1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18
3. Історія миргородського козацького полку
У XV-XVI століттях, коли більша частина України належала до складу Великого князівства Литовського і почалося відродження знищених татарами міст, Миргород існував як населений пункт. За свідченням історика Д.М.Бантиш-Каменського польський король Стефан Баторій 1575 року визначив Миргород полковим містом. (Слід зазначити, що історія не дає достатньо підстав для того, щоб вважати цю дату достовірною. Адже Стефан Баторій не міг видати свого указу раніше, ніж став королем. Початок же його правління є 1576 рік...)
Миргород кінця XVI - початку XVII століття - невелике місто, населене «тягловими» селянами-хліборобами і реєстровими козаками, що несли службу у польського короля. У грамоті короля Сігізмунда III за 1620 рік вказується, що Миргород входив до складу Переяславського староства і належав шляхетному Якову Чернишевському,
Населення Миргорода брало активну участь у повстаннях у кінці XVI - на початку XVII ст. Так, у 1637 році Миргородський полк підтримав повстання нереєстрових запорізьких козаків під приводом Павлюка, який мав намір з’єднатися з донськими козаками і визнати владу Російської держави.
У 1638 році миргородці брали участь у селянсько-козацькому повстанні проти польської шляхти, яке очолив гетьман нереєстрового козацтва Яків Остряниця. Після битви під Лубнами військо Острянина в ніч з 16 на 17 травня 1638 року почало відходити на північний схід, а потім повернуло на Миргород, сподіваючись поповнити тут свої запаси порохом і продуктами. В Миргороді були великі селітроварні й порохові комори.
Гетьман Потоцький вирішив переслідувати військо Острянина і послав за ним свій загін, який зустрівся із загонами отаманів Мурки та Ріпки, що йшли з Дону до Острянина. Відбувся великий бій, що дав можливість Острянину ввійти в Миргород і запастися необхідним. 30 травня 1638 року біля Сліпороду що під Лубнами, бій продовжувався. Та сили були нерівні і козаки зазнали поразки. Після придушення повстання Миргородський полк за постановою сейму був ліквідований, а його полковника Терентія Яблонського пострижено в ченці.
Влітку 1648 року Миргород визволено від польсько-шляхетських загарбників і він знову став полковим містом Миргородського полку, центром виробництва селітри для повсталого народу. Миргородський полк був одним із найбоєздатніших полків у війську Богдана Хмельницького. Складався він з 14 сотень і нараховував 2630 чоловік. Полк брав участь у боях під Корсунем і Збаражем, у походах на Львів і Замостя, у Пилявецькій, Зборівській, Берестецькій, Батозькій та інших битвах народно визвольної війни 1648-1654 pp. За реєстром козацьких полків 1650 року Миргородський полк нараховував 3158 козаків і був третім за величиною серед 16 полків України.
У липні 1650 року Миргород відвідав Богдан Хмельницький. Тут він вів переговори з російськими посланцями про визнання Московського царя своїм сюзереном.
Після Білоцерківського договору частина козаків із козацької старшини, будучи незадоволеною умовами договору, що позбавляли деяких привілеїв, відкрито висловлювалася проти Б.Хмельницького. Незадоволених очолив полковник Матвій Гладкий, якого гетьман змушений був стратити, щоб припинити незадоволення. 18 травня 1652 року Гладкого поховано в Миргороді.
У 1658 році під Полтавою (між Диканькою і Будищами) полковник Пушкар побив сербський загін гетьмана Виговського, а потім Виговський розбиває також під Полтавою (між Жуками і Рибцями) Пушкаря. Пушкар був головою «Запорізької партії» січового козацтва, яке мало свої прагнення до збереження влади. Гетьман Виговський виражав тенденції городової старшини, що хотіла зберегти свою самостійність, на яку був замах збоку пануючого класу московських дворян. Того ж року було укладено Гадяцьку унію, що мала закріпити станові досягнення старшини. Але в листопаді 1658 року на Україну прибув московський боярин Ромодановський з 20-тисячним військом. Він закликав прихильників Росії повести рішучу війну проти Виговського. Ромодановський пограбував чимало міст, в тому числі й Миргород.
У травні-червні 1666 року гетьман Правобережної України Петро Дорошенко нападав на Миргород, щоб відірвати його від Росії. В одному з боїв під стінами Миргорода брало участь близько 3 тисяч татар, 300 серденят (гвардійців гетьмана) і 50 німців.
У 1666 році в Миргороді було описано 199 міщанських дворів, три млини, 3 пивоварні, 3 солодовні. Коли царські воєводи наказали брати з міщан і селян в казну «чинш» (грошовий податок) і «осип» (хлібний оброк), вони зустріли опір з боку простого народу. В лютому 1668 року миргородці прогнали воєводу, збирачів грошей, заявивши при цьому, що грошей, хліба і медових доходів у казну царську давати не будуть.
Селянське населення, тікаючи від кріпацтва, записувалось у козаки. Але в 1668 році Мазепа заборонив приймати в козаки «тяглих», а уряд виключав із списків компанійських та козацьких полків селян. Внаслідок цього, та невдалих Кримських походів, у травні 1690 року в Миргородському полку спалахнуло повстання, спрямоване проти політики уряду і старшини. Миргородці відмовились підкоритися наказам старшини і не вийшли до чергового походу проти кримських татар. Багато козаків розійшлося по домівках. Тільки в кінці 1691 року повстання було придушено. Через сімнадцять років у Миргородському полку знову спалахнуло повстання, на цей раз через виступ на Дону Кіндрата Булавіна (1707р.).
Миргородський полк не раз виявляв звитягу у боротьбі проти іноземних загарбників. У 1695 році миргородці в складі війська Петра І штурмували фортецю Азов, відзначилися при здобутті фортець Кези-Кермен, Тамань. Під час Північної війни Миргородський полк брав участь у битві під Ерестфером, ходив «под город Юрьев Ливонский, который был отнят у шведов, и казаки с победой вернулись домой».
У 1708-1709 pp. у Миргороді була штаб-квартира фельдмаршала російської армії Шереметьева та генерал-майора Волконського. В травні 1709 року миргородці розгромили польський загін, що йшов на допомогу шведам.
У 1722 році козаки Миргородського полку взяли участь у поході Петра І на Дербент, де наказним гетьманом над 10 тисячами козацького війська був Данило Апостол. Популярність Данила Апостола та його військові здібності сприяли тому, що з відновленням гетьманства 1727 року його обрано гетьманом України. Полковником Миргородського полку став його син Павло. Майже 80 років, з 1659 по 1736 pp., полковницький уряд у Миргороді тримала сім’я Апостолів (Павло, Данило, Павло).
Миргородці відзначилися у російсько-турецькій 1735-1739рр. та в Семилітній (1756-1763рр.) війнах. У битві під Гросс-Егерсдорфом Миргородський полк на чолі з полковником В.П.Капністом (батьком російськомовного письменника В.В.Капніста) хоробро бився з пруссаками. В одній із сотень цього полку був і великий грузинський поет Давид Гурамішвілі.
На початку XVIII століття Миргород був значним торгівельним і культурним містом. За даними 1723 року Миргородський полк складався з 15 сотень, що мали 4840 реєстрових козаків. Його сотенні містечка: Багачка, Білоцерківка, Великі Сорочинці, Градизьк, Кременчук, Хорол, Шишаки, Яреськи тощо. Полк мав 82,5 тисячі населення, зокрема Миргород - понад 5 тис чоловік. За станом на 1724 рік у Миргородський полк входило 5 міст, 8 містечок, 108 сіл і 1169 хуторів.
Полкове місто було відоме й своїми ярмарками і торгівельними зв'язками з Данцігом, Лейпцігом, Берліном, Нюрнбергом і іншими закордонними містами. У 1791 році в Миргороді налічувалося 29 крамниць.
Правда, в другій половині XVII ст. та в першій половині XVIII ст. у зв'язку з політикою Росії, місто занепадало. Так, у 1654 році в Миргороді було 817 дворів, а вже в 1767 році їх стало лише 147! Після ліквідації Миргородського полку місто увійшло до складу Київського намісництва, а в 1796 - до Ченігівської губернії. З 1897 року належить до Малоросійської губернії. У 1802 році Миргород став повітовим містом Полтавської губернії.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18