Друзі й сусіди

Разом із майбутнім батьком Панаса Мирного Яковом Григоровичем Рудченком у Миргородському повітовому училищі в 1835 - 1838 роках навчалися його ровесники й сусіди, з якими родина Рудченків зналася й пізніше: Павло Шершевицький, Іван Ломиківський, Іван Адешелідзе, Лев і Василь Лапа-Данилевські, Семен Панащатенко, Яків Малинка, Василь Рудь та інші. Усі вони в майбутньому стали досить відомими на Миргородщині людьми.

Павло Шершевицький став служити чиновником канцелярії предводителя дворянства Миргородського повіту. 1845 року з ним у Миргороді познайомився Тарас Шевченко і часто бував у його сім'ї.

Товариш Якова Рудченка по навчанні в повітовому училищі Іван Ломиківський був родичем, очевидно, племінником відомого на Миргородщині етнографа, фольклориста, агронома Василя Яковича Ломиківського (1777 - після 1848), який жив неподалік від Миргорода в хуторі Парку - Трудолюбі.

Малинки вели свій родовід ще від миргородського полкового писаря Самійла Малинки (1725). У другій половині XIX століття представники цього роду стали відомі своєю участю в народницьких гуртках.

Співучень Якова Рудченка Василь Рудь теж мав відоме походження - від криловського сотника Миргородського полку, нащадки якого жили поблизу Миргорода, в селі Гаркушинцях.

Козацький рід Лап-Данилевських дав у XIX - на початку XX   століть   учених   і   громадських   діячів;   Георгій Миколайович Лапа-Данилевський у 1914 - 1916 роках був головою Миргородської земської повітової управи.

Отож, із дитячих літ Якова Рудченка його родина перебувала в цікавому оточенні, в якому традиції староукраїнського панства поєднувалися з дрібно дворянським укладом життя і побутом.

Близькою до Рудченків родиною були миргородці Кирпотенки. Ще в другій половині XVIII століття предки Рудченків Гординські породичалися з Кирпотенками, представниками миргородської полкової старшини. Військовий товариш Йосип Кирпотенко, архіваріус Миргородської полкової канцелярії, а згодом поручик, секретар земського суду, був приятелем поета Давида Гурамішвілі, знав прадіда й прабабу Панаса Мирного - Івана Грекова та Єлизавету Хачапурідзе. Відтоді й ідуть зв'язки Рудченків із Кирпотенками.

Панас Рудченко у щоденнику миргородського періоду за 1870 рік часто згадує свого приятеля Н.Я.К. Це, як дослідив краєзнавець А.Аббасов, був Микола Якович Кирпотенко, службовець миргородського повітового суду, котрий згодом став мировим суддею Миргородського повіту і, як відомо, захищав прогресивних земських лікарів І.Зубковського та О.Богаєвського від нападок консервативного крила миргородського земства.

У щоденнику Панаса Рудченка згадується і його знайомий з часів юності Костянтин Васильович Демидовський. Родина Демидовських була священицькою. Батько і брат Кості Дамидовського - отець Василь і Михей Васильович - служили священиками Воскресінської церкви Миргорода. Завдяки турботі Михея Демидовського 1867 року замість старої Воскресінської церкви було споруджено новий храм.

У 1870 році Костянтин Васильович Демидовський, як і Панас Рудченко, служив у Миргородському повітовому скарбництві на посаді бухгалтера. Щоденникові записи свідчать і про їхнє спілкування у побуті, і про те, що Демидовський давав П.Рудченкові інформацію з питань етнографії.

В архіві Панаса Мирного збереглися дані про повість «Попович», яку письменник задумав на основі власних спостережень молодих літ, тобто миргородського періоду. Головним героєм повісті мав бути «попович Костя». Знаючи схильність П.Мирного давати своїм персонажам імена і прізвища реальних людей, яких він знав із дитинства й юності, маємо право висловити думку, що прототипом поповича Кості міг бути Костянтин Демидовський, син миргородського священика.

Не виключена й можливість знайомства підлітка Панаса Рудченка з письменником Анатолієм Свидницьким, який жив у Миргороді в 1860 - 1862 роках. В.Станіславський, досліджуючи в 20-х роках рудченківський архів, знайшов там шість віршів А.Свидницького. Деякі з них переписані почерком, схожим на дитячий почерк Панаса Рудченка. Як відомо, А.Свидницький квартирував у Миргороді у будинку відомого ще з шевченківських часів козака Коробки, що був поряд із садибою Рудченків. За спогадами І.Зубковського, юні миргородці допомагали Анатолію Патрикійовичу переписувати його твори. Такими переписувачами були учні Миргородської повітової школи Т.Гиренко і П.Пищимуха - ровесники й знайомі Панаса Мирного. Тож і брати Рудченки, Іван та Панас, теж могли бути залучені Свидницьким до переписування творів.

Сучасники Панаса Рудченка, миргородці Василь Івашина-Надтока й Іван Байдола згадували про молодого письменника-початківця в роки його життя в Миргороді. Ось ці спогади: «...Ще як вони обидва (Байдола та Івашина) були учнями випускного класу Миргородської повітової школи (уездное училище),а Рудченко тоді якраз працював у Миргородському казначействі і жив у власному будинку його батька над р. Хоролом, біля великого мосту, - він, П.Рудченко, частенько закликав до себе в квартирю як їх обох, також іще деяких близьких їм учнів, гостював їх, співав з ними різних українських пісень, читав їм «Кобзаря» Шевченка та інші гарні книжки, а інколи й його, Рудченка, власні вірші». Василь Івашина-Надтока був сином Якова Петровича Івашини-Надтоки, який у 1870 році разом із Панасом Рудченком служив у Миргородському скарбництві і був його приятелем, хоч і старшим за віком. Іван Леонтійович Байдола з 1870 року протягом кількох десятиліть служив у Миргородській повітовій земській управі (на посадах писаря, діловода, столоначальника, помічника секретаря, архіваріуса. Управа розміщалась тоді в колишньому будинку Шершевицького, Шевченкового знайомого, - що через дорогу від будинку Рудченків, по Гоголівській вулиці. Уже в 50-літньому віці Байдола часто розповідав про Панаса Рудченка молодому співробітникові управи Репетіну, який служив там у 1895 - 1903 роках.

Петро Олексійович Репетін (1879 - 1952) - родом із Миргородщини, з родини медичних працівників містечка Комишні. Як і колись Панас Рудченко, він у 1903 році переїхав із Миргорода на службу до Полтави, працював у губернському земстві в Полтавській міській управі. Разом із П.Мирним вони стали членами нелегальної Полтавської української громади. Петро Репетін друкувався в газеті «Рідний край», «Полтавський день» та інших виданнях. Збереглися листи Панаса Мирного до нього за 1914 - 1918 роки.

По смерті письменника П.Репетін почав збирати матеріали до його біографії, які нині зберігаються в Полтавському літературно - меморіальному музеї П.Мирного. У них згадується й миргородський період життя і творчості письменника; зберігаються цікаві нотатки Репетіна «Спогади про культурно-революційну діяльність Полтавської нелегальної політичної організації Української демократичної громади за період 1901 -1917 pp.».

П.Репетін відомий як автор розвідок не лише про П.Мирного, а й про М.Драгоманова, Б.Грінченка, М.Коцюбинського та інших. Напередодні другої світової війни він працював на посаді секретаря літературного факультету Полтавського педагогічного інституту. Доля цієї особи трагічна. 1946 року Репетін був засуджений за «антирадянську агітацію» через те, що опублікував свої літературні праці в газеті «Голос Полтавщини» в роки німецької окупації. Під час відбуття покарання він помер у Вінниці; реабілітований посмертно.

Варто зупинитися і на зв'язках Панаса Мирного з миргородською родиною Пищимух. Колись відомий сорочинський козацький рід, Пищимухи в середині XIX століття стали дрібними миргородськими дворянами. Семен Пилипович Пищимуха доводився родичем Тетяні Іванівні Гординській, матері письменника. Панас називав його «дядюшкою», вони обидва служили в Миргородському повітовому скарбництві. Пищимухи входили до кола спілкування родини Рудченків, жили неподалік від них, у районі сучасної вулиці Шевченка. Пищимухи й Рудченки постійно обмінювалися новими книжками й журналами. Цікаво, що Пищимухи в минулому, за даними миргородців, були пов'язані з декабристами. Прогресивні погляди мали також їхні нащадки кінця XIX - початку XX століть. Згадаймо, що герой оповідання Панаса Мирного «Дурниця» теж мав прізвище Пищимуха.

1 2 3 4 5 6