Історія Остапівки

Походження назви

Остапівка — село Миргород­ського р-ну, розташоване на берегах р. Озниці (правої притоки р. Хоролу), центр сільської Ради нар. депутатів, якій підпорядковані населені пункти: Верхня Будаківка, Онацьке, Панченки, Синьощоки. Населення - 1072 мешканці (1990).

Етимологія поселення слов’янська і повністю прозора: ойконім Остапівка утворено від імені першопоселенця - якогось Остапа, який, з огляду на час першої згадки в літературі (XVII ст.), швидше за все належав до козацького стану.

Саме ім’я Остап походить з грецької і може означати «стійкий» (форма «Євстафій») чи «квітучий, родючий» (форма «Євстахій»).

Історія виникнення

Перша згадка у літературі про село відноситься до 1678 р. – на той час село входило до складу Комишанської сотні Гадяцького полку. Остапівка з 1678 по 1687 рр. була ранговим володінням гадяцького полковника Михайла Самойловича, - рідного небожа гетьмана Івана Самойловича.

1729 р. Остапівка була гетьманським універсалом подарована доньці генерального осавула Степана Бутовича - Уляні Бутович (у першому шлюбі - Милорадович). Їх нащадки зберегли свої володіння у селі і за часів імперії, - 1852 р. у Остапівці був маєток Марії Милорадовичевої, дружини штаб-ротмістра: земля, водяний млин із сукновальнями на річці Озниці, олійниця та садок.

Остапівка ХІХ – поч. ХХ ст.

За переписом 1859 року Остапівка — село власницьке і козаць­ке Миргородського повіту, мало 483 двори, 2821 мешканців. Окрасою села була дерев’яна Успенська церква (1874), при якій діяла бібліотека, школа грамоти, попечительство. Приход храму складав 4497 осіб з Остапівки, Мелешок, В.Будаківки, М.Будаківки та Стовбиного.

1900р. Остапівка в складі Березоволуцької во­лості Миргородського повіту, мала 612 дворів, 3350 мешканців. У селі діяли козацька і селян-власників громади, земська і церковно-парафіяльна школи, відбу­вався один ярмарок на рік. 1910 року у селі було 564 двори, 3153 мешканці. Під посівами було 1908 десятин. Найбільшими землевласниками на території громади були: Граббе (1439 дес. ріллі), Малинка (819 дес.), Болагов (310 дес.), Новаковська (189дес.), Коченевчевський.

Село у добу війни за незалежність 1917-1921рр.

Радянську владу проголошено в січні 1918. З грудня 1919 в Остапівці діяв волосний революційний комітет,  1920 створено комнезам, у грудні 1920 — комсомольський осередок.

Нова влада залишалась вкрай непопулярною у населення, яке бойкотувало її розпорядження. Зокрема це проявлялось у масовому ухилянні від служби у РСЧА. За даними Волкомдезертира в Остапівці щомісяця проводилось по 4 мітинга (залучалось по 2000 чол. – з наявних 3000 - все доросле населення!) та по 5 облав. Всі заходи, здебільшого, були безрезультатними. «Авторитет» влади підтримували бійці «Остаповского волотряда», озброєні 18 рушницями та бомбами.

Великою проблемою для більшовиків залишався повстанський рух, а особливо

діяльність отамана Христового, загони якого у найкращі часи налічували до 13000 бійців. Леонтій Христовий користувався значною підтримкою не лише місцевого населення, але і суперечливого героя тих часів, - Нестора Махна, який 15.06.1920р. видав йому мандат на формування Особливого загону Повстанської армії України і надав значну технічну підтримку. З 25 серпня бійці Христового значно активізували свої дії по всій території Миргородського повіту. 5 вересня вони розпочали черговий рейд селами через Сорочинці, Зуївці і Остапівку. 7 вересня 1920 р. в селі сталася зустріч керівників двох повстанських селянських з'єднань, - Леонтія Христового і Олексія Дмитренка, які домовилися про спільні дії проти більшовиків.

На початку вересня Миргородський повітком оголосив мобілізацію усіх комуністів і комсомольців у Миргородському, Гадяцькому і Хорольському повітах «на розгром банди Христового». 7 вересня 1920р. об'єднані сили миргородського гарнізону і 226-го батальйону ВОХР завдали в Остапівці поразки загону Л.О.Христового. Його союзник – Олексій Дмитренко загинув поряд - у х.Панченки. Від цілковитого розгрому повстанців врятували кулеметники-махновці.

Остапівка у 20-х рр. ХХ ст.

Для подолання наслідків Голодомору 1921р., в селі проводився збір пожертв, що супроводжувалось багатьма зловживаннями. Наприклад, активіст Палеха Трофим разом з шістьма однодумцями «зібрали у населення» 2 золоті кільця, 3 срібні георгіївські хрести, 1 офіцерський хрест, 1 срібну медаль «За підкорення Кавказу» (1859-64рр.), 5 золотих карбованців.  Найчастіше селяни жертували «цебро картоплі».

Під приводом боротьби з голодом проводилась кампанія вилучення церковних цінностей. 13 травня 1922р. комісія у складі уповноважених повітвиконкому А.Векієнко, И.Местних; волкиконкому - Г.Циган, та церковної громади – К.Панченко, зафіксувала вилучення з Остапівської Святоуспенської церкви хрестів, чаш, дискосів  на 12 фунтів 25 золотників срібла. Враховуючи, що 1 фунт складає 0.4095124 кг., а золотник - 4.26575038 гр., за даними Акту про вилучення, комуністи забрали з церкви 5 кг. 21гр. срібла.

Час колективізації і Голодомору

1928 в Остапівці було організовано колгосп, який згодом був розділе­ний на три господарства: «Ленін», «Жов­тень», «Шлях до соціалізму». Колективізація проходила болісно, про що свідчать і озвучені районною пресою прямі погрози місцевому населенню про занесення села на «чорну дошку».

Прямим наслідком колективізації став Голодомор 1932-33рр., який мав у селі над Озницею жахливі прояви – численні факти людоїдства. Національна книга пам'яті фіксує по сільраді загиблих 152, з них поіменно – 124. 

У 30-х – 40-х рр. в Остапівці зазнали репресій члени родин Бережинських, Бережних, Лисенків, Макух, Пащенків, Поповичів, Северинів та ін., - всього є відомості про 25 жертв терору.

Проаналізувавши матеріали Національного банку репресованих, ми створили типовий портет переслідуваних мешканців села. Отже: за національністю більшість з них були українцями (92%), за соціальною - землеробами (76%), за освітним рівнем - мали початкову освіту (64%). Найбільш «популярною» статею, яку отримали більшість мешканців Остапівки (60%), була ст.54-10 КК УРСР  - «антирадянська пропаганда»; величезна частина репресованих (40%) були розстріляні. Переглянути зведену таблицю.

Джерела про Голодомор у Остапівці:

1) Голодомор 1932-1933рр. на Полтавщині: до 75-х роковин. Збірник документів і матеріалів. - Полтава, 2008. - 284 с.: іл. с.217

​2) Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. в Україні: Полтавська область /Упоряд. О.Білоусько, Ю.Варченко, В.Мокляк, Т.Пустовіт. - Полтава: Оріяна, 2008. - 1200 с. (випадки людоїдства в Остапівці - с.1085, с.1086, імена загиблих -  c.503, с.504)

Остапівка в радянсько-німецькій війні

 

Вересень 1941 року обернувся катастрофою Південно-Західного фронту. З огляду на те, що район Сенчі мав найбільш слабоорганізовану ворожу оборону, то саме з цього напрямку рухалась найбільша маса червоноармійців, які намагались вийти з оточення.  Тому остапівські ліси стали рятівним коридором для військ, які відкочувалась на схід. Серед тих, хто відступав через Остапівку, були видатні радянські воєначальники: генерал-майор артилерії

Волкотрубенко Іван Іванович (у складі артуправління ПЗФ),  маршал СРСР і Герой Радянського Союзу Баграмян Іван Христофорович, маршал авіації Скрипко Мкола Семенович.

Наближався час визволення. У середині вересня 1943р. на території Остапівської сільради розгорілись бої, які мали загальнофронтове значення. Рівно опівдні 14.09.1943р. німецькі війська завдали по позиціях 40-ї армії контрудару. Як нам пощастило встановити, гітлерівці піднімалися в атаку з висот Верхньої Будаківки (3 км. на північ від Остапівки), штурмуючи курган Королева Могила. (Детальніше)  

Контрнаступ на Миргородщині гітлерівці здійснювали силами 112-ї піхотної, 57-ї  піхотної дивізій та 24 танкового корпусу, якими керували відповідно - генерал-лейтенант Теобальд Ліб, генерал Вінценц Мюллер та генерал танкових військ, колишній командуючий німецькими військами у Африці -

Вальтер Нерінг. Їхнім суперником з боку Чевоної армії був генерал-майор Серафим Меркулов (47 стрілецький корпус).

Чотири ворожі контратаки було успішно відбито і 47-й стрілецький корпус перейшов у наступ. 15.09.1943р. червоні підрозділи три рази безрезультатно атакували висоту 155.2, втративши при цьому 2 танки.  Вніч на 16 вересня 1943р., знищивш запаси продовольства і міст через р.Озницю, німці відступили з Остапівки, - село було визволено.

Всього за роки війни Остапівка втратила 209 своїх мешканців. Більше всього (49%) загинуло за один 1943 рік.

Під час німецької окупації (16.09.1941—20.02.1943, 18.03.1943—16.09.1943) гітлерівці розстріляли 6 чол., вивезли на примусові роботи до Німеччини 222 чол.

4.6. Післявоєнні роки.

У 1950-му році три колективні господарства об'єдналися в один колгосп ім. В.І.Леніна, 1960 до нього приєд­нався колгосп «Україна» с.Верх­ня Будаківка (зерново-буряківничий напрямок, тваринництво). 1 вересня 1964 року в Остапівці було відкрито народний музей, який став окрасою села.

Радянська система господарювання на селі швидко вичерпувала свій ресурс. Місцева преса повідомляла (1967) про зловживання голови колгоспу О.І.Бугайова, кричущі порушення розпорядку дня, санітарного стану, норм відпуску кормів і т.п. Не дивно, що Остапівський колгосп імені Леніна посів останнє місце в районі по надоях – 32 кг на корову.

У 1985р. на місці річки Озниці й двох озер було створено Остапівське водосховище. Річку загатили, людей із найближчих будинків відселили. Зі ставу планували брати воду для поливу довколишніх 1 тис. га полів, однак задум так і не було реалізовано.

Мешканці села взяли участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (Остапівка - спогади ліквідаторів аварії на ЧАЕС)

На 1991р. у селі діяли: відділення зв'язку, середня школа, фельдшерсько-акушерський пункт, дитсадок, Будинок культури (на 300 місць), бібліотека (11 014 од. зб.). 

У березні 2016р. шукачами скарбів було пошкоджено пам'ятник В.Ульянову (Леніну) 

Результати першого туру президентських виборів 31.03.2019 по с. Остапівка

 

Демографічні зміни за час існування Остапівки

Джерело: Нарис-опис Остапівки 2014р. PDF