Листи Дмитра Залізняка

(Архів Феодосія Рогового)

     «Дорогий Феодосію Кириловичу!

     Коли хочеш, пишу тобі й з Миргорода. Листа твого одержав учора, а сьогодні приїхав з Комишні в Миргород писати проект постанови. Та оце й листа заодно.

     Маршрут твій цілком схвалюю. Приїжджай до мене в любий час, буду радий тебе бачити в себе. Для більш успішних розшуків мене, можна зайти в Миргороді в партком і спитать т.т. Гунька або Паська в якім я колгоспі. Така вже чортова робота (тоді він працював у райгазеті – Ю.Р.), що я можливо буду в колгоспі. Але це нічого. Як тільки зустрінемось, поїдемо в Комишню і куди завгодно. Квартира моя ще в Комишні. Тут будують дім. Десь, мабуть, дадуть і мені келію. Та це буде аж під осінь.

      Дуже хочеться зустрітися з тобою і поговорити. Пишу мало. Але матеріалу назбиралось досить. Як живий буду, може та що й видумаю. А щоб надіятись на успіх – куди твоїй тітоньці.

      Та чорт з ним. Якось буде. Че́ркас, як я тобі писав, у Миргороді. Цей тут, так би мовити на при́в'язі. На радіовузлі.

      Я скажу йому, що ти приїдеш. Зайди до нього і він скаже, де я.

      І так чекаємо. На цьому закінчую.

      З привітом Дм.Залізняк.                       1.06.1962.»

                                                    *   *   *

      (Цікаво, що сам лист написаний на аркуші слідуючого змісту:

      Акт „_” _ 195_ г.

      Мною райцензором по Миргородскому району ___

совместно с заведующим библиотекой ___

проведена контрольная проверка книжного фонда библиотеки ___

по инвентарным книгам с № __ по № __ Библиотеку проверено ___

из указанной библиотеки изьяты следующие книги: ___

      ( Читаючи це, враз повіяло чимось холодним і хижим, а пройшло чи не півстоліття... Невже це вже в генах? - Ю.Р.)

                                                    *   *   *

      «Добрий день, Феодосію!

      Пробач, що турбую тебе без особливої причини.

      Воно привід ніби є. А саме: Василь! (Ніколенко – Ю.Р.) Що з ним робити? З партії його виключили. Пише часом бог зна що.

      Ось шлю тобі вірш. І попрошу: напиши ще ти йому листа. Покритикуй за вірш. (Я йому напишу, що послав тобі). Що в тебе нового?

      З привітом Дм.Залізняк.»

                                                    *   *   * 

      «Добрий день, Феодосію Кириловичу!

      Сьогодні глянув я в «Дніпро» – аж матінко моя!

      Наш Феодосій – у повнім блеску і красі!*

     Ясно, ясно тепер чому нема мені відповіді на гумореску і взагалі листів не пишеш...

      Але не привітати тебе з успіхом не можу. Хай щастить тобі на творчій ниві!

      Дуже-дуже симпатично дав тебе «Дніпро». І коментарі тут, як кажуть, зайві. І успіх – наяву.

      А Василь, бідолаха, одержав з видавництва рукопис книги. От ідіоти! Обіцяв писати в ЦК, чи допоможе.

      В мене нічого не друкується. Пишу потроху. На роботу поки не йду, але дати обіцяють.

      Мені після редакції здається, що попав у рай. Ніякий дурень не стоїть над головою.

      Пиши, коли зможеш.   З привітом Дм.Залізняк».

___________________

* Йдеться про журнал «Дніпро», №6 за 1962 рік. У ньому було надруковано дві гуморески Феодосія Рогового «Чи крутиться земля?» та «Скупий у небі», які були згодом у репертуарі відомих акторів, а у редакторському вступі, поряд із мальованим портретом Ф.Рогового писалося таке: «Феодосій Роговий... «Ага, - скажеш, читачу, - мабуть, сатирик та гуморист. Прізвище таке, що жди чогось войовничого: рогом по всіляких недоліках, значить». І справді, пише він гумористичні та сатиричні вірші (буває, що й нариси), виловлює і на світ білий виставляє людців, які, на жаль, ще водяться поміж нами. Ловити він уміє тому, що працював у рибартілі. Перед тим, правда, він ще народився. Народився у 1925 році, в селі Пугачівці на Полтавщині, працював у колгоспі, згодом на заводі, учився, а потім (і понині) у школі вчителем. І пише.

      Хай пише, на здоров'ячко йому!»

      (У тому ж номері «Дніпра» Ірина Жиленко та Василь Симоненко опублікували свої перші вірші.  Їх по шість. У Симоненка: «Ми – думаємо про вас», «Дід умер», «Косар», «Баба Онися», «Піч», «Може, так і треба»; у Жиленко: «Червоні вітрила», «Трави», «Він любив», «Там живуть по-степовому», «Літак», «Дума над попелищем»).                                                          

                                                    *   *   *

      «Добрий день, Феодосію Кириловичу!

   Поки ти збирався, мою гумореску успішно покритикував Василь. Ваші зауваження сприйму, бо знаю, що вони дружні, щирі.

      Написав і я деяку небилицю на літературні теми (дві з них пишу на звороті).

     Читаючи твою «замість рецензії», я відчуваю, що ти творчо зростаєш, вірш іде вільно, як пісня. Рима і ритм – на місці. І зміст і ідея виражені чітко. (А ти знаєш особисто Юрія Андрущенка? Йому вже 52 роки. Він поет 20-х років. Я чув, що він і так горює із-за невдач). Але сказати хочу інше. Епіграма твоя нищівна. Уяви, що на тебе написали таку?.. Хоч, може, ти в свій час і читав вірш Доризо, але мабуть забув. Пробач за нахальство, приводжу повністю:

                                                         Реплика

                                            Мой критик, пишешь ты сердито,

                                            Хотя, быть может, и умно.

                                            В твоих статьях порою скрыто

                                            Рациональное зерно.

                                            Но тон казенного приказа

                                            Своею строгостью крутой

                                            Меня отпугиваеш сразу

                                            От справедливой правды той.

                                            Подумай, критик мой, о тоне,

                                            Чтоб мог клевать с твоей лодони

                                            Рациональное зерно.

      Це такі думки викликала твоя мініатюра. Тобі я їх не нав'язую, поступай, як знаєш. Колись Ф.Гарін бахнув у «Комсомольці Полтавщини», що чабан... пасе корів!

      Я написав рядки:

                                                Вівці плачуть

                                            І заплакали вівці гірко,

                                            Не чекали таких образ:

                                            Ой, погнав же чабан корівки,

                                            Ой, хто ж тепер пастиме нас?!..

      Послав йому, погодився. Але, мабуть, розсердився, бо холера потім і на лист відповів.

      Мої мініатюри на літературні теми:

                                                         Про похвали

                                            Солодше, кажуть, шоколаду,

                                            Коли хто-небудь із відомих

                                            Твого Пегасика погладить,

                                            Насипле миску фраз медових.

                                            Мені зізнавсь писака-мрійник,

                                            Що був би він щасливий з лишком,

                                            Коли за вірші С.Олійник

                                            Критикував би його... нишком!

                                                           Ощадливий

                                                       (Дружній шарж)       

                                                                      «Сім пучок перцю», Ю.Кругляк

                                            Сім пучок – звісно, малувато,

                                            А видно: перець в нього є.

                                            Щоб не прийшлося ж позичати –

                                            Поет пучками видає!

      На цім закінчую. Пиши, критикуй.

      З привітом Д.Залізняк.                                       7.07.62р.»

                                                    *   *   *        

      «Добрий день, Феодосію!

      Вітаю тебе з Травнем, святом творчої Весни!

    Те, що ти мені повідомив, щось дуже близьке до успіху! Дай боже! Хоч одному комусь вступити в літературу книжкову. А там – не забувай і нас!..

   Ти питаєш про роботу? Я ж писав тобі, що працюю інструктором ідеологічного відділу парткому. Скоро переїду жити в Миргород. Квартирю, правда, обіцяють. Але поки може прийдеться й найняти. Тоді буду ближче до Глобино і ти швидше приїдеш. Обов'язково!

      Оце колись бачив у Миргороді Івана Оніпченка, хорольського колгоспного поета. Згадували тебе.

       Обіцяли як де і мені надрукувати. Але я не дуже й вірю. Краще, як друкують без попереджень!

    Пишу потроху вірші злободенні. Оце й сьогодні передавали по радіомовленню один – «Весна миргородська». В плані – частівки, вірші про маяків. Але дуже тягне до гумору. Хоча й на цьому поприщі нічого не створив підходящого.

     Че́ркас, мій бойовий друг, зараз працює редактором районного радіомовлення. І є види на його підвищення в обласне радіо! Тож радій, може й про нас тоді згадає. (Бо від Страшка чортьозна чи діждемось коли похвал.)

   Такі, брате, діла. А мене нікуди не запрошують друкуватись, Полтавське обласне не діє. Не художньо. В інше – ніколи й віддрукувати та поновити збірку.

     Може у відпуск якось. А коли в тебе відпуск? У мене десь із середини травня, або з середини червня.

   Бач, я написав колись кілька дружніх шаржів і в т.ч. на тебе. Але «Комс.Полт.» не встиг, мабуть, дати. Де накажеш їх діти? Може катону в «Ленінську зміну», хоча вона й мінорна страшно...

      Ну, закінчую. Привіт дружині (забув по-батькові) і хлопчикові!

      З привітом Дм.Залізняк.                 27.04.63р.»

                                                    *   *   *

      «Добрий день, Феодосію!

      Листи твої одержав. Що ж воно за біда?

      Був уже в Полтаві. А в даний час знаходжусь в Ромодані. Уповноважений по хлібоздачі в колгоспі «Переможець». Пишу тобі листа, сидячи в парку на лавці.

    Тут жить можна. Колгосп з роботами йде непогано. Під боком – вокзал, автобусна зупинка, чайна і їдальня. А що ще треба «уповномоченому»?

      Вчора був у Миргороді. До смерку сидів біля пам'ятника на могилі Давидові Гурамішвілі. Рядків з 8-10 і вірша вилупилось. Може ще й дороблю колись. А більше нічого нема.

      Доручив Че́ркасові передрукувати весь мій гумор на машинці. Але в нього там ну такі, як у полтавському видавництві.

      Від Василя одержав листа. Пише, що теж приїхати не може!

      Квартири мені в Миргороді не дали. Але скоро я перейду у найняту.

      Пиши, як твої діла. Коли зможеш, приїзджай.

      З привітом Дмитро Залізняк.                                29.07.63р.

П.С. Адресу пиши поки таку, як на конверті: радіовузол, Че́́ркасу (для Залізняка́)».

                                                    *   *   * 

      Це останній лист Дмитра Залізняка до Феодосія Рогового. У кінці вересня 1963 року він загинув. На зворотному боці фото у день, коли його ховали, рукою Ф.Рогового напис: 26.09.1963, х.Залізняки, Комишнянського (тепер Миргородського р-ну).

Джерело: Роговий Ю. Тринадцятий Апостол або Сподiвання Добра i Справедливостi

Життєпис Дмитра Залізняка

Твори Дмитра Залізняка

Фото Дмитра Залізняка

Листи Дмитра Залізняка