Іоасаф Білгородський (в миру - Іоаким Андрійович Горленко; онук гетьмана Данила Апостола. 8 (19) вересня 1705, Прилуки, Полтавська губернія - 10 (23) грудня 1754, село Грайворон) - єпископ Російської Церкви, з 2 червня 1748 - правлячий єпископ Бєлгородський і Обоянський.

У 1911 році був прославлений у лику святителів.

Біографія

Походив із знатного роду Горленків. Народився в сім'ї полковника Прилуцького козацького полку Андрія Дмитровича Горленко, його мати - Марія Данилівна - була дочкою гетьмана Данила Апостола. Дід і батько майбутнього святителя були близькі до гетьмана Івана Мазепи; в 1709 році обидва разом з Мазепою втекли до Османської імперії, але після смерті гетьмана повернулися в Україну. Після повернення А.Д.Горленко був виселений до Москви, з конфіскацією земельних володінь.

У 1713 році майбутній святитель був визначений в Київську академію.

У 1725 році в Києво-Межигірському монастирі пострижений у рясофор з ім'ям Іларіона.

У 1727 прийняв чернецтво з ім'ям Іоасафа; в 1728 висвячений в сан ієродиякона.

По закінченні академічного курсу залишився викладачем при академії.

У 1737 році призначений ігуменом Лубенського Мгарського Спасо-Преображенського монастиря.

У 1744 році велінням імператриці Єлизавети присвячений в сан архімандрита і переведений намісником Троїце-Сергієвої Лаври.

2 червня 1748 в Петропавлівському соборі Санкт-Петербурга хіротонізований на єпископа Білгородського і Обоянського.

Незадовго до своєї кончини відправився в рідне місто Прилуки, для побачення з батьками. У середині сентября 1754 року відправився назад до  Білгорода. Але, зупинившись у слободі Грайворон, де була його архієрейська вотчина, тяжко захворів і, провівши більше двох місяців 10 грудня 1754 о 5-тій годині пополудні, преставився. Він прожив 49 років.

Два з половиною місяці після блаженної кончини Іоасафа, тіло його в гробі стояло відкрито у Свято-Троїцькому соборі, без ознак тління і не втрачаючи звичайного кольору і вигляду. Тіло покійного архіпастиря залишалося непохованим до кінця лютого 1755, з огляду на те, що призначений Святішим Синодом для вчинення поховання Іоасафа Переяславський і Борисопольскій Преосвященний Іоанн Козлович був затриманий повінню.

Лише 28 лютого 1755 у співслужінні численного сонму пастирів, труну з тілом Іоасафа був поставлений в склепі (у південно-західній частині білгородського Свято-Троїцького собору), який був споруджений по велінню покійного святителя.

Твори

Залишив коротку автобіографію, фамільні записки, віршований діалог «Війна семи чеснот з сімома гріхами смертними» (видані в 1892 році В.Горленко в Києві), одне повчання (Слово), кілька листів і окружних послань. Біографія Іоасафа, складена його родичем, відомим українським письменником Г.Ф.Квіткою, видана в Києві в 1836 році і потім багато разів перевидавалася; інша біографія - Кульжинський, 1883 рік. Важливий біографічний матеріал по консисторським документам знаходиться в «Історико-статистичному описі Харківської єпархії», архієпископа Філарета (1, 12-25).

Прославлення

Будучи істинно добрим пастирем, Іоасаф ще за життя користувався побожним повагою пастви за істинно благочестиве і подвижницьке життя. Через 2 роки по похованні Іоасафа деякі з духовних чинів кафедрального собору, знаючи святе життя архіпастиря, таємно пішли в його усипальницю і відкрили труну, виявивши не тільки тіло святителя нетлінним, але і його одягу і самої труни не торкнулося навіть найменше тління, хоча і відчувалася достатня вогкість у повітрі при відкритті склепу.

Протягом більше півтора століть зберігалися його нетлінні мощі в Троїцькому соборі монастиря в Бєлгороді. Шанування Іоасафа в народі як святого і чудотворця, навколо імені якого склався ряд сказань, а також зцілення і чудеса біля його труни і на могилі, послужили підставою для численних прохань про його канонізацію.

У грудні 1908 єпископ Курський Пітирим (Окнов) представив Святійшому Синоду ряд прохань від духовенства та мирян про прославлення єпископа Іоасафа. Синодом була утворена комісія під головуванням Пітирима; на підставі поданих свідоцтв та акту огляду мощей Синод направив доповідь, на якій 10 грудня 1910 Микола II наклав резолюцію: «... приймаю пропозиції Св. Синоду з щирим розчуленням і повним співчуттям».

Рака для св. мощей Святителя Іоасафа Білгородського і покров над нею в Свято-Троїцькому соборі були виготовлені за проектом арх. Покровського В.А. (1910-1911 рр.; втрачені);

Урочистості канонізації та відкриття мощей відбулися 4 (17) вересня 1911 при Курському Преосвященному Пітиримі (Окнов) і вікарному Білгородському єпископі Никодимі в присутності Єлисавети Феодорівни і Константина Констянтиновича.

1 грудня 1920, на виконання постанови Народного комісаріату юстиції від 23 серпня 1920 «Про ліквідацію мощів», відбулося розкриття мощей святителя під керівництвом спеціально призначеної комісії. Комісія склала офіційний акт, підписаний її членами і опублікований в «Курській правді» за 10 грудня 1920. Мощі були відправлені в Москву, в Музей Наркомздоров'я на Петрівці, потім в антирелігійний музей. У 1930-х роках їх перевезли до Ленінграда і помістили до експозиції Музею історії релігії та атеїзму в колишньому Казанському соборі.

Наприкінці лютого 1991 мощі були виявлені в запасниках музею та ідентифіковані за актом розтину мощів і іншим документам. До 10 серпня 1991 мощі перебували в Преображенському соборі Ленінграда, після чого доставлені, через Москву і Курськ, в Білгород. З 17 вересня 1991 знаходяться в Преображенському соборі Білгорода.

Пам'ять (за юліанським календарем): 10 декабря і 4 вересня (набуття мощей).

Спадщина

Навколо Іоасафа Горленко та його спадщини склався гурток його шанувальників, який виріс до Братства в ім'я святого і проіснував в Петрограді до 1917 року. Перед подіями 1917 року в селищі Парголове неподалік Петрограду була побудована церква в ім'я Святителя Іоасафа, і створено при ній Михайлівське Іоасафовське Братство, заборонене за більшовицької влади. Товариство Святого Іоасафа було відновлено наприкінці XX століття і діє зараз в Санкт-Петербурзі.

У вересні 2005 року в Бєлгороді відбулися урочистості, присвячені 300-річчю з дня народження святителя Іоасафа Білгородського. [3]

У Бєлгороді щорічно проводиться науково-богословська конференція «Іоасафовські читання». [4]

Пам'ятники Іоасафу Білгородському встановлені: в листопаді 2001 року в м.Білгороді, в честь 90-річчя його канонізації; у вересні 2011 року - у м.Прилуки, в честь 100-річчя канонізації. Також у вересні 2011 року на Свято-Троїцькому бульварі міста Білгорода, на місці колишнього Троїцького собору (побудований в кінці XVII століття, зруйнований в 1920-ті роки) вибудована і освячена каплиця св. Іоасафа Бєлгородського, а поруч з нею реконструйована печерка, де спочатку перебували мощі святителя.

Молитва Іосафа Білгородського

Буди благословен день и час, в онь же Господь мой Иисус Христос мене ради родися, распятие претерпе и смертию пострада.

О, Господи Иисусе Христе, Сыне Божий!

В час смерти моея приими дух раба Твоего, в странствии суща, молитвами Пречистыя Твоея Матери и всех Святых Твоих, яко благословен во веки веков.
Аминь.

Джерело: http://ru.wikipedia.org

Відомі представники роду:

Данило Апостол гетьман України

Іван Матвійович Муравйов-Апостол

Сергій Іванович Муравйов-Апостол

Матвій Іванович Муравйов-Апостол

Іполіт Іванович Муравйов-Апостол

Іоасаф Білгородський (Іоаким Горленко)

Ніколас Муравйов-Апостол