10. Миргородщина у першій половині ХІХ століття.
Початок нового століття дав новий адміністративний устрій. 9 березня 1802 року була утворена Полтавська губернія. Миргородський повіт увійшов до її складу. Центром повіту залишався Миргород. У ньому в 1805 році проживало 6334 чоловіки, серед них 1340 казенних та приватновласницьких селян, 1350 козаків, 437 міщан, 121 ремісник, 25 купців та 129 дворян. Основну масу населення становили феодально залежні селяни та козаки. Значно зросла кількість міщан. Дворянство становило невеликий прошарок населення міста та й всього повіту, проте в їх руках зосереджувалися значні багатства. Так, 16 поміщицьких господарств повіту мали 38570 десятин землі. Поміщики Муравйови-Апостоли мали 13 тисяч десятин землі, Лук'яновичі - 1200, графиня Мусіна-Пушкіна 378, граф Гудович - 10 тисяч.
У першій половині XIX століття Миргородщина була типовим сільськогосподарським районом, з кріпацтвом, сваволею панів та безправ'ям селян. Селянське господарство було злиденним, з відсталою технікою. Селяни та козаки займалися, головним чином, хліборобством та скотарством. Землю обробляли плугом, ралом та бороною. Строки сівби дуже розтягувалися: озимину починали сіяти у перших числах серпня, а закінчували у листопаді. Навіть у 40-х роках зрідка використовували коси. Продукція тваринництва все більше ставала предметом внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Купці та чумаки сприяли дальшому її розвитку, розширенню ярмаркового торгу.
Про розвиток торгівлі свідчить той факт, що за період з 1799 по 1805 рік торговим людям для поїздок видано 587 паспортів. Розвиток торгівлі прискорював розвиток промислових підприємств, мануфактур, ремесел. Миргородський повіт не був винятком, хоч розвиток ішов повільно. Граф Є. П. Зябловський писав про Миргород цього періоду: "Миргород нарочито невеликий при реке Хорол город. Имеет 1 канатную фабрику, 1 кирпичный завод,4 водяных и 45 ветряных мельниц". У місті широко розвивалися ремесла - шевське, теслярське, бондарське тощо.
Значна частина селян, не пориваючи із землеробством, займалася різними промислами : виготовлення коліс (Миргород, Зубівка), гребінців (Хомутець), глиняного посуду (Комишня, Попівка, Хомутець). Селяни кріпаки працювали і на промислових підприємствах поміщиків. У 1847 році у маєтку Муравйових-Апостолів у Хомутці на суконній фабриці трудилося 400 кріпаків.
Тяжким випробуванням для народу стала участь Російської імперії у Наполеонівських війнах. З початком війни 1812 року для допомоги армії почали формувати Полтавське ополчення, що складалося з козацьких полків (з козаків-державних селян, населення губернії виставило по 4 воїна від 100 ревізьких душ, замість 1:100, як це було за нормою, всього було створено 9 кінних полків по 1200 осіб) і земського ополчення (набирали з кріпаків за нормою 1 ратник від 25 ревізьких душ; всього було 4 піхотних - по 1650 осіб і 7 кінних полків - по 940 осіб; ратники майже не мали вогнепальної зброї і були озброєні лише шаблями і списами).
На Миргородщині було сформовано два полки: одни козацький і один земського ополчення. Козацький - третій полк Полтавського ополчення було сформовано майором [А.И.] Кулябкою у Комишні. Пізніше ним став керувати штабс-капітан Оверня (Оверк), а з 1813 - князь А.Я.Лобанов-Ростовський. Полк формували з козаків двох повітів: Миргородського (563 особи) та Лубенського (637 осіб).
Про бойовий шлях полку: у 1812 р. наприкінці вересня 3-й полк виступив через Орел на Калугу, а 17 жовтня направлений з Калуги до Юхнова до складу летючого загону генерал-ад'ютанта графа А.П.Ожаровського. 2 і 5 листопада 3-й полк невдало взяв участь у боях під Красним (спершу вибили з міста польську дивізію генерала Й.Зайончека, але відкинуті колонами французької гвардії до с.Кутьково), а 6 листопада був відряджений до головної квартири 1-ї Західної армії для конвоювання полонених. 19 листопада 3-й полк вступив під керівництво генерал-лейтенанта М.М. Бороздіна 1-го, перебуваючи у Могилівській губ. конвойував полонених, забезпечував летючу пошту і супроводжував транспорти, які прямували до діючої армії. 5 лютого 1813 р. полку наказано виступити з Оршанського повіту Могилівської губ. і прямувати до герцогства Варшавського у м. Плоцьк, потім направили до складу корпусу генерал-лейтенанта С.Л. Радта, що блокував фортецю Замостя. Після здачі фортеці 10 листопада 1813 р. конвоював полонених, а 4 вересні 1814 відряджений до складу 6-го корпусу генерал-лейтенанта А.П. Єрмолова. [Джерела: "Генео", "Руниверс"] (Список козаків полку на 1813р.) Після закінчення Наполеонівських воєн у 1816 році 3-й полк було розформовано а його прапор було передано на зберігання до однієї з церков Комишні. Зараз у фондах Полтавського краєзнавчого музею зберігається прапор 1-го батальйону цього полку (схема прапора).
Земський - четвертий полк земського ополчення було сформовано на миргородщині під керівництвом підполковника Клименка. Про його бойовий шлях, на жаль, нічого не відомо. В списках нагороджених за мужність і відвагу у війні 1812 року зустрічаються імена наших земляків-миргородців С.І. та М.І.Муравйових-Апостолів, В.О.Флорова-Багрєєва, І.Гонтаря.
З Миргородщиною пов'язані імена багатьох декабристів. Найвизначнішими з них були брати Матвій, Сергій та Іполит Муравйови-Апостоли. Серед учасників декабристського руху були брати Олексій та Семен Капністи, Микола Лорер, Яков Драгоманов та інші. Сергій Муравйов-Апостол очолював повстання Чернігівського полку, у числі п'яти декабристів він був повішений у Петропавловській фортеці. У Хомутці зберігся будинок Муравйових-Апостолів як пам'ять про перших революціонерів у Росії. Нещодавно Миргородщину відвідав внучатий племінник Матвія Івановича - Андрій Володимирович Муравйов-Апостол. Він побував у колишньому маєтку своїх предків. Сьогодні там розміщений ветзоотехнікум.
Розвиток культури, освіти, медицини у повіті також відбувався повільно. Повітову школу в Миргороді відкрито в 1813 році. Та навчалося в ній дуже мало учнів: на 143 жителів міста припадав один учень. Некращим було становище і в селах. Перша школа у Великій Обухівці з'явилася у 1836 році, її відкрив на свої кошти О.В.Капніст. У 1840 році там навчалося 22 учні. В Комишні школу відкрито в 1843 році на кошти сільської громади. Це було початкове міністерське училище, в якому навчалося 60-80 учнів, та кінчали його лише одиниці.
Охорона здоров'я була ще в гіршому стані. У Миргороді лікарню збудували лише в 1845 році, та ні лікарів, ні аптеки не було.
З історією краю першої половини XIX століття пов'язані імена багатьох діячів культури. В селі Устивиці (тепер Великобагачаський район) у 1780 році народився Василь Трохимович Наріжний. Він автор повістей і романів "Російський жілблаз", "Бурсак", "Два Івани", "Гаркуша, малоросійський розбійник" тощо. Його творами зачитувався юний Гоголь. Вони позитивно вплинули на його творчість. М.В.Гоголь народився у 1809 році у Великих Сорочинцях у будинку лікаря М.Трохимовського. Сорочинці не лише місце його народження. Містечко стало центром подій його повісті "Сорочинський ярмарок". Природа, історія, колоритний побут рідного краю присутні у більшості творів письменника. Ім'ям "Миргород" він назвав цілу збірку своїх творів, створивши образ "чудового міста". У повістях "Старосвітські поміщики" та "Повість про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем" письменник широко використав звичаї, обряди нашого і свого рідного краю. Вони живили натхненням письменника. Місцевий етнографічний матеріал Гоголь використовував і в поемі "Мертві душі", комедії "Ревізор".
З іменем Гоголя, тільки батька Миколи Васильовича, пов'язана ще одна важлива подія в культурному житті краю - організація театру в Кибинцях. Це був домашній театр Д.П.Трощинського. Його організатором був В.О.Гоголь-Яновський. Театр відкрито в 1813 році. Для нього В.О.Гоголь написав дві п’єси - "Собака-вівця" і "Параска та Роман" ("Простак, або хитрощі жінки, перехитрені москалем"). Батьки Миколи Гоголя часто виступали і акторами в цьому театрі.
З нашим краєм пов'язані життя і творчість великого Кобзаря. У Миргороді Тарас Шевченко був навесні, влітку та восени 1845 року. Зупинявся в хаті козака Коробки, бажаним гостем був у родині свого знайомого Т.М.Шершавицького. 4 жовтня 1845 року в Миргороді написав дві поезії "Не женися на багатій" та "Не завидуй багатому". З Миргорода їздив у Сорочинці, кілька разів бував у Марійському. За завданням комісії їздив до Устивиці і Багачки (тоді входили до складу Миргородського повіту). Пізніше поет не раз у своїх прозових творах "Наймичка", "Близнецы", "Прогулка с удовольствием и не без морали" повертався до нашого краю.