15. Миргородщина на початку ХХ століття
На початку XX століття економіка Росії вступила в затяжну кризу 1900-1903рр. Це погіршило становище трудящих мас, появилися тисячі безробітних. Криза важко відбилася і на сільському господарстві. З матеріалів подвідного перепису видно, що в Миргородському повіті з 26992 землеробських господарств, включаючи і великі поміщицькі маєтки, 6645 господарств не мали орної землі і посівів. Якщо до цього ще добавити 8597 селянських господарств, які мали три і менше десятин орної землі, то вийде досить красномовна цифра -15242 господарства не спроможні були себе забезпечити засобами до життя. Люди йшли в найм. 15293 господарства не мали коней, а 3670 господарств не мали ніякої худоби.
Земля оброблялася примітивними знаряддями праці. У селянських господарствах Зубівки, наприклад, у 1900 році було 283 плуги, з них 172 дерев’яні. Обезземелення, злидні, голод гнали селян на заробітки у промислові міста та на поселення в далекі краї. За 1898-1900 роки з повіту на далекі заробітки пішло 2898 чоловік. А за період з 1906 по 1911 рік з повіту переселилося в Сибір, на Далекий Схід, Поволжя, Середню Азію 10199 чоловік. Непосильна праця, постійне недоїдання, недостатнє медичне обслуговування призводило до масових захворювань і високої смертності.
За даними звіту Миргородської повітової управи за станом на 1 січня 1905 року на 16 волостей повіту було 9 медичних дільниць (включаючи і місто), які обслуговували 460 населених пунктів з населенням 170008 чоловік. Загальна кількість захворювань, зареєстрованих протягом 1904 року, становила 111493 чоловік.
Селяни були задавлені непомірними податками. Загальна сума всіх боргів і податків з селян Миргородського повіту на початку XX століття становила 201205 карбованців 54 копійки. Загальна вартість промислової продукції склала дуже малий процент вартості всієї продукції господарств повіту. Перше місце за обсягом виробництва займала борошноземельна промисловість, потім -винокурні, олійниці. Велику кількість продукції давала на ринок реміснича та кустарна промисловість, що сприяло пожвавленню торгівлі. Значну роль в оптовій і роздрібній торгівлі відіграли ярмарки.
Царський уряд був ворогом національних культур народів Росії. У Миргородському повіті на 1 січня 1904 року в 55 школах навчалося всього 5286 учнів, що складало ЗД процента до загальної кількості населення. Протягом року зі школи вибуло через матеріальну незабезпеченість 1097 учнів. У 1900 році земство підняло клопотання про виділення 60 тисяч карбованців на будівництво приміщення гімназії в Миргороді, в 1905 році воно просило для цих же цілей приміщення закритого горілчаного складу. Але клопотання не були задоволені. Перше з них було відхилене тому, що міністр внутрішніх справ «не визнав необхідність для населення Миргородського повіту в середньому навчальному закладі», а в другому випадку міністр фінансів «знайшов більш доцільним передати приміщення складу для потреб торгового відомства».
В 1903 році в місті відкривається приватна прогімназія для дівчат, у 1907 році в приміщеннях старої лікарні почала працювати чоловіча гімназія, а з 1910 року навчання проходить у новозбудованому приміщенні (нині приміщення середньої школи № 1). Хоч гімназія відкрита в українському місті, та в ній висіла табличка з написом: «В стенах гимназии воспрещается воспитанникам говорить на малорусском языке». В «Полтавском вестнике» виступив із статтею чорносотенець, який намагався довести, що «... особого малорусского языка у нас не существует. Против преподавания малорусского языка в наших школах я скажу еще, что наш народ заметно старается говорить по-русски, а свой местный говор он избегает так, как избегает и своей национальной свитки, охотно меняет ее на пиджак». У 1905 році 11047 дітей шкільного віку знаходилося поза школою. На шляху до освіти цих дітей стали матеріальні нестатки.
Початок XX століття пов’язаний з початком діяльності курорту в нашому місті. Його засновником по праву вважають земського лікаря Івана Андрійовича Зубковського. На базі мінерального джерела 15 квітня 1917 року в пристосованому приміщенні міської лазні було відкрито водолікарню. Це стало початком діяльності нашої здравниці.
Безправне становище робітників та селян, злидні призвели до загострення класової боротьби. Восени 1902 року посилився селянський рух у Полтавській та Харківській губерніях. Виступи селян відбулися у Великих Сорочинцях, Хомутці, Попівці. Створювалися революційні гуртки, де читалася заборонена література і газета «Іскра», твори Леніна, Плеханова.
Один з таких гуртків діяв у 1903 році у Великих Сорочинцях, де селяни особливо терпіли від малоземелля та поміщицької сваволі. Гурток організував Микита Минович Козиленко. Гуртківці розповсюджували нелегальну літературу, листівки і прокламації, які одержували з Полтави та Катеринослава, пізніше організували збори селян, страйки поденних і строкових робітників у поміщицьких економіях. У 1904 році такий же гурток було створено у Бакумівці. Виникали селянські комітети в Хомутці, Довгалівці, Бакумівці, Попівці, Малих Сорочинцях.
Окремі революційні виступи переросли у масові й проходили в 1905-1907 роках. Та царизмові на цей раз удалось їх жорстоко придушити. Настали чорні роки реакції. У Миргороді надмірне старання виявила поліція та чорносотенці на чолі з запеклим монархістом Кисельовим. Миргородський справник продовжував скаржитися полтавському начальству, що селяни не хочуть іти в солдати, а частина мобілізованих похваляється із зброєю виступити «проти начальства». Проти чорносотенців мужньо боровся відомий художник, викладач художньо-промислової школи Опанас Сластьон. Учні цієї школи у кінці 1911 року відмовилися ходити на заняття і скаржились на «грубе поводження з ними директора і наглядача». В травні 1912 року «гоголяни» вийшли на вулицю з червоними прапорами.
Восени 1913 року в Миргороді створено таємне «Українське робітниче товариство». Його зібрання проходило в будинку козака Бакало. Члени гуртка читали заборонену літературу, обговорювали політичні питання. Наростала нова хвиля революційного руху. Наближався жахливий 1914 рік.