туманом»

1 2 3 4 5 6

6. «Молодість моя цвіла під холодним туманом»

«Ні, не слава - ота шинкарка п'яна поривала мене в мої молоді літа до роботи. Моє невеличке серце ще з малечку пестила любов до тебе, мій обездолений краю, і вона — оповила мою душу чарівними снами і підбурювала думки до роботи».

Панас Мирний 

У сім'ї Рудченків було, крім Панаса, ще четверо дітей: сестра Олександра й брати Іван, Лука та Юрій. Батькове жалування було мізерним, і «якби не своя земелька, - згадував Панас Мирний, - то доводилося б сім'ї й голодувати».

У родині Рудченків панував старосвітський побут із домішком нових, «панських» звичаїв. Велику відразу в молодого Панаса викликало духовно-убоге життя миргородського повітового чиновництва кінця 60-х- початку 70-х років XIXстоліття: «Нема, здається, у світі сумніших міст, як наші повітові міста. Життя, не те щоб громадського, а й трохи похожего на людське, немає». Цей період у Миргороді, справді, був смугою бездуховності й застою: А.Свидницький на той час уже поїхав з Миргорода, і розворушена було ним гладінь застояної «миргородської калюжі» знову заросла ряскою, а ідеї народництва ще тільки зароджувалися серед юних умів.

Панас Рудченко жив у Миргороді до листопада 1871 року. Для нас, миргородців, цікавими є його щоденникові записи, які він вів у Миргороді в кінці 60-х - на початку 70-х років. Ці дні молодий письменник називав «днями моїх тяжких незбувшихся надій, днями мого горя, моїх сліз, моїх важких думок». Аналізуючи «мізерію життя» свого оточення, коли «серце ізотліло в даремнім шуканні живої душі з теплим словом», Рудченко в щоденнику звертається до гіпотетичного майбутнього читача його записів у сподіванні, що той - людина прийдешнього, досконалішого суспільства - побачить «всього мене - як я жив і був».

Кінець 60-х років для П.Рудченка - це час накопичення різноманітного життєвого матеріалу, час проб пера у різних жанрах літератури. Він активно збирає фольклор. Впливом народної творчості й поезії Тараса Шевченка позначені ранні вірші Рудченка. Його юнацькі поезії мають соціальний зміст: «Три сльози жіночої долі», «Пісня жіноча», «Приговор музі» та інші. Зрозумівши, що його справжнє покликання - проза, він робить ряд прозових замальовок із життя.

В Миргороді П.Рудченко здійснює начерки для великого прозового полотна «Голодні годи» і неодноразово береться до цієї роботи, часто змінюючи попередні задуми. Твір не було завершено, але згодом частину цього матеріалу письменник використав у інших своїх творах, зокрема у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Особисте, пережите письменником, часто посідає в його творах значне місце. Так можна здогадуватися, що образ Варки Луценкової в оповіданні «Лихий попутав» створений на основі прототипу-реальної миргородської дівчини наймичкиВ., в яку свого часу був закоханий молодий Панас. Роздумами про це невдале кохання заповнені записи в його щоденнику за квітень 1871 року, можливо, це і булата сама красуня Варка, зустріч з якою на мості описав він у циклі «Думки». В архівному рукописі під назвою «Характеристика» ним записана розповідь про важку долю наймички В. Імовірно, що цей запис молодий письменник зробив із уст своєї коханої В.

Саме на цей час припадають наполегливі шукання автора в різних літературних жанрах, зокрема, у драматургії: «Чи не драма - моє діло, моя робота? Чи не вона мою душу так, тягне до себе, моє серце заставляє пориватися?». У ранніх прозових творах П.Рудченка уже проявилися деякі характерні риси його оповідного стилю, як от: показ «передісторій», заглиблення в минуле своїх героїв, опис життя їхніх предків.

Реальні особи, жителі Миргорода, стали прототипами героїв написаних пізніше, в Полтаві, оповідань «День на пастівнику», «Батьки», «Дома», «У школі», «Брат і сестра», «Панич», «Татарин, братик, татарин», які об'єднані спільною назвою циклу «Як ведеться, так і живеться». У цих оповіданнях, а також у незакінчених творах «Ганнуся», «Попович» та інших, що зберігаються в архіві письменника, згадуються реальні миргородські прізвища князя Ратієва, поміщиці Ксьонзихи, називаються характерні для нашого міста прізвища Грицай, Дзюба, Бородай, назви кутків міста Прилипка, Довгоселівка. На нашу думку, назва села Пісок з роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» теж виникла у письменника на основі миргородських реалій: місцина в Миргороді, де була розташована садиба Рудченків, де пройшло дитинство і юність Панаса, має місцеву назву «На Пісках».

Отож, роки життя Панаса Рудченка в Миргороді були часом утвердження його на реалістичних позиціях, періодом накопичення життєвого і літературного матеріалу.

В роки життя в Полтаві письменник не поривав зв'язків із Миргородом, де залишилися його приятелі й знайомі. Збереглися листи П.Мирного до жителів Миргорода М.Кирпотенка, І.Зубковського. Із засновником Миргородського курорту Іваном Андрійовичем Зубковським вони були ровесниками і багато в чому однодумцями. 1912 року в Полтаві вийшла брошура І. Зубковського «Краткая историческая заметка о Миргороде». В одному з листів до Івана Андрійовича Панас Мирний писав: «Одновременно с Вашим письмом я получил и Вашу брошюру «Краткая историческая заметка о Миргороде» с Вашей надписью для меня. Очень Вам признателен за этот Ваш новогодний подарок. При первом же свободном времени с удовольствием прочитаю Ваш труд о нашей общей родине... Спасибо, что истинные сыны не забывают рідної матері. Еще и еще Вас благодарю».

 Ще й сьогодні в Миргороді живе чимало Рудченків - нащадків того розгалуженого родового дерева, одна з гілок якого дала Україні письменника Панаса Мирного. Дехто з них, як от Микола Павлович Рудченко, пригадують, що їхні батьки ще пам'ятали про родинний зв'язок із П.Мирним, але до сьогодні в них не збереглося ні документів, ні родовідних свідчень.

Живуть сьогодні в Миргороді й нащадки родичів дружини П.Мирного -Шейдеманів. Це Наталя Павлівна Кармаза, колишній співробітник Миргородського краєзнавчого музею, її предки Шейдемани, як і предки Олександри Михайлівни Шейдеман (1863 - 1943), дружини Панаса Мирного, жили в містечку Карлівці Полтавської губернії, де відставний капітан Михайло Шейдеман служив головним управителем багатого маєтку великої княгині Катерини Михайлівни Макленбург-Стрелецької. В родині Шейдеманів було 16 братів і сестер. Життєвими вітрами декого з їхніх нащадків занесло до Миргорода - міста, де народився Панаса Мирний. Ось такі віражі долі.

Розсоха Людмила. Миргородська старовина: Дослідження. Статті. Нариси. Розвідки. - Кобеляки: Кобеляки, 2002. - 424с.

 1 2 3 4 5 6

 

Переглядів: 172 | Додав: Yarko | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: