Походження назви Черкащани

Черкащани- село Миргородського району, Полтавської області. У різні часи село мало назви Черкащенків хутір, Черкащенкове. Орган місцевого самоврядування — Черкащанська сільська рада, якій підпорядковані села Безводівка, Запорожці, Кирсівка, Мокріївка, Передеріївка, Пет­рівка, Писарівка, Прядки, Фуглі. 

Розміщується за 30 км від райцентру і за 8 км від залізничної станції Сенча. Географічні координати села 50°10′45″ пн. ш. 33°31′22″ сх. д.

Середня висота над рівнем моря 148 метрів. У населеному пункті на 1990 рік проживало 562 мешканців.

Село було засновано у 18 ст. Спочатку це був хутір виборних козаків Черкащенків у першій Комишняпській сотні Гадяцького полку.

Отже, назва походить від козака-першопоселенця. За цією буденною, як хтось скаже, назвою  криється вражаюча древність, сповнена глибоких таємниць. Адже козацьке прізвисько Черкащенко означає, що його дали сину черкаса. Черкасами, як відомо, називали (16-17 ст.) українських козаків. Звідки походить ця химерна назва?  Чорні аси, яси, алани – етноніми, щодо яких у більшості дослідників немає сумнівів відносно їхнього зв'язку з масивом іраномовного населення Східної Європи, степів Середньої Азії та Північного Кавказу в добу середньовіччя.

У другій половині VI ст. та на початку VIII ст. у Великому Тюркському каганаті північнокавказькі алани та центральноазійський народ аз (ас ) належали до числа поневолених етнічних груп, оскільки вони від початку чинили тюркам запеклий опір.  Саме з ними, як вважають, пов’язаний  термін бродники - міг являти собою переклад на давньоруську мову самоназви східноєвропейських аланів-асів – fard-as (буртас) – «аси, які обслуговують переправи».

Саме у формі «буртас» набуло поширення в арабських авторів при описі населення Хозарського каганату, під якою східні автори розуміли не лише аланів Східної Європи, а й народонаселення, пов’язане з ними територіально і політично. У середині XII ст. давньоруські літописці перестали використовувати термін яси щодо неслов'янського християнського населення південноруських степів. І тоді ж у літописах з 1147 р. почав використовуватися новий термін – бродники, який відображав зміни у складі осілого населення степів.   

Є підстави вважати, що з VI по XV ст. етнічний склад осілого населення степів Північного Причорномор’я був складним і періодично серед місцевих землеробів переважало то слов’янське, то ірано-тюркське, з чим і пов'язане походження сарматського етноніму у назву соціальної спільноти, об'єднаної спільною вірою, господарством, військовим побутом. Соціальної спільноти, у якій ми виразний вбачаємо прообраз козацтва.

Джерела:

Бабич Галина Василівна. Миргородщина. Довідник з історії адміністративно – територіального поділу. – Миргород 2007 року.

Бубенок Олег Борисович. Алани-Аси у складі  середньовічних етнополітичних об’єднань євразійського степу. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук.-К, 2006 року.