Головна » 2015 » Листопад » 29 » Повстанський рух на Миргородщині. Закінчення
19:40
Повстанський рух на Миргородщині. Закінчення

Громадянська війна на Миргородщині

Про бандитів дум не складають 

 Початок  Продовження Кінець

Повстанський рух на Миргородщині Закінчення

Продовольча політика на Миргородщині, як і в усій Україні, чинилася безкомпромісно-жорстокими методами. Навіть самі учасники й керівники продзагонів, не приховуючи суті, називали цей процес „викачуванням хліба”. На початку 1921 року в повіті було зібрано 608000 карбованців грошей і цілий ешелон із хлібом, маслом, салом, яйцями, одягом. 8 лютого 1921 року все це було відправлено зі станції Миргород на Донбас та в промислові центри Росії. За спогадами сучасників, такі ешелони відправляли з Миргорода майже щомісяця. За те, що миргородські комуністи одними з найперших в Україні успішно виконували продподаток, Г.І.Петровський вручив „трудящим Миргородщини” перехідний червоний прапор, наголосивши, що він окроплений кров’ю і побажавши „здійснити нові подвиги і виконати до кінця продподаток”. Тож „нові подвиги” не забарилися.

Дуже довго не вщухав збройний опір радянській владі в районі Шишаків. 1922 року в Шишаках сталася „петлюрівська змова”, на придушення якої посилали спецзагін М.Шастуна. У травні 1923 року на станцію Яреськи вчинив напад об’єднаний загін отаманів Линника і Чорного, який був спрямований проти комуністів.

Дуже мало відомостей збереглося про знаний свого часу на Полтавщині загін Марусі, який діяв у 1918 – 1920 роках на теренах Лохвицького, Миргородського та инших сусідніх повітів. Дмитро Заславський, брат комуніста Семена Аврамовича Заславського (комісара ВЧК, убитого в Миргороді під час повстання Сергія Дубчака), згадуючи діяльність брата, розповідав про події 1918 або початку 1919 року, коли той, узявши з собою групу чекістів, виїхав із Миргорода до Попівки: „Повернувся десь через тиждень. Мати каже: „Де це ти тиждень гуляв?” – „Та гуляв, так гуляв, що ледве голови не втратив, але нічого, ми цілі, а „Маруся Богуславка” своєї голови вже не підніме”. Проте тоді, під Попівкою, сили Марусі ще не були розбиті дощенту, остаточно загін було ліквідовано лише 1920 року.

Керівник селянського загону із Кобеляцького повіту Андрій Левченко водив своїх бійців рейдами у південно-східній частині Миргородського повіту – в Багачанській, Устивицькій, Яреськівській і Шишацькій волостях із весни до осени 1920 року. Один із його загонів було знищено силами спецгрупи М.Шастуна за допомогою червоноармійських частин.

Протягом року, з весни 1920 до весни 1921 року, на території Миргородської волості ходив загін („куркульська банда”, за висловом комуністів) під проводом Мельченка. Його було ліквідовано в селі Біликах поблизу Миргорода силами миргородського волосного загону під орудою голови волосного виконкому І.П.Лищенка.

Дуже скупі й дещо суперечливі дані про загін Зінаїди Морачевської (1900 – 1922), молодої української дворянки, діячки освіти в с. Сенчі Полтавської губернії. 1920 року вона жила в Полтаві, де була заарештована 29 грудня й засуджена колегією Полтавської губернської Надзвичайної Комісії 13 січня 1921 року «за належність до підпільної петлюрівської організації і розголошення таємниць держави» до розстрілу. Дані про виконання вироку відсутні. Можливо, їй удалося якомось чином уникнути страти. За деякими даними, в 1920 – 1922 роках вона керувала повстанською антибільшовицькою групою, яка діяла спочатку в районі селища Чорнух, 1921 року в районі між Ромоданом і Миргородом, згодом між Миргородом і Полтавою. Зінаїда Морачевська мала псевдонім Лісова Квітка, ймовірно, за свою молодість і красу. Вона загинула в бою з більшовиками. Реабілітована посмертно 1994 року.

У інших селах Миргородщини теж діяли невеликі групи „лісових братів”. У Зубівці невдоволених селян очолив отаман Голий, у Хомутці – Гилюн (був убитий не раніше 1921 року одним із керівних ідеологів миргородських комуністів Мефодієм Кирпосенком).

Миргородщина була тереном операцій загону відомого отамана Зеленого. Восени 1923 року миргородські чопівці одержали донесення, що з лісу біля села Попівки йде загін Зеленого. Оперативники виїхали їм назустріч, але „зелені” встигли розчинитися в безкраїх степах.

Діяли на території Миргородського повіту (згодом району) й инші селянські загони. На жаль, поки-що не вдалося визначити їх локалізацію. Відомо лише, що керували ними отамани Рак (за деякими даними, петлюрівської орієнтації; за нашим припущенням, міг діяти в районі с. Бакумівки), Коломієць, Черкес, Штаня та инші. Їхнє політичне спрямування і характер діяльности, здебільшого, нам не відомі.

Комуністична пропаганда всіляко намагалася ототожнити повстанські селянські загони зі злочинними групами кримінального характеру, які в ті смутні часи теж шастали по селах і хуторах Миргородщини. Відділити добре зерно визвольних формувань національно-патріотичного характеру від плевел із кримінальним нальотом – це завдання майбутніх дослідників. Метою ж цієї статті було зібрати для початку хоча б деякі відомості про таке складне, суперечливе й мало досліджене історичне явище як повстанський рух на Миргородщині.

http://ruhmirgorod.ucoz.com/news/pro_banditiv_dum_ne_skladajut_zakinchennja/2010-07-02-78

Переглядів: 185 | Додав: Yarko | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: